Читати книгу - "Морфій"

— Не рухайся!

Прокинувся. Не встає, витягнув руку з пістолетом у моєму напрямку.

— Яцку. Я мушу за дорогу заплатити. Зараз повернуся, тільки заплачу за дорогу. Розумієш?

— Не рухайся, — каже до мене і встає.

— Яцку, та визирни у вікно. Фірман чекає, аби я зійшов і заплатив йому, я загубив портфель і мушу заплатити, але немає чим. Маєш десять злотих?

Нащо брешу?

Він дивиться у вікно. Він п’яний, рука йому дрижить, я міг би на нього стрибнути і вибити йому зброю з руки, міг би дістати свій пістолет і застрелити його, Яцка застрелити, мій пістолет пістолет мого батька міг би.

Не міг би.

Рука йому дрижить.

— Яцку. То все не так було з Іґою, як тобі здається. Яцку. Насправді, — говорю, намагаюся говорити спокійно-переконувальним тоном, намагаюся. — Я зійду, заплачу, тоді піднімуся до тебе, і ми подумаємо.

— Сідай, — каже мені, і щось у його голосі підказує мені сісти.

Іде замкнути двері.

— Він сюди прийде за мною по ті гроші, Яцку. Прийде сюди, розумієш? Ганьба буде. Мушу спуститись і заплатити йому.

Він спотикається об мої речі, об мій мундир батьківський мундир німецький мундир. Дивиться на той мундир. Довго. Опустив пістолет, на мене ані гляне, витріщається на мундир.

Я міг би. Але ні.

Зачиняє двері.

Повертається на фотель. Сідає.

— Другий день чекаю.

— Звідки в тебе ключі?

— Ти мені колись дав, не пам’ятаєш? Ти був моїм другом, ти зробив мені ключ і дав про всяк випадок, пам’ятаєш?

— Ну так, було щось таке. — Пригадую чи не пригадую?

— Вона пішла. Через тебе.

— Яцку, я з нею не спав. Не спав я з нею, розумієш? Ми вже раз через дурну голову стрілялися, через мою дурну голову, нащо знову?

— Який же ти дурний, Константи, — белькоче Яцек. — Який дурний, який дурний. А вона в самій сукенці пішла. Через тебе. У твоїй улюбленій, хую ти собачий, у твоїй.

— Не цілься в мене, Яцку, прошу тебе. Я дурний, але не цілься в мене. Я з нею не спав.

— То вже неважливо, Костику. Тобі винесли вирок. Смертний вирок. За зраду. Ти фріце.

— Я мушу піти заплатити візникові, Яцку.

— Вирок тобі винесли, Константи, чи ти не розумієш?

— Хто його виніс?

— Служба перемозі Польщі.

— Польща програла.

— Ото якраз через такі думки. Як ти міг мене зрадити?

— Бричка чекає, я мушу заплатити, Яцку.

Він тягнеться лівою рукою до горілки, щось там іще є у пляшці, зубами дістає корок, робить великий ковток.

— Як ти міг мене зрадити? Той мундир…

— То мого батька, — намагаюся перебити його, але він не слухає.

За поясом штанів у мене пістолет. Батьківський. Я міг би?

— Цей мундир, це все. А я ж тебе так обороняв, Константи. Перед усіма. Я мав їх за дурнів, за бюрократичних філістерів, коли вони таке казали. Я захищав тебе, завжди.

— Я знаю. Яцку, я мушу піти заплатити фірманові. Там чоловік чекає, скільки він може чекати?..

— Заткнися, Костику. Вирок на тебе є. Видали. Як ти міг піти до Пешковського з німцями, як ти міг, фріце? Як ти міг мою Іґу?..

Мовчу. Раз уже він сказав мені заткнутися, то я мовчатиму.

— Тобі вирок оголосили, розумієш? Вирок. Служба перемозі Польщі. Перший вирок. Польовий суд. Перший вирок. І я зголосився, розумієш? Казали, що я не дам собі ради, але я зголосився.

— Ти п’яний, — відповідаю я, хоча мав би мовчати.

— Ти все своє життя прожив п’яним, Константи. Як ти міг мене зрадити?

— Усе не так, Яцку. Я не можу про це багато розповісти, я про ту Службу перемозі Польщі ніколи не чув, але я — у справжній, розумієш?.. Розвідка. Мушу тебе витягти, такий у мене наказ.

Слухає, не слухає? Не дивиться на мене. Заплющив очі, затулив лівою рукою, пістолет, рука з пістолетом на коліні. Я багато що міг би зробити.

— Я з Будапешта повернувся. Кур’єром був. Я привіз правила кур’єрської комунікації, Дзідзя там лишилась, я там був із Дзідзею Рохацевич, тому й мундир, переберництво, розумієш?

Не слухає.

— Я мушу заплатити візникові, Яцку. Зараз повернусь, і поговоримо, добре?

Встаю.

— Як ти міг мене зрадити, Константи? Тільки я тебе любив, тільки я тебе справді любив, а ти мене зрадив.

— Я ж тобі пояснюю…

Вистрелив. Як важким кулаком у живіт. Я на землі. Яцек плаче.

— Як ти міг, вона була… Ти мусив її взяти собі, бо так хотів? Ти мусив саме її?

Стеля. Правила кур’єрської комунікації Штайфера. Хто занесе на площу Спасителя? Мушу заплатити фірманові. Хто заплатить? Він чекає. Тепло. Яцек сідає біля мене, кладе мою голову собі на коліна.

Яцек гладить моє волосся.

Я любила тебе, Константи, а зараз любитиму його, бо я мушу когось любити, тож я його любитиму, спорожнілого і сповненого розпачу. Він танцюватиме навколо опунції, коли ти відійдеш до царства смерті, а я танцюватиму з ним.

— Чому, Константи, чому? — плаче Яцек.

Я мовчу. Ще дихаю. Немає «чому». Ніщо не є чомусь, усе просто є. Є тільки темна, чорна, пульсуюча субстанція, прихована під шкірою цього світу, і тільки ззовні, на поверхні, можна шукати відповідь на питання «чому».

Ніщо не є чомусь.

Мушу заплатити фірманові.

Про автора

Щепан Твардох (1979) — польський письменник і публіцист, один із лідерів сучасної польської літератури. Його твори вирізняються виразною й логічною, але при цьому незвичайною та складною конструкцією, в них автор постійно балансує між реальним і фантастичним, психологією і реалізмом, справжньою й альтернативною історією.

Щепан Твардох — уродженець Сілезії, він закінчив Сілезький університет у Катовіце, спеціалізувався в галузі філософії та соціології. Знавець сілезької мови (етнолекту) і культури, експерт в галузі зброї. Літературну кар'єру почав з публікацій у різних польських періодичних виданнях — зокрема, у загальнонаціональних щоденних газетах «Gazeta Wyborcza» і «Rzeczpospolita». Був редактором літературного розділу журналу «Christianitas», фейлетоністом видань «Polityka» і «Wysokie Obcasy Extra».

Перу Щепана Твардоха належать романи «Wieczny Grunwald» («Вічний Ґрюнвальд», 2010), який польська критика назвала літературним відкриттям, «Morfina» («Морфій», 2012), «Drach» («Дракон», 2014), «Król» («Король», 2016), кілька збірок оповідань і книга щоденників «Wieloryby і ćmy» («Кити та метелики», 2015).

Творчість письменника відзначено низкою поважних літературних премій, а за кількістю номінацій він є справжнім рекордсменом. Зокрема, бестселер «Drach» у 2014 році було удостоєно премії фонду ім. Косьцельських і німецької літературної премії «Brücke Berlin». А в 2016 році за підсумками читацького голосування, організованого найбільшим польським інтернет-порталом Onet.pl, Щепан Твардох