Читати книгу - "Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)"

фразі, — в якусь фатальну помилку, яку історія з часом виправить, а заодно і вас реабілітує… та визнає ваші заслуги перед світовою революцією. Свята наївність, пане Завадко! Я, як ваш ідеологічний ворог, повинен би радіти з того, а мені, як людині, щиро жаль вас, як бога кохам! Мене інформували, що ви надалі морально вважаєте себе вірними синами Комуністичної партії, тобто ідейними безпартійними комуністами. Як каже русинське прислів'я? Чекай, псе, поки кобила здохне.

«Спокійно. Спокійно. Спокійно», — б'є ритмічно Бронкові у скронях.

— А візьмем, пане Завадко, ще один фактор, що ваші капезуївці наобіцяли простому русинському хлопові! З яким лицем ви тепер покажетеся перед його очі? Ви ж обманули свій народ! Вам вірили, а ви так ганебно їх підвели! Я на вашому місці, як людина честі, пустив би собі кулю в лоб! Як бога кохам!

«Витримати. Витримати. Витримати», — прискорює свою роботу моторчик у висках.

— Що ж, пане Завадко, я вам не стану доводити вашу належність до КПЗУ, бо такої вже немає. Схрупав її Комінтерн, дай йому боже здоров'я! Доводити, що ви підбурювали хлопів до збройного повстання, — теж не стану. Не тому, що у вас надто добрі алібі, а в мене немає доказів… просто нам поки що цього з тактичних мотивів не потрібно. В нас є інші наміри щодо вас. Шкода мені вас, молодий чоловіче, — голос його набрав фальшивої м'якості, — як бога кохам! Життя саме показало вам, як ви помилялися. КПЗУ розпустили ніби тому, що туди пробралися провокатори, але ми з вами, пане Завадко, знаємо, що це не причина, а тільки привід. І якщо мені від цього легше, то у вас кровоточить рана. Але й бо рана рані не рівна. Поранений на полі бою солдат з честю, з гонором переносить свої рани, а вас зранили, ще й ляпаса дали «товариші». Копнули вас, пане Завадко, наче собаку-приблуду. І, скажу вам, треба не мати й крихітки людської амбіції, щоб після цього всього далі тягнутись до них.

«Спокійно. Спокійно. Спокійно».

— Що ж, пане Завадко, як то кажуть, за науку треба платити. Та ви ще молоді. Вам ще не пізно починати життя заново. Чого це ви кинулись? А, таки беруть вас за живе мої слова? Дуже радий. Може, нарешті дійдемо до якогось порозуміння. Ви тільки не подумайте, пане Завадко, ніби ми такі простачки, що станемо вам зараз співпрацю пропонувати. Нє, прошу пана. Ми хоч і поліція, а на людях теж трохи розуміємося. Ми знаємо, що Завадка-молодший на таке не піде. А пропо… ваш папа скандально повів себе тоді на суді. Та це справи не стосується. Єдине, чого чекали б ми від вас, це не перешкоджати нам. Не допомагайте і… не перешкоджайте. Тим паче, що у теперішній вашій ситуації, пане Завадко, це й вам вигідно. Світ малий, пане Завадко, а Наше особливо акустичне містечко. Ах, що за йолоп з мене! Мені треба було насамперед скласти вам побажання з нагоди ваших заручин з панною Річинською. Між нами кажучи, панна — як цукерок! Треба, треба не забувати вам, в яку родину ви входите. Колишній комуніст… Ви хочете щось сказати, пане Завадко? Ні? Мені видалося, що ви хотіли запротестувати проти слова «колишній». Так, проше пана, колишній комуніст і дочка отця Річинського — хіба це не сенсація на весь світ? Мені здається, проше пана, так між нами, чоловіками, кажучи, це якраз і добра нагода, щоб порвати з минулим… хочу сказати — з помилками юності. Ну що, згода? Невже ж ви й тепер не промовите, пане Завадко? Я ж не вимагаю письмової заяви. Думаю, що ви оцінюєте мою делікатність, що? І боронь боже, й не при свідках. Нашої розмови, як ви можете самі переконатися, не записує підслуховий апарат. Я вимагаю від вас тільки одного слова, без свідків і без фіксації на письмі: «Згода». Отже, слухаю вас. Як? Як ви кажете, пане Завадко?

— Та ви ж бачите, до дідька, що я мовчу! — вирвалося у Бронка, і він механічно вдарив себе по губах.

Жест цей розсмішив комісара.

— Ах, таки прорвало вас? Заспокойтеся, пане Завадко. Ми вас не заарештуємо. Ви незадоволені цим? Ви воліли б постраждати за ідею? На жаль, ми, як я вже сказав, не зацікавлені в цьому. Ви до вечора посидите в мене, у поліційнім арешті, разом із своїми однодумцями, а під вечір ми вас випустимо… на рандеву з нареченою. Пригадуєте собі, як тому рік, коли був той напад на маєток пана Загурського…

— Який напад? — Бронкові нерви знову підвели.

— Ах, нарешті ви таки вирішили заговорити? Розумно, мушу похвалити, дійсно розумно, тим паче, що про якісь насильні методи й натяку немає.

Бронко справді саме в ту хвилину вирішив мовчати, як мертвий.

— Так, маєте рацію, до нападу у буквальному розумінні не дійшло, бо хлопи опам'яталися, але заарештувати декого таки довелося. Ми тоді і вас притримали… Пригадуєте собі той інцидент? Притримали і… випустили. То не був випадок, пане Завадко, як могло здаватися. Скажу вам по секрету, що декому з ваших однодумців це дуже не сподобалося. Навіть більше: як нас інформували, це видалося майже підозрілим. А нам тільки того і треба було, щоб ваша особа почала викликати підозру. Мають націоналісти свого Ілаковича, то чому комуністам не дати Завадки? Докази… факти вашої з нами співпраці? Смійтеся, пане Завадко! З фактами дасть собі раду й простачок, але що робити з тінню підозри? Тим більше, що і сам здоровий глузд промовляє, що майбутньому зятеві панства Річинських годилося б, як я вже сказав, порвати з гріхами юності. А нам тільки про те й ідеться, щоб навіяти на вашу особу легеньку, мов газовий серпанок, тінь. Ха-ха… Чого ж ви, молодий чоловіче, самі насилуєте себе? Я ж відчуваю, врешті я бачу, що вам хочеться кинути мені репліку. Прошу. Я слухаю вас! Отже — ваше останнє слово? Нагадую вам ще раз нашу умову: не допомагайте, але й не перешкоджайте! Таки мовчите? А може, вам потрібний час для роздуму? Йдіть, пане Завадко, подумайте, а потім прийдете і скажете нам, що ви вибрали: тепле місцечко в ліжечку при боці молоденької жіночки чи… тюремні нари. Бо скажу вам, теж по секрету, що ми цяцькаємося з вами, доки цяцькаємося. А коли нам забагато буде цю-цю бабки, то накриємо горобчика, посадимо у клітку, а тоді хай цвірінькає… Хе-хе… Тепер ви вільні, пане Завадко! До відзеня, колего!

Звичайно після розмови з