Читати книгу - "Гірка правда"

na ludnosci polskiej na Wotyniu 1939-1945", Warszawa, 1990, стор. 140. ">[471] "Ляхи", це поляки, давні жителі Західної України; "мазури", це поляки, які поселилися в Західній Україні після І світової війни (дійсних польських колоністів у той час вже не було, їх депортували 1940 р. більшовики); "крижаки", це мішані українсько-польські подружжя, а "покручі", це діти з мішаних подруж.

Дійсно диявольські заклики православного священика. І які ж примітивні!

Але були й інші випадки. Про те, що православний священик сповідав перед смертю католицького ксьондза, я вже згадував. А оце інший приклад: 1.09.1943 р., село Смідинь, пов. Ковельський. Була вимордована частина польської сім'ї Еумів - 4 особи. Двох братів Еумів перестеріг сусід-українець, щоб вони не йшли додому, бо там на них чекають бандерівці. Після морду місцевий православний священик хотів поховати повбиваних на православному цвинтарі, та проводирі з УПА не дозволили на це. [472]

Респонденти з Волині не пишуть про участь православних священиків у мордуванні поляків. Якщо деякі з них заохочували до вбивств, то це були винятки.

Інакше ця справа виглядала в Галичині, де пануючою була Греко-католицька церква, тобто уніатська, котра, як і Римо-католицька церква, підлягала Столиці Апостольській -Римові. Про це теж пише мій знайомий чех, котрий знав Волинь, бо в ній народився й виховувався, а Галичину знав, бо студіював у Львові й мав знайомих українців. Він пише: В Східній Галичині (воєвідства Львівське, Тернопільське й Станіславівське, тобто Івано-Франківське) уніатський клір підтримував бандерівців, тому що там ненависть до поляків формувалася протягом кількох поколінь.

Про участь греко-католицьких священиків та їхніх родин у мордах на поляках пише Олександр Корман: [473]

Отець Палагицький, парох церкви в Монастириськах, пов. Бучач, очолював терористичні групи боївок ОУН-УПА, які 28 лютого 1944 року вчинили напад на населення в селі Коростятин, пов. Бучач, Отець Палагицький брав безпосередню і діяльну участь у масовому вбивстві, під час якого, здебільша від сокир, згинуло 78 осіб - чоловіків, жінок і дітей, а 5 осіб було поранено... 20 березня 1945 р. впіймали в Коропці боївку терористів ОУН-УПА силою 350 чоловік, яку очолював уніатський священик Палагицький. Разом з ним в боївці була його дочка й українські черниц. (стор. 11);

Священик Романовський був співорганізатором масового морду в селі Бичківці в "Попєльцову" середу 1945 p., де замордовано щонайменше 63 особи і 1 поранено. Поляків мордували здебільша сокирами, вилами, душили шнурками, живцем палили, рідко вбивали з вогнепальної зброї. Після декількох років, деякі злочинці не могли перенести психічного переживання й мук совісті й самі винесли собі вироки. І так, Роман Якимишин повісився, а за його прикладом пішов теж уніатський священик Романовський (стор. 11);

В склад проводу станиці ОУН в селі Синків, пов. Заліщики, входив о. Василь Мандзюк, який брав участь у мордуванні поляків, євреїв і лояльних українців. (стор. 12).

Автор наводить ще кілька фактів участі уніатських священиків і їхніх родин у вбивствах.

З темою участі українських священиків у вбивствах поляків, або причаєності до них шляхом схвалювання таких убивств, пов'язані вбивства ОУН-УПА польських священиків. Такі факти мали місце на Волині, проте, на підставі доступних матеріалів, їх було менше, ніж у Галичині, хоч і на Волині було багато випадків мордування поляків у костьолах. Так, наприклад, 11 липня 1943 р. в колонії Октавин українські націоналісти вчинили напад на поляків під час богослужіння в костьолі. Після різанини всередині костьола, підпалено його вибухами гранатів, в тих, що втікали -стріляли.[474] 30.08.1943 р. в селі Острувка був убитий ксьондз Станіслав Добжанський (стор. 125).

Ксьондз Вацлав Шетельницький, у книжці "Забутий львівський герой ксьондз Станіслав Франкль"[475], наводить багато прикладів смерті римо-католицьких ксьондзів з рук ОУН-УПА. Ось декілька з них:

- Парафія Баворів, пов. Тернопіль. Ксьондза пароха Кароля Процика 2.09.1943 р. витягнули з парохії, вбили, прокололи багнетом (стор. 118);

- 13 лютого 1944 р. був убитий українськими націо налістами ксьондз Владислав Жигель з парохії Бєнява, пов. Підгайці (стор. 118);

- 14.03.1944 р. під час нападу бандерівців на село Бобулинці, пов. Бучач, був застрілений ксьондз Юзеф Сущинський, адміністратор парафії (стор. 118);

- 13.11.1943 р. бандерівці забрали з села Библо, пов. Рогатин, ксьондза Антоні Вєжбовського й місцевого вчителя Врубля. їх замордували біля лісничівки на т. зв. Подолянці (стор. 121);

- В ніч на 3 лютого 1945 р. бандерівці напали на Червоноград, пов. Заліщики, під час нападу вмер від розриву серця ксьондз Стефан Юраш. У присілку Нирків бандерівці вбили в місцевому монастирі дві черниці (стор. 121);

- В ніч на 2.04 1944 р. був напад на село Землянка, пов. Калуш, під час якого українські націоналісти живцем спалили ксьондза Блажея Губу. Загалом згинуло тоді 65 осіб, село з костьолом спалене (стор. 122);

- Парафія Фрага, 5 лютого 1944 р. був замордований українськими націоналістами о. Віталіс Борсук, 19 лютого 1944 р. мученицькою смертю згинули: о. Йоахім Шафанєц, чернець Рох Салек (стор. 122).

І так далі - на тридцяти сторінках книжки. Доля не оминула теж греко-католицького священика, пароха Белжця, пов. Рава Руська, якого замордували "люди з лісу" в середу перед Вербною неділею 1944 р. Разом з ним замордували його сестру, кревну й 6 молодих українців. Поховав