Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

На ранок я відчувала невелику слабкість після довгого вечора, але ентузіазм від майбутнього знайомства з принцом, хоч він і не сподобався мені як чоловік (адже всі мої думки займав незнайомець з саду), з лишком компенсував втому. Тому я майже підстрибом збиралася на черговий сніданок. Зорія добродушно жартувала над моїм піднесеним настроєм:
- Сподобався принц?
- Ні крапельки, - весело відповіла я, чим привела подругу в замішання.
- Значить, хтось ще на балу?
- Теж – ні.
- Тоді я не розумію причин твоєї ейфорії?
Чесно кажучи, я теж не розуміла, але чомусь раптом мені стало цікаво на цьому відборі. Навіть більше не хвилювало, що таємничий незнайомець не відгукнувся вчора ввечері. Мене не покидала впевненість, що ми обов'язково з ним побачимося. А ще в душі запанувала надія, що сьогодні ми побачимо і принца Брінейна, але Гард, що прибув за мною, розвіяв мої очікування:
- Ні, мила моя Ліє, найближчими днями молодший принц буде зайнятий, тому не зможе до вас приєднатися.
- Дуже шкода, - протягнула я, збираючись виходити.
Але герцог зупинив мене:
- Стривайте, принцесо. Сьогодні сніданок накритий на терасі, яка виходить на головну площу Маахеса, але на вулиці так вітряно, що навіть артефакт не справляється, тому прошу вас захопити з собою теплу шаль.
Я з вдячністю виконала його прохання і ми, нарешті, вийшли з моїх покоїв. По дорозі Вальгард поцікавився:
- Як ви себе почуваєте після вчорашнього балу? В змозі здійснити прогулянку по саду?
- Безумовно – так! Нізащо не віддам перевагу нудьзі в кімнаті перед новими враженнями.
- Тоді після обіду запрошую вас у подорож за новими враженнями.
- Із задоволенням прийму ваше запрошення.
- Дякую, - схилив голову мій співрозмовник. І додав, розкриваючи переді мною двері на терасу (але не ті, які вели з великого залу): - Ми вже прийшли.
- Так скоро? - здивувалася я. Навіть дорогу примудрилася запам'ятати, бо поворотів було зовсім небагато. - Минулого разу під час екскурсії ми петляли набагато довше. Та й вчора, по дорозі на бал…
- Під час екскурсії я спеціально вів вас довгою дорогою, щоб прийти у Великий зал точно до призначеного нам часу і не заважати іншим принцесам. А на бал ми теж повинні були з'явитися з боку головних сходів. Шлях на терасу був закритий. А до сходів веде лише довга і заплутана дорога.
- Досі дивуюся тутешній архітектурі!
- У момент побудови вона себе повністю виправдовувала, зараз же є родзинкою нашого замку. Але не буду вас довше затримувати, обговоримо все після обіду, зараз же на вас чекає принц Харальд.
Вальгард поцілував мені руку і відкланявся, я зробила крок на терасу, де мене тут же привітав холодний вітер. Вдячно подумавши про пораду герцога, я опустилася на своє місце. Посміхнулася Соллі, що сиділа поруч, у відповідь отримала таку ж світлу посмішку. За столом не діставало лише Орлейт і Нацумі, але незабаром дівчата теж приєдналися до присутніх. Залишилося дочекатися Харальда, і принц не змусив себе чекати.
Вчора виряджений в пух і прах, сьогодні Харальд дотримувався суворого стилю в одязі, завдяки якому перестав так вже виразно нагадувати особину жіночої статі. Підкреслені темними тонами камзола і сорочки, на перший план вийшли мужні риси його зовнішності: широкі плечі, тверда лінія підборіддя, густі темні брови, що надавали його погляду виразності. Ні, вчора я помилилася, принц зовсім не був схожий на дівчину, хоча і залишався гарним, як Бог. Але мене, як і раніше, не чіпала ні його краса, ні його широка сліпуча посмішка, з якою він привітав нас. Соллі сьогодні теж вдалося впоратися з собою, чого не скажеш про інших. Цього разу навіть у Ясміни на щоках з'явився рум'янець.
- Щасливий розділити з вами трапезу, мої милі леді, - звернувся до нас принц, займаючи місце на чолі столу. - Пропоную швидше приступати до сніданку, щоб ми могли потім без перешкод кинути жереб і визначитися з планами на найближчі дванадцять днів.
Ну так, приступати, як же! Якщо здоровому апетиту Харальда нічого не заважало – чоловік встигав і насолоджуватися їжею, і підтримувати невимушену бесіду, проявляючи чудеса ерудиції, то про більшість дівчат цього сказати було не можна. Дійсно нормально поїли, за моїми спостереженнями, лише ми з Бояною. Решта тільки возили столовим наряддям по тарілці, забуваючи від захвату, що виделку потрібно ще й до рота підносити. Я час від часу нагадувала про це Соллі, тому була впевнена, що дівчина хоч щось проковтнула.
У підсумку, після закінчення сніданку зграйка голодних захоплених принцес пішла за принцом в одну з віталень. Дівчата навперебій кинулися слідом за Харальдом, прагнучи перебувати ближче до предмета свого обожнювання, що викликало усмішку на моєму обличчі. Як не дивно, Соллі розділила мій скептицизм, тому ми з нею, та ще Бояна, замикали хід.
У вітальні на нас вже чекав Свейн з величезною скляною кулею, в якій був невеликий, якраз достатній для руки, отвір. Місткість була наповнена складеними папірцями з номерками, які нам належало витягнути, щоб визначитися з черговістю наших побачень з Харальдом. Ніхто не здивувався, коли Єрмін самовпевнено вийшла вперед, окинувши всіх нас гордовитим поглядом, запустила руку в кулю і витягла жереб. Принц Харальд, відкрито спостерігав за цією сценою і ледь помітно скривився – мабуть, його вже дістала зарозуміла претендентка на його руку і серце, але відмовити їй прямим текстом не дозволяли пристойності. Готова заприсягтися, що Єрмін очікувала побачити на витягнутому папірці як мінімум перший номер, а як максимум – повідомлення про перемогу. Але, судячи з кислого виразу її обличчя, на шматочку паперу було зовсім не те, чого вона очікувала.
Свейн з поклоном забрав у дівчини обраний жереб і гучно оголосив:
- Принцеса Єрмін, Вовчий край – номер 11.
У вітальні пролунали приглушені смішки. Кожна з присутніх вже чула про матримоніальні плани принцеси Вовків, а тому таке клацання по високо задертому носі пропустити не могла жодна з нас.
Розпорядник продовжив:
- Любі мої Високості, прошу вас теж витягнути жереб.
Принцеси навперебій, ледь стримуючись, щоб не лаятися, як вуличні торговки, кинулися до кулі. Спокійно стояти залишилися, як і раніше, Бояна, Соллі і я. Хоча принцесі Барсового високогір'я важко було проявляти терпіння, виховання і почуття власної гідності не дозволило їй кинутися слідом за натовпом. Зловила на нашій трійці погляд Харальда, в якому проглядала повага, але тут же відвела очі, намагаючись не пропустити нічого цікавого біля кулі. Одна за одною особи королівської крові витягали клаптики паперу, Свейн ледь встигав оголошувати номери. Нарешті, нетерплячі закінчилися. Настала і наша черга. Соллі першою з нашої компанії рушила до кулі, опустила тремтячу руку і вивудила третій номер. За нею пішла я, витягнувши п'ятий. Бояні дістався перший, за яким полювали інші принцеси і який не дався в руки нікому.
Отже, жереб був кинутий. Принцеси розподілилися наступним чином:
Першою, вже завтра, відправлялася на побачення з принцом Бояна.
Другою – Адаєз.
Третьою – Соллі.
Четвертою – Ейка.
П'ятою – я.
Шостою – Орлейт.
Сьомою – Веселина.
Восьмою – Нацумі.
Дев'ятою – Саранна.
Десятою – Крижена.
Одинадцятою – Єрмін.
І нарешті, дванадцятою, замикаючи низку зустрічей, виявилася Ясміна.
Не всі виявилися задоволені результатами, але причепитися було ні до чого, тому нехай як би не скрипіли зуби у деяких, заперечити не наважилася жодна з принцес.
Свейн відкланявся, зазначивши, що йде геть, щоб зафіксувати результати та довести до відома всіх залучених осіб. Харальд же почав ділитися планами на майбутні дванадцять днів для інших:
- Завтра і ще два дні слідом буде проведена екскурсія по Маахесу. Ви познайомитеся з нашою столицею, побачите всі її значущі пам'ятки. Далі для вас заплановані пікніки за містом, театральні прем'єри, верхові прогулянки... Ясна річ, це не обов'язкові заходи. Якщо хтось із вас за станом здоров'я, або ж інших причин не бажає брати участь у розважальних заходах, ви завжди можете звернутися до свого провожатого і знайти компромісний варіант. Може бути, ми чогось не врахували, а вам захочеться побачити ще щось цікаве в нашому королівстві, і інші принцеси вас підтримають в цьому прагненні. В такому випадку не соромтеся звертатися до пана Свейна. Упевнений, він із задоволенням поступиться і змінить розклад. Я всі ці дванадцять днів буду розділяти з вами сніданки, і тільки потім забирати одну з вас на цілий день, тому бачитися ми будемо часто. Якщо у когось виникнуть побажання щодо нашого спільного проведення часу, знову ж таки, звертайтеся до свого провожатого. Ми зробимо все, що в наших силах, щоб піти назустріч вашим бажанням. Можливо у когось будуть питання - я з радістю вислухаю вас.
Дівчата навперебій кинулися до принца, ледь не розштовхуючи одна одну ліктями, засипавши Харальда зовсім вже непотрібними проблемами, на кшталт кольору, який подобається принцу, або улюбленої тварини. Невже це не можна буде з'ясувати вже під час побачення, коли увага принца буде прикута тільки до тебе? Було видно, що Харальд вже пошкодував про свою необачну пропозицію ставити питання і тепер ніяк не міг ввічливо звільнитися від цікавих принцес.
- Курки, - почувся тихий коментар праворуч, де так і залишилася стояти Бояна. Я не стримала короткого смішка. Ось вже точне зауваження! Соллі, що стояла зліва від мене задумливо угукнула, що дозволило мені припустити, що зауваження про курок чула і вона.
Було очевидно, що фонтан ідіотських питань і не думає вичерпуватися, а принц ставав все більше схожим на вичавлений лимон. Потрібно терміново щось робити, щоб врятувати його від божевілля. Запозичивши в інших спосіб проштовхатися вперед, під незадоволені вигуки протиснулася на передній план, встигнувши почути за спиною Боянине: «ще одна буйно схиблена». Звісно ж проігнорувала і, ледь принц встиг відповісти на чергову дурість, поставила цікаве мені питання:
- Вибачте, ваша високосте, чи не могли б ви розповісти про історію виникнення вашого королівства.
Краєм вуха почула «яка нудьга». Здається, це була Єрмін. Зловила на собі багато незадоволених поглядів від суперниць, на які мені було глибоко начхати, і полегшений погляд принца, коли він почав відповідати:
- Багато століть тому в Північному Поліссі існувало багато роздроблених князівств - Китове узбережжя, Лисячі гори, і багато інших. Мій предок Брінейн Перший був герцогом Рисячих гір. Його не влаштовував такий стан справ, адже він бачив, як в інших землях об'єднуються крихітні володіння у великі й сильні королівства. Брінейн захотів побудувати таке ж і у себе, але його мало хто підтримав у цьому прагненні. Тому правління Брінейна Першого деякі історики називають кривавим століттям. Хоча насправді все було не настільки жорстоко. Він просто підпорядкував своєму впливу кілька князівств, інші ж, бачачи в ньому сильного суперника, просто присягнули на вірність, без бою здавши свої позиції. На жаль, об'єднати королівство в такому вигляді, як воно існує зараз, Брінейн Перший не встиг, але його справу успішно продовжили предки.
Не можна було, щоб принца знову відвернули «курки», тому, не встиг принц закінчити, як я ставила нове питання:
- Вашого брата назвали на честь засновника Королівства. А вас? Чиє ім'я маєте ви?
- Ви точно підмітили, Ейн дійсно має ім'я першого короля, - чарівно посміхнувся Харальд. - Мене ж назвали на честь не родича, але знаменитого мореплавця – Альда Безстрашного, який зробив неоціненний внесок у процвітання Лісового Котячого краю під час правління онука Брінейна Першого - Вальгарда.
Мені сподобалися скорочені варіанти обох імен принців. Але міркувати над цим було ніколи. Не можна, щоб мої суперниці перехопили ініціативу.
- Тож теперішній намісник Рисячих гір теж має ім'я великого предка?
- Ви знайомі з герцогом?
- Він призначений моїм провожати.
- Точно! Як це я забув! Так, Ваша Високосте, ви знову абсолютно праві. І я дуже радий, що ви щиро цікавитеся моєю Батьківщиною.
А я тепер – не дуже. Знову привернула до себе непотрібну увагу. Отак ще, чого доброго, вирвуся в лідери! А воно мені треба? Точно – ні!
Але вгамувати свою цікавість знову виявилося вище моїх сил:
- Чому королівство названо на честь Котів? Чому не Рисей?
- Спочатку Брінейн так і збирався, але виникло багато незадоволених таким становищем, хоча при приєднанні чергового князівства за ним залишалося його назва, але як провінції. І нехай з владою Брінейна всі змирилися, але називатися Рисями не прагнули. Тому кілька десятиліть наше королівство малло назву Об'єднаних князівств. А історію про те, чому саме лісові коти стали нашими покровителями, я розповім вам під час нашого побачення, - з пустотливою посмішкою закінчив свою розповідь Харальд.
Інтриган! Сподівається таким чином підігріти мій інтерес? А ось і переб'ється. У Гарда запитаю!
Я з чарівною посмішкою подякувала принцові, пообіцяла з нетерпінням (і навіть майже не покривила душею: батько мав рацію – принц був дійсно розумним і розважливим) чекати нашої чергової зустрічі та відійшла в сторону, даючи іншим можливість подіставати Харальда. Дивно, але після моїх питань інші принцеси, здавалося, трохи прийшли до тями, тому що предмет обговорення, нарешті, звернув в більш серйозне річище. На жаль, це не тривало так довго – незабаром у вітальні знову з'явився Свейн, привертаючи увагу принца неголосним покашлюванням.
Харальд ледь помітно кивнув, закінчив свою відповідь і уклав:
- Милі мої леді, з радістю б поспілкувався з вами довше (бреше і не червоніє - я чітко помітила його полегшення при появі Свейна), але, на жаль, ми обмежені в часі. На вас вже чекають провожаті та гарячий обід в кімнатах. Змушений з вами розпрощатися. До скорої зустрічі вже завтра за сніданком.