Читати книгу - "Гірка правда"

Любити Бога, любити батьківщину - це найбільша чеснота. Служба батьківщині - найбільший обовязок.

Нехай Господь милосердний допомагає тобі, народе мій, і тобі, Уряде наш, будувати Самостійну Українську Державу, а моя молитва за всіх вас перед Престолом Всевишнього буде за вами.

У цей великий час українці мусять об'єднатись, всі мусять працювати спільно, бо в єдності сила, і ту єдність мусимо показати на ділі.

Не треба нам партій, на треба нам боротися між собою. Всі мусимо об'єднатися при нашій Святій Православній Церкві, при нашому обрядові, при нашому Національному Проводові.

Призиваю на ввесь Український Народ і його Державний Уряд всемогуче Боже благословенство.

Дано в м. Луцьку на Волині, Року Божого 1941, місяця липня 10 дня.

Полікарп

Єпископ Луцький

Яким непоінформованим був єпископ Полікарп! Він не був свідомий того, що "Актом 30.06" було створене державне правління однієї фракції ОУН. Він не знав, що це був уряд не "наш", а суто партійний, бандерівський.

З обох пастирських листів видно, що греко-католицький і православний владики дивилися на розвиток подій через антибільшовицьку призму, не бачачи загрози українського націоналізму. Не знаю чи дивуватися їм, але це використала ОУН-б, поширюючи послання серед українців Західної України, чим переконували їх, що й церкви - з ними.

Як бачимо, ієрархія Греко-католицької церкви в Галичині і Православної церкви на Волині, дивилися у вікно, крізь яке можна побачити, як ті, що прийшли з німцями, битимуть більшовиків. Натомість не дивилася вона у вікно, крізь яке незабаром буде видно, як убивають євреїв, поляків та українців.

Митрополит Андрей Шептицький був безрадний, коли бандерівці з "Нахтігалю", теж українська поліція у Львові вчинили розправу над євреями і поляками в перші дні липня 1941 р. Після арешту професора Казімєжа Бартеля, його дружина, Марія Бартельова, пішла до митрополита просити, щоб той допоміг випустити її чоловіка. Згодом вона казала: Я була в архієпископа Шептицького, але він відповів мені, що нічого не може вдіяти.[467] Сила ОУН була понад силу Митрополита.

Я не знаю, чи епископ Полікарп 1941 року дивився у вікно, крізь яке було видно, як з заходу посунули на Волинь "похідні групи" ОУН, 1942 року як з Галичини посунули на Волинь емісари ОУН з метою створення УПА, чи спостерігав він, як вони бунтують його паству, як розправляються з тими в-посеред його пастви, котрі не підпорядковувалися наказам ОУН, чи бачив він крізь те вікно як творилася УПА, як бандерівці поборювали бульбівців, мельниківців. Чи бачив він, як ОУН-УПА, керуючи місцевим населенням, отже його паствою, вчиняла масові вбивства мирного польського населення, чи бачив він, як грабували, як палили? Може й бачив, та влада його була, мабуть, мізерною у порівняні до тієї ненаврісті, до тих звірств, до яких довела ОУН. ОУН-УПА була понад Церквою. Бо ОУН зродилася як організація, противна ідеалам Церкви.

Вернуся ще раз до листа мого знайомого чеха з Чехії, в якому він пише:

Оба вони, батько і син (оба православні священники -В.П.) гостро виступали проти бандерівських жорстокостей, хоч і рискували, що їм спалять церкву й їх самих уб'ють... Такими були приходи поблизу повітового міста, де стояв німецький гарнізон Зовсім інші умови панували в таких селах, як Мощаниця або Дермань, в якому був штаб бандерівців. Там священики не мали вибору, якщо хотіли дочекатися кінця війни До таких сіл не наважувалися входити навіть гітлерівці.

Довкола - море крові, а церковна ієрархія була безрадна. Р. Тожецький пише, що за невияснених умов згинув митрополит волинсько-житомирський Олексій Громадський... можливо, що його вбили націоналісти за його вороже відношення до Шептицького...[468], натомість Олександр Матла пояснює це вбивство так: вчинили його через помилку військові відділи ОУН-м між Смигою і Судобичами, недалеко переїзду залізниці Кременець-Дубно, бо думали, що це гебітскомісар з Кременця.[469] Тепер мотив убивства вже, мабуть не буде розкритий, проте хоч відомо, що митрополит Олексій Громадський був убитий відділом ОУН.

Про вбивство єпископа Мануїла ВУКЄ була мова.

Вбивали митрополитів, єпископів, то що вже казати про священиків у сільських приходах? Були між ними, як бачимо, відважні, котрі у згоді з християнськими ідеалами таврували злочини бандерівців, а були й такі, котрі боялися за своє життя, тому й мовчали.

До винятків належить випадок, коли 28 серпня 1943 р. в селі Штунь, гм. Бережці, пов. Любомль православний священик Покровський у місцевій церкві вчинив акт посвячення ножів, кіс, серпів і сокир, як знаряддя мордів, і роздав їх своїм прихожанам, щоб мордували "ляхів". Два дні після цього селяни використали ті знаряддя для морду поляків з сусідніх сіл. [470]

27.09.1943 р. в селі Іванковичі, гм. Малин, повіт Дубно, селяни святкували насипання високої могили в честь "визволення України". Місцевий священик у проповіді з цієї нагоди казав, що з української землі треба вигнати без можливості повернення ляхів, мазурів, крижаків і покручів.