Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

– Все. Тепер треба тільки чекати, я сподіваюся, що юний організм далі зробить усе сам... – Максим піднявся на ноги, а Віка почала натягувати на сонну дитину суху одежину і вкривати. Макс уже був на кухні, як зазвичай після таких старань йому хотілося їсти. Холодильник був повний, – Ого... Нічого собі Віка розстаралася... коли встигла тільки. Хоча, пані вона не балувана, вміючи можна багато чого встигнути. Він наповнював шлунок, а жінка сиділа навпроти нього, дивилася, як чоловік їсть, і посміхалася чомусь своєму.

– Дякую, ви дуже смачно готуєте. – Макс знову збився на Ви... Віка ніяк не хотіла перейти на Ти, і він плавав то так, то так, то сяк...

– Ви весь час один живете?

– Практично так. Бувають, звісно, деякі зрушення, але не зараз.

– Може ви дозволите мені готувати для вас? Я маю хоч чимось вам віддячити... Ви нас рятуєте постійно, не можу я робити вигляд, що нічого не сталося.

– А ви й не робіть... Живіть так, як вважаєте правильним, і все. Бо якщо є повага – то більшого вже й не треба. Залишається тільки підтримувати те, що є. Я скажу навіть більше – якщо ви справді фахівець з молочки, я, на жаль, не фахівець майже зовсім, оцінити не можу, але якщо все так – завтра у вас уже буде робота. Хороша робота. А там і життя зміниться. А з житлом питання теж вирішиться. Не переживайте. Світ не без добрих людей, допоможуть. З дітворою на ці дні я питання вирішу – тут під нами живе бабуся, Віра Степанівна... мила людина – спочатку ми з нею воювали, а потім якось довелося стягти її кота з дерева, і ми помирилися. Складне життя було в людини... Я коли таке чую – так і хочеться сказати людям, які ниють про свої дрібні проблеми: “Горя ви не знаєте”... – Макс відволікся, згадуючи... – Так от, вона рано встає, я до неї зайду, попрошу, щоб пригледіла за малечею, я думаю – вони подружаться.

– А як же Маруся? Вона ж...

– Ви ж бачите – вона нормально спить. Температури немає, не кашляє... Ми встигли до критичного стану загасити застуду, а можливо, і розвиток іншої болячки придушили... Хотілося б. Але, тут я не знаю, подивимося, як далі буде. Ви тільки врахуйте – вона обов’язково захоче в туалет. Зараз організм підсилено чиститься і викидатиме з себе всю гидоту. Нехай більше п’є.

– Ви не хвилюйтеся, з цим у нас усе гаразд... Вона вже з двох років чітко знає, коли треба що робити, і відтоді жодного разу вночі не було проблем.

– Це добре, звичайно... Але я ще про те, що вона попроситься туди вночі обов’язково, і ви вже за її станом зрозумієте, як вона зараз. Усе, давайте спати, завтра о восьмій ми маємо вийти з дому вже. Так... ще таке... – якщо ви справді хочете мені добра, нікому не розповідайте про все це, – він вказав на сплячу дитину... повірте мені – доброго нічого не буде.