Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Батьковбивців, які ім’я твоє
Ганьблять за межами твоїми.
Пий же смердючу їх славу,
Яку вони тобі приносять
Ганебними дикунськими ділами…
О, анжуєць програє!
І ще одна провінція вплелася
Квіткою у твій вінок воєнний.
Залиш дурному півневі бійку і хіть,
На горло наступи йому.
Бо ти народ і сильний, і могутній,
Чави їх без жалю й пощади!
І тебе полюблять усі народи,
Коли анжуєць програє битву!
6
У травні, коли фламандські селянки, щоб уберегтися від хвороби й смерті, повільно кидають собі вночі через голову три чорні бобини, у Ламме відкрилась рана. Його сильно трусила пропасниця, і він попросив, щоб його поклали на палубі коло ченцевої клітки.
Уленшпігель погодився, але, боячись, щоб він під час нападу хвороби не скотився в море, звелів міцно прив’язати його до ліжка.
Як тільки напад минав, Ламме щоразу нагадував гезам про ченця, а сам показував йому язика.
Чернець казав йому:
— Ти мене ображаєш, череваню.
— Ні, — відповідав Ламме, — я тебе відгодовую.
Повівав тихий легіт, пригрівало ясне сонечко. Ламме був міцно прив’язаний до ліжка, щоб, бува, в маренні не полетів за борт. Йому здавалося, що він на кухні.
— Як палає сьогодні піч, — кричав він. — Зараз ортолани посиплються дощем. Жінко, постав у садку сильце, та не одне! Ти така гарна, коли закачаєш рукави до ліктів. Рука в тебе така біла! Аж кусати хочеться, кусати губами. Це ж оксамитні зуби. Чиє воно, твоє біле тіло, твої повні груди, що просвічують крізь тонке біле полотно? Це мій, мій солодкий скарб. Хто зготує мені печеню з півнячих гребінців і курячих куприків? Не клади багато мускату: від нього дужче трясе пропасниця. Соус — білий, кмин і лавровий лист. А де жовтки?
Потім він кивнув Уленшпігелеві, щоб той нахилився до нього, і шепнув йому:
— Зараз дичина посиплеться на нас дощем. Я тобі дам на чотири ортолани більше, ніж іншим. Ти ж капітан. Тільки не кажи пре це нікому!
Почувши, як лагідно хлюпотить хвиля і б’ється в борти корабля, він сказав:
— Суп кипить, сину мій, суп кипить, але як же довго треба розтоплювати цю піч!
Та тільки-но він приходив до пам’яті, то найперше згадував про ченця.
— Де він? Чи погладшав?
А побачивши його, він показував йому язика й казав:
— Звершується велика справа. Я задоволений.
Одного дня він попросив поставити на палубі велику вагу і на одну шалю посадовити його, а на другу ченця. Та тільки-но чернець виліз на вагу, як Ламме на своїй шалі, наче стріла, злетів угору і радісно скрикнув:
— Він важчий, він важчий! Я — наче пір’їна проти нього. Я мало не злетів у небо, як пташка. Прошу вас, зніміть його, я хочу зійти. Тепер покладіть гирі. Посадіть його. Скільки він заважив? Триста чотирнадцять фунтів! А я? Двісті двадцять.
7
Наступної ночі, шойно почало розвиднятися, Уленшпігель прокинувся від крику Ламме:
— Уленшпігелю! Уленшпігелю! На поміч! Держи її! Розріжте мотузки! Розріжте мотузки!
Уленшпігель піднявся на палубу.
— Чого кричиш? — сказав він. — Я не бачу нікого.
— Це вона, — галасував Ламме, — вона, моя жінка, там, у човні, що плаває навколо того флібота, еге ж, того, звідки ми чули спів і звуки віоли.
На палубу вийшла Неле.
— Розріж мотузки, рибонько! — просив Ламме. — Хіба ж не бачиш, що рана вже загоїлась? Це вона своїми ніжними ручками перев’язала її. Еге ж, вона, вона! Хіба ж ти не бачиш? Ось вона стоїть у човні. Чуєш? Вона ще співає. Йди до мене, моя кохана, не тікай від бідного Ламме, що такий самотній на світі без тебе.
Неле взяла його за руку, торкнулася лоба.
— У нього ще пропасниця, — зауважила вона.
— Розріжте мотузки! — кричав Ламме. — Дайте мені шлюпку! Я ожив, я щасливий, я видужав!
Уленшпігель розрізав мотузки. Ламме скочив з постелі в самих підштанках із білого полотна і почав сам спускати шлюпку.
— Ти глянь, — сказала Неле до Уленшпігеля, — в нього аж руки трусяться від нетерплячки.
Коли шлюпку спустили на воду, Уленшпігель, Неле і Ламме разом з веслярем сіли в неї і попливли до флібота, що стояв далеченько в гавані.
— Гарний флібот! — зауважив Ламме, допомагаючи весляреві.
На ясному ранковому небі, що сяяло, немов кришталь, позолочений першими променями сонця, чітко вимальовувалися обриси корабля та його стрункі щогли.
Ламме усе веслував.
— Розкажи ж нам, як ти її знайшов, — промовив Уленшпігель. Ламме почав уривчасто розповідати:
— Мені покращало, і я заснув. Раптом чую якийсь невиразний шум, наче щось дерев’яне стукнулося об борт. Шлюпка. Вибігає матрос: «Хто там?» А ніжний голосок, її, мій сину, її солодкий голосок, відповідає: «Друзі». Потім грубіший: «Хай живе гез! Від капітана флібота „Йоганна“ до Ламме Гудзака». Матрос кидає драбину. Світить місяць. Я бачу постать у чоловічій одежі, що вилазить на палубу, а в тої постаті повні ноги, круглі коліна і стегна. Я собі й думаю: «Еге! Та це ж переодягнута жінка», — і раптом відчуваю, немов троянда розцвіла і торкається мого обличчя — то були її уста, сину мій. Потім, чую, заговорила. Вона! Розумієш? Вона цілує мене й плаче. Це був вогонь, божественний бальзам для мого тіла. «Я знаю, що не гаразд вчинила, але я тебе люблю, мій чоловіче, мій бідний чоловіче! Я часто приходила до тебе, та не насмілювалася наблизитись. Нарешті матрос мені дозволив. Я перев’язала тобі рану, але ти не впізнав мене. Все-таки я тебе вилікувала. Не сердься на мене, дружино моя! Я скрізь ішла слідом за тобою, але я боюсь: він тут, на вашому кораблі. Пусти мене! Коли він мене побачить, то прокляне, і я горітиму вічно в пеклі!» Вона ще раз мене поцілувала, сміючись та плачучи, і пішла, хоч як я благав і плакав. Ти зв’язав мені руки й ноги, сину мій, але тепер…
Сказавши це, він щосили наліг на весла, і кожне весло було наче натягнута тятива лука, з якого ось-ось зірветься прудка стріла.
Коли вони вже підпливали до корабля, Ламме сказав:
— Ось вона стоїть на палубі і грає на віолі, моя кохана жіночка з золотистим волоссям, карими очима, ще свіжими щічками, з голими повними руками, білими пальчиками. Стрибай, човнику, по хвилях!
Капітан флібота, побачивши в човні Ламме, що веслував, як навісний, наказав спустити з палуби драбину. Ламме стрибнув на драбину, мало не зірвавшися в море і відіпхнувши шлюпку більш як на три сажні, видряпався, наче кіт, на палубу та й кинувся до своєї жінки, що аж
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах», після закриття браузера.