Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1917"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наведені міркування П. Христюка — зовсім не самоціннісні. Вони слугують логічним «місточком» для оцінки такого важливого щодо подальшого розвитку конфлікту документа, як відповідь Генерального Секретаріату на ультиматум РНК від 5 грудня 1917 р. Як відомо, вона була ухильно-негативною. І П. Христюк, швидше як свідок й один з співавторів документа, ніж його дослідник, розкриває загальний задум і форму відповіді (те, що було, як мовиться, «за кадром»). Український уряд не став відповідати на всі вимоги-запитання РНК, вважаючи їх другорядними, похідними від головної умови — визнання факту існування Української Народної Республіки. «Отже, — підкреслює П. Христюк, — відповідь уряду Центральної Ради була направлена на те, щоб голий принцип визнання Совітською Росією Української Народньої Республіки (зафіксований самим фактом ультиматуму. — В. С.) втілити в життя: забезпечити не тільки політичне, але й економичне самостійне, незалежне від Московщини існування України. Українська революційна демократія вважала це питання головним в нових взаємовідносинах між Україною і Московщиною»[1048].
Тут важливою є оцінка розуміння керівниками українського руху глибини конфлікту, який уже в першій декаді грудня 1917 р. привів їх до переоцінки нещодавніх автономістсько-федералістських поглядів і переходу на самостійницьку орієнтацію. Крім провалу планів створення Всеросійської федерації, така лінія зумовлювалась і намаганнями відмежуватись від радянської влади, прихильники якої не дуже рахувалися з умовно існуючими кордонами і демократично оформленими державними органами, тим більше такими, які довільно кваліфікувались як ворожі соціалістичній революції. Розвиток подій дедалі більше переконував лідерів українства в активізації зусиль щодо реалізації продиктованого обставинами курсу.
***
Розвиток подій у грудні 1917 р. приносив дедалі нові аргументи на користь самостійницького вибору лідерів Української революції. Серед таких подій, безперечно, однією з головних є І Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, що відбувся у Харкові 11–12 грудня 1917 р.
124 делегати (більшовики, есери, меншовики-інтернаціоналісти, ліві українські соціал-демократи й позапартійні), що залишили 5 грудня з'їзд рад у Києві, переїхали групами до Харкова, де, об'єднавшись із делегатами III обласного з'їзду рад Донецького і Криворізького басейнів, провели І Всеукраїнський з'їзд рад робітничих і солдатських депутатів.
Понад 200 делегатів представляли 46 рад Донецько-Криворізької області, 32 ради Південно-Західного краю і 4 ради Півдня України. Делегати розглянули питання про поточний політичний момент, про владу і державний устрій, про самовизначення краю.
Україна була оголошена Республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. На її територію поширювались всі декрети і розпорядження радянського уряду Росії, передусім декрети про землю, робітничий контроль над виробництвом, про демократизацію армії. Одночасно постанови і розпорядження Центральної Ради визнавались недійсними як спрямовані проти народних інтересів.
З'їзд ухвалив рішення про встановлення між Радянською Україною і Радянською Росією тісного братерського зв'язку, а в резолюції «Про самовизначення України» визнав Українську радянську республіку федеративною частиною РСФРР.
До Центрального Виконавчого Комітету Рад України з 41 члена було обрано 35 більшовиків: Ф. Сергєєв (Артем), О. Александров, С. Бакинський, Є. Бош, П. Загребельний, А. Іванов, І. Кулик, М. Острогорський, Л. Пятаков, М. Тарногородський та ін. Головою ЦВК Рад України було обрано лівого українського соціал-демократа Н. Медведєва. Оскільки на з’їзді були недостатньо представлені ради селянських депутатів, було визнано за доцільне скликати Всеукраїнський з’їзд рад селянських депутатів, обрати на ньому до ЦВК 20 представників. Це рішення було виконано в січні Всеукраїнською селянською конференцією.
17 грудня ЦВК Рад України оголосив про створення першого радянського уряду України — Народного Секретаріату у складі 10 секретарів, 9 з яких були більшовиками: В. Ауссем, С. Бакинський, Є. Бош, Г. Лапчинський, В. Люксембург, Е. Лугановський, В. Затонський, Ф. Сергєєв (Артем), В. Шахрай. Один народний секретар — С. Терлецький{15} — був лівим есером. Спочатку уряд парцював під тимчасовим керівництвом Є. Бош.
У рішеннях Першого Всеукраїнського з’їзду втілився вибір ліворадикальних сил, керованих більшовиками, досить широких кіл трудящих утверджувати на своїй землі соціалістичний лад, будувати Українську радянську державу в спілці з російським, іншими народами країни.
Створення і зміцнення Української Республіки Рад означало досить серйозний удар по планах розвитку УНР під проводом Центральної Ради. Боротьба проти останньої вступала у вирішальний етап. Нового напрямку було надано і повсюдному встановленню влади рад.
Звістка про рішення І Всеукраїнського з’їзду рад була схвально зустрінута в багатьох місцях, колективах України. Трьохтисячний мітинг робітників і службовців Харківського залізничного вузла ухвалив 14 грудня 1917 р. резолюцію, в якій, зокрема, говорилось: „Ми, робітники, вітаємо утворений Всеукраїнський ЦВК Рад як нову Радянську владу України — союзника Ради Народних Комісарів”[1049]. „Всі, хто за владу Рад, тісніше згуртуйтеся навколо Центрального Виконавчого Комітету Рад України — і Центральна рада буде повалена”[1050], - закликали загальні збори робітників Нелепівського і Щербинівського рудників, що відбулися 19 грудня 1917 р. „Вітаємо Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, а також обраний ним Центральний Виконавчий Комітет, — говорилося в резолюції, - надісланій з 7-ї піхотної дивізії 5-го армійського корпусу. — Геть буржуазну Центральну Раду. Досить національного цькування. Хай живе Всеукраїнська республіка Рад. Хай живе братерство робітників, солдатів і бідніших селян Великоросії й України”[1051].
Подібних документів в ті дні приймалось багато і періодика, звісно, могла вмістити на своїх сторінках їх певну частину.
З великою увагою ставилися до розвитку процесів на Україні у Петрограді. В написаних у дні роботи І Всеукраїнського з’їзду Рада „Тезах про установчі збори” В. Ленін, зваживши відомі йому факти, заявив: „Останні події на Україні (почасти також у Фінляндії і в Білорусії, як і на Кавказі) свідчать так само про нове групування класових сил, що відбувається в процесі боротьби між буржуазним націоналізмом Української ради, Фінляндського сейму і т. п., з одного боку, і Радянською владою, пролетарсько-селянською революцією кожної з цих національних республік, з другого”[1052].
Тільки-но надійшли повідомлення про І Всеукраїнський з'їзд Рад, про його рішення утворити Українську радянську республіку, очолюваний В. Леніним РНК негайно, 17 грудня, надіслав ЦВК Рад України телеграму, в якій вітав «утворення в Харкові дійсно народної Радянської влади на Україні, вбачаючи в цій робітничій і селянській Раді справжній уряд Народної Української республіки», і обіцяв урядові братньої Української республіки «повну і всебічну підтримку
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у революційну добу. Рік 1917», після закриття браузера.
