Читати книгу - "Фармацевтична компанія "Чорнобривці"., Галіція Мідвест"

— Аааааа!, — спросоння закричала Либерті, нажахана виглядом власних ніг. 
  Тим часом український оркестр народних інструментів взяв перші акорди пісні «Засвіт встали козаченьки»:  переливчасто забриніли цимбали, бадьору мелодію підхопила колісна ліра, а гурт енергійних барабанщиків додав ритму. 
— Тільки не зараз! — очманіло вигукнув Ругару, витріщившись на перелякану Либерті, яка дрібно тремтіла, не відводячи погляду від своїх кінцівок. У паніці дівчина хутко схопилася на ноги і з усіх сил кинулася навпростець зі свого сховку, не розбираючи шляху. Розгублений Вовкулака побіг за нею,  благально вигукуючи:
— Либ, Либ, зупинися. Я все поясню, зупинися. 
Либерті перетворювала на друзки усі унікальні музейні експонати на своєму шляху. В секунду вона опинилася перед важкими металевими дверима пожежного виходу і рвучко їх відчинила, мало не знявши з завіс. Дівчина  гадки не мала, що з нею відбувається, але відчувала прилив неймовірної  сили. Їй здавалося, що в неї виросли велетенські крила за спиною. Вона наче не вміщалася у власному тілі. Ці відчуття були страшенно некомфортними, викликали в неї паніку і плутали думки. Дівчина рухалася дуже швидко, наче намагалася подолати трансформацію свого тіла, яке, як їй здавалося, невпинно змінювалося. 
Вовкулака втратив її з поля зору. Він захекано всівся на сходи, не розуміючи, як саме себе поводитиме його подруга. 
Тим часом Либерті вже здолала усі сходи і, зробивши останній ривок — вилетіла разом з масивними дверима на вулицю, зрозумівши, що вона висить у повітрі. 
 Всевимірно і безмежно відоме тріо  «Водяничі» - дві довгокосі русалки і один бородатий водяник, натхненно виспівували останній куплет славнозвісної пісні Землі предків. Коли стихли бурхливі овації, ексцентричний ведучий з високою зачіскою з кольорових водоростей, запросив на сцену, що була розташована перед Единбурзьким замком, відому меценатку, спонсорку музичного фестивалю і власницю фармацевтичної компанії «Чорнобривці», Меріголд Макчур. На сцену вийшла висока, струнка жінка вбрана у яскраво помаранчеву сукню, яка наче струменіла навколо її фігури живим полумʼям. Її чорне волосся прикрашали дивні червоні квіти з краплями роси на шпилястих пелюстках. 
Трибуни вчергове вибухнули гучними аплодисментами відвідувачів фестивалю. 
«Дорогі леді та джентельмени, — пролунав мелодійний голос Меріголд. Не встигла і вона закінчиии привітальну фразу, коли раптово запанувала зловісна тиша. 
«Думали захопити мене зненацька», — зловтішно подумала про себе жінка, вдаваючи безпорадність та розгубленість. Вона злякано озиралася навколо. Повітря стало важким з нотками запаху плісняви та болота. Зникли сцена з оркестром, зникли учасники та гості фестивалю  і усе навколо поглинув густий морок. Меріголд завмерла на місці, помітивши у темряві ворожі тіні. 
—Здравствуйтє, госпожа Макчур, — перед жінкою, наче чорт з табакєрки, зʼявився контрабандист-злидень Козлофф. Довготелеса бліда потвора, переливаються усіма відтінками брудно-зеленого кольору,  шкірила свої гнилі зуби в посмішці, дихаючи смородом гною просто в обличчя жінки. Та гидливо скривилася і зверхньо подивилася на Орлоффа, піднімаючи праву руку догори. 
— Іш ти какая шустрая хохлушка! — огидно захихотів Злидень. За його спиною, у холодному мороці відлунням прокотився завпопадливий регіт сотень дрібних злиднів. Вони поволі наближалися до жінки, намагаючись оточити її. Двоє з них боягузливо вискочили з пітьми  і миттєво вчепили на запʼястя жінки міцні кайданки. Меріголд не пручалася і з викликом подивилася на Козлоффа.  
— Де мій син, смердючий покидьку? —просичала вона в обличчя Злидня, грізно впʼявшись у нього своїми темними очима. Злидень знову захихотів. З безодні темряви повільно вийшли три шпаринні злидні, тонкі, як аскариди. Вони тягли за собою на налигачі дезорієнтованого Грегорі. 
— Хочєш обратно получіть сина, дай нам настоящую формулу таблєток, а то…, — пригрозив Козлофф. 
— А то що?, — насмішкувато перебила його Меріголд. 
— Вєк єму волі нє відать, в лучшем случає, — глумився Злидень, — отправім к найомнікам. Там єво бистро научат уму-разуму, поняла глупая баба?
— Набридли ви мені, — спокійно відповіла жінка і втомлено заплющила очі. 
Несподівано простір завібрував від монотонного, наростаючого дзижчання і спалахнув яскравим помаранчевим світлом, вихопивши з мороку десятки злиднів, які невдоволено зашипіли. 
Сукня Меріголд захвилювалася і зарухалася. Дзижчання невпинно наростало, а тіло, завмерлої на одному місці чаклунки, наче обростало сотнями чорнобривців. Квіти залишали тканину, і розкриваючись у польоті, перетворювалися на дрони. Голівки чорнобривців вистрілювали сотнями тонких, чорних голок, які миттєво розліталися навколо, паралізуючи захованих у мороку злиднів. Серед бридотних істот почалася паніка. Темрява раз за разом спалахувала сліпучим світлом і дрони-чорнобривці мітко влучали у сіру злиденну масу, яка вибухала зеленим смердючим гноєм. 
— Взять єйо!, — істерично зарепетував Козлофф. Вцілілі Злидні намагалися оточити Меріголд, але з її волосся в усі боки підіймалися росички на довгих зелених стеблинах. Рослини бризкали клейкою речовиною у злиднів, склеюючи їх докупи так, що всі їх спроби чинити опір ставали марними. Склеєні докупи злидні збивали з ніг паралізованих і котилися по землі аморфними купами. 
— Ах ти бєндєровская тварь! — заверещав Козлофф і почав роздуватися до неймовірних розмірах, наповнюючись смертельним підболітним міром. Але не встиг він простягнути почварні руки, щоб вхопити сміливу чаклунку за шию, як просто перед ним, наче з неба, гепнулася величезна істота. Меріголд переможно усміхнулася і розплющила очі. 
Дужа срібляста вовчиця розправила гігантські білі крила і, вишкіривши гострі ікла, вчепилася у кінцівку Козлоффа. Той несамовито завив від болю і чорні голки з дронів-чорнобривців впʼялися у його товсте тіло, розхлюпуючи навколо тонни зеленого гною. Облишивши розшматованого Злидня,  крилата вовчиця піднялася у повітря якомога вище і, грізно загарчавши, срібною кулею кинулася у натовп нажаханих злиднів. Звільнившись від кайданок за допомогою саблезубих росичок, Меріголд  почала виплітати захисні закляття, витягаючи сяючі нитки магії з простору та часу.
— Нічого собі вистава! — присвиснув Містер Ругару, — спостерігаючи за битвою з висоти однієї з замкових веж, — бачу моя допомога тут не знадобиться. 
Спостерігаючи як Меріголд силою заклять підняла у повітря злиденне смердюче місиво і жбурнула його у Потойбіччя, Вовкулака підвівся і зааплодував. 
— Я не веду переговорів з терористами, – гукнула йому Меріголд. Ругару у відповідь підняв договори великі пальці обидвох рук. 
Жива тканина помаранчевої сукні вгамувалася. Чаклунка обережно підійшла до крилатої, сріблястої вовчиці і простягнула до неї руку. Істота недовірливо загарчала, але дозволила жінці наблизитись до себе. Меріголд лагідно торкнулася кінчиками пальців її сріблястого хутра. Істота пронизливо завила, знесилено впавши на бік. 
— Грегорі, — звернулася жінка до Грегорі, який нарешті прийшов до тями і здивовано озирався довкола у лімінальному просторі, який ще подекуди спалахував тьмʼяними відблисками, — забери, будь ласка, нашу гостю додому. Молодий чоловік обережно наблизився до дівчини, яка, підтягнувши ноги до грудей лежала, не рухаючись, на землі. Грегорі, самими пучками пальців витягнув нізвідки миготливі червоні нитки. І, обмотавши ними нерухому дівчину, 
зник разом з нею. 
Меріголд полегшено зітхнула. Простір знову ожив, завирував захопленими вигуками та гучними аплодисментами, зазвучала голосна різножанрова музика, свіжий вітер приніс запах багаття та солених морських хвиль. 
— Неймовірно вдячна за вашу присутність та увагу. Насолоджуйтесь магією музики у нашому чудовому місті!, — урочисто закінчила свою промову до гостей фестивалю Меріголд і, низько вклонившись, покинула сцену.