Читати книгу - "Невідома планета, Олександр Кваченко"

— Обійду ці дві локації та все на сьогодні, втомився.

— Прийнято.

Ось і зараз їдальня перед очима була розфарбована різними кольорами непрацюючого обладнання. То тут, то там, валялися перевернені стільці та столи й всюди був присутній пил, що все це покривав. Біля стіни стоїть харчовий синтезатор, він мав знайомі контури та був підсвічений зеленим контуром. Довідка звучала: харчовий синтезатор модель - HR54678 не активний, відсутнє живлення та картриджі. Відсутність енергії не залишила мені вибору, перевірити не можу, навіть якщо не робочий, буде на запчастини, на склад. Більше тут і забрати нічого.

До кімнат, які ніхто не перевіряв за словами ШІ, я дістався хвилин через десять, акуратно обійшовши аномалію. Спочатку кинув один камінчик, потім ще один, потім обсипав пилом і одразу ж стали видно межі аномалії. Частинки пилу підвисали на межі мембрани при зіткненні в неї, так і пройшов. Обійшов коридор, виявилося, що три кімнати в цьому глухому куті не торкнуті, ну, на перший погляд. Шляхом застосування механічного відкриття дверей забрався до кімнати. За одним із відкритих дверей виявився арсенал, а в іншому стандартний набір співробітника. У невеликій ніші арсеналу стояв футуристичного вигляду скафандр, а поруч стійка зі зброєю, ну або тим, що її нагадувало. Там же знайшлася досить об'ємна сумка із запасними магазинами та боєприпасами. Нейроком все підсвічував червоним без назв, швидше за все в мене не було вивчено бази на цю зброю. Так і не сильно я в цьому, поки що, розбирався.

В одній з кают я виявив схованку, зроблену якимось заповзятливим співробітником, або прийшлим, адже саме тут була дюжина знеособлених банківських чіпів. На планеті не було готівки, а кредити, або "креди", як вони їх називали, були електронною валютою. Знайшовся матово-чорний циліндр, незрозумілого призначення. І найдивовижніша знахідка клинок, метрової довжини з короткого руків'я, для однієї руки. Ширина клинка – чотири сантиметри. На руків'ї була зображена тварина, щось на зразок ящірки, що обплітає ручку, а на вершині був темний гладкий камінь. Прості ножна, з матеріалу схожого на пластик, були без прикрас, але мали магнітну застібку для кріплення за спиною. Лезо було дуже тонким і виглядало тендітним, а метал-чорним, як антрацитове вугілля. Так, я завжди мав слабкість до цих чоловічих іграшок, навіть у дитинстві. Я вклав меч назад у ножна, та повісив його на спині. Застібка магнітна спрацьована як слід, і зброя була закріплена на спині.

Завантажив все, що знайшов, на візок і вирушив на перший рівень. По дорозі взяв одну гвинтівку, чи автомат, крутив у руках, цілився в коридорі на всі виступи, зручно лежить у руці, явно під людину зроблено. А ви б не взяли, побалуватись, ну от і я загрався і не помітив кіборга техніка. Повертаюся зі зброєю в руках, а там попереду стоїть у плащі постать, поруч на підлозі рюкзак, на обличчі маска.

— Руки вгору — перше, що спало на думку ляпнув я — хто такий, це приватна територія.

Ну а він, чи воно побігло. І я теж, але в інший бік, відкинувши зброю. Що я кричав я не пам'ятаю, але влетів в першу кімнату перечепився об щось на підлозі та все, темрява.

Інтерлюдія.

Десь на першому рівні бази.

— Як сходив, вдало? — спитав ШІ, — пересилай протокол походу.

— Та нормально, стрижні для реактора приніс, завтра спробуємо запустити. – відповів кіборг технік. - Як тут ситуація. Бачу, ще одного розморозив, не набридло, марна трата ресурсів.

— Вид людини ще не перевівся, я тобі доведу. – відповів ШІ.

— Так, так, ти так само говорив усі попередні рази.

— У мене закладено функцію допомоги людям.

— Але не всі її потребують, а деякі ні на що не придатні.

— Ну ти ж вийшов, один з успішних витворів та прикладів людяності на базі. – з гордістю сказав ШІ.

— Розпач кидає і не на таке – сам бачив, відчув. – Та я не такий вже й схожий на людину.

— Ось ти, їх із капсулами тягаєш, чому не кинеш там нагорі?

— Можливо комусь я так допоможу. - пробурчав кіборг технік.

— Ось не треба тоді казати, що я не тим займаюсь.

— Добре.

— Тоді не бурчи як старий дід, залізяка.

— Якби не аномалія, то вже давно, мабуть, був би справжнім дідом, вона залишилась на п’ятому рівні, я не встиг.

— Не розкисай, бо буде як минулого разу.

— Це було давно, не буде. – пересмикнувся кіборг технік.

— Тоді в роботу.

— Прийнято.

— Цікаве та корисне ще на поверхні є.

— Є ще кілька місць, де треба перевірити, впав невеликий корабель та рятувальна капсула. Якось тут раптово все закрутилось.

— Далеко?

— Днів п'ять пішки.

— Якщо з реактором все буде нормально, спробуй відновити техніку в ангарі. Запчастини деякі є на складі, можливо збереш щось робоче.

— Спробую.

— Придивись за новеньким, я його не за всіма нашими процедурами запустив, він дикий, і судячи з поведінки нормальний. Не такий, як попередні. Наглядав за ним тиждень, всі його напрацювання та манеру поведінки я тобі скину.

— Поспілкуюсь скажу вердикт, адже обирати нема з кого, так.

— Так, решта ще гірша. Пірати, військові.

— Проходили, трьох я пристрелив таких, вони мене намагалися вбити.

— Не підпадаєш під їхні вірування, ти не можеш такий існувати. Кіборг по суті, а зі свідомістю людини.

— Але якою ціною.

— Не всі зрозуміють, не всі приймуть, але цей Мік йому все в новинку, намагається допомогти як ніхто інший.

— Подивимося.

Біль. Вона пробивалася через мої скроні, ламала череп зсередини, дробила голову, і з кожним ударом серця приходив новий біль. Я спробував розплющити очі, але нічого не сталося. Навколо мене була темрява та холод. Крижаний холод. Було важко дихати, повітря було впертим і важким. Поступово біль ослаб, і я раптом зрозумів, що тут дуже тихо. Я лежав на чомусь теплому, але повітря навколо мене було дуже холодне. Це було схоже на печеру. Я почав згадувати, як сюди потрапив, і згадав, як намагався втекти від людини в масці, а чи то людина. Я торкнувся себе і зрозумів, що, по-перше, я голий, хоча був до цього в скафандрі. Хтось притяг мене сюди та розділ, ну тільки не кіборг технік. Я спробував сісти, намацав, де лежу, і зрозумів, що перебуваю в мед капсулі, увімкнулося світло.