Читати книгу - "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"

Може колись я вже намагався її зґвалтувати і через це роздер груди? Якщо і так то в мене є два запитання:

Перше: Я що хотів тр*хнути її в образі вовкулаки?

Друге: Чому вона нічого не пам'ятає? 

Вона дійсно нічого не пам'ятає, в противному випадку вже б тікала від мене світ за очі. 

- І втретє, - нагнувся до її скроні та про шепотів, - Якщо ти гадаєш, що я зайшов сюди, щоб ґвалтувати тебе, то…- похитав головою та посміхнувся. - Ти не така вже й приваблива як думаєш.

- А ти не такий гад, як про тебе говорять. Ти ще гірший! - крикнула, та відштовхнула мене, вибігла з кабінки.

Схопила рушника, та прикрилася ним. Чому не виходила з ванної кімнати, сам не знаю. Просто стояла, ховаючись за рушником. А, я як останній придурок весь мокрющий, закрив кран з водою, та скуйовдив волосся на голові. Протер долонею очі. Посміхнувся.

Ох, здається буде мені весело з цією дурою, яка звалилася на мій жбан, як грім.

Цікаво хто і що про мене наговорив їй? Можливо Ворон?

Я вже заплутався!!! 

- Чого застигла? Може хочеш подивитися, як миюсь я? - почав скидати з себе сорочку. - Подобається? - кинув сорочку до її ніг. Дівка відступила назад. - Продовжити? - моя рука вже розтібала ремінь на штанях.

- Да пішов ти! - показала мені середній палець, та вибігла.

- От, с*ка!... Стій! - я кинувся за нею.

Вона навіть до вхідних дверей не добігла, як я схопив за її живіт, та повалив на землю.

 - Ой, боляче! Моє плече!

- Ти дістала своїм плечем, - лежав зверху на ній, тримав однією своєю рукою її руки над її головою. - Тобі, що жити набридло? - не зводив з неї погляду, як і вона з мене. - Наглієш на очах… Ти хоч знаєш, що я можу зробити з тобою за це? - в її очах не було ані сліз, ані страху. Таке відчуття, що навмисно виводить мене із себе, щоб я вбив її. Але навіщо?

- Зроби вже, що маєш… досить знущатися, - так спокійно відповіла, і відвернулася.

- Не зрозумів?

- Ну, бий, вбивай, гвалтуй, ріж по частинах… на моєму тілі ще досить місця для нових рубців!!!

- Ти точно хвора на всю голову, - я відпустив її, присів на підлозі. Все роздивлявся цю приморочену, і не міг зрозуміти, чому вона себе так поводить?

- Передумав? - її мокре волосся спадало на обличчя, і вона рукою поправляла його.

- Тебе, що, вже хтось ґвалтував?

По виразу її обличчя, я чітко зрозумів, що так. Я аж кулаки зтиснув. Якась с*ка вже це зробила. Не знаю чому, але в той момент мені стало шкода її. Захотілось обійняти та захистити. А, ще, захотілось дізнатися хто це зробив, добратися до нього, вирвати його я*ця і викинути псам. Моїм двум псам, що охороняють клітки з тваринами біля паркану… Ліс все-таки. 

- Намагався… Я не хочу про це говорити.

"Намагався? То все ж таки тільки намагався? Здається мені полегшало на душі від цих слів." 

- А я хочу, - крикнув та взяв її за руку, коли дівка хотіла підвестися з підлоги. - Хочу про це поговорити. Хто це був?... Хто?... - Я боявся, що вона зараз крикне у відповідь, що це зробив перевертень. Так боявся!!!

- Господарю! - до кімнати зайшов Зеник. Як завжди невчасно. Навіть не по стукав… а, ну, це ж вони відчинені.

- Чого тобі? - я обернувся.

- Телефонували з вашого клубу, там пожежа.

- Що?! - я кинувся. - Яка в біса пожежа? Хто? Хто підпалив?

- Мені ще нічого не відомо…

- Гаразд, їдемо туди… от тільки мені переодягтися потрібно, - махнув рукою.

- Я чекатиму на дворі. Автомобіль з гаража виведу, - вийшов.

- Мені зараз немає часу, - кинувся до шафи в пошуках одягу. - Але затям, ми ще не договорили. - Сказав їй. - Бл*дь… - замовк. Перед очима висіли одні чорні сорочки.