Читати книгу - "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Контрольні Петро вислав поштою і поїхав слідом у першочерговий заїзд на сесію і практичні діалектичні заняття... Сесія минула, хоч і нелегко, та загалом дуже добре, а на фольклорну практику їх утрьох із Клавою та Грицем послали у південну Орелщину, західну Курщину, на Ставропілля та Кубань, де вони, собі на подив, без жодних затруднень всього за три тижні занотували стільки народних пісень і поговірок, описали стільки звичаїв і обрядностей — і українською, і російською мовами, — що й самим повірити було тяжко...
Попри втіху від назагал успішного взяття чергового щабля в наближенні до омріяної високості знань, додому вже третьокурсник Янчук їхав засмученим. Із Грицем попрощався в Дніпропетровську, із Клавою — в Кременчуці, тож лишився на палубі сам із якимись внутрішньою тривогою, причаєною зажурою та передчуттям лиха.
Перед Петровими очима зводилися пройдені жебрацтво, вуркаганство, концесія та комунарство. Виховательство зі студентством і навіть санінспекторство не затуляли попередніх, не панували над ними, а ущемляли його душу втомою від пройденого, що досягалося неймовірними зусиллями й дорогою ціною. Свої «досягнення» оплатив животінням та поневірянням у боротьбі за виживання і власне місце під сонцем та між людьми, яким подумки був плачно вдячний за поміч. Окрім усього, лякався ще й віддаленості до наміченої вершини.
Ритмічно чалапаючи та одноманітно чахкаючи лопатями, пароплав помалу долав відстань проти течії, ховаючи у розбурених водах думки Янчука під натужні скрики гудка, що будив розлогі береги Дніпра, котячи довгі луни-обомовні в далекі закутки прибережних гаїв, лісів та борів. Забарність плаву дратувала Петра ще й частими зупинками, але все ж кінець того руху вперто близився, відстань долалася і дім був уже не за горами.
Коли пароплав опинився проти Чигирина, Янчук не міг всидіти на місці. Згадав Марусину на похилій старій вербі над Тясмином і як забирав Лідуню в Черкаси... Перед внутрішнім зором постало його мучениче дитинство — ген там за поритим віковими весняними водами крутостійним Правобережжям. Ніби побачив матір — ще пишнокосою, сяйноокою і вродливою, останки якої вони з дідом Самохою закопали у пісок на кручі... Уява йому намалювала Тодося, Гриця і малого Степанка, Домашку, Таню та Ярисю. Лише батька так і не побачив... Де вони всі, де зариті їх роздуті тіла із мільйонами інших, полишених на дорогах його поневірянь і животінь?.. Скільки їх траплялося йому попідтиннями, обсіяних хмарами мушви, погризених здичавілими псами, сморідних до нестерпності!.. Згадав і вершників «комсомоли», що завваживши у полі малих збирачів колосків при матері, мало не догнали їх біля рятівної діброви, а десятки інших посудили і за п'ять колосків, навіть дітей!.. «Як те назвати? Адже збитків від підбирання колосків на стерні не було жодних!.. Правду Арсен Кузьмович тоді казав, що то голодомор і набір робочої сили вождем для риття „каналу віку“», — морщився Петро від болю, згадуючи...
На черкаській тихій пристані засапаний пароплав зустрічали купки подорожників, водники з пов'язками на рукавах і крабами на кашкетах, рибалки з похиленими до води вудлищами і брудні вантажники. Підходячи до приплаву, він жалісливо і зморено прогув, ніби скаржачись на свою гірку долю, трохи посмикався і таки врешті пристав до молу. Янчук, неспішно зійшовши по сходинках трапу на довгожданий берег і не зустрівши знайомих, направився до міста за пасажирами та перекупками, що поспішали додому.
Кінчався травень, погода радувала теплом, а природа чарувала цвітом і зелом. Йшов Петро не як переможець, хоч у якійсь мірі ним був, а як той, що здобув Піррову звитягу, адже геть знесилився та ще й віз із собою купу подальших програм та інструкцій, які мав виконати в певні чіткі терміни. В запасі у нього був ще цілий тиждень часу, адже екзамени в університеті склав достроково. Дорогою думав, що врешті треба остаточно оформити стосунки з Лесею, обов'язково порозумівшись із її батьками. Не ставити ж їх перед фактом їх із Лесею співжиття без батьківського благословення?..
Вдома, приємно здивувавшись, Янчук застав Фатіму, яка приїхала навістити «свого уважного слухача» і забрати решту «мотлоху», залишеного при минулорічному переїзді у Вінницю. Янчук прямо ожив від зустрічі, зауваживши, що й гостя втішена нею. Та найбільше раділа Лідуня, як господиня, взявшись до організації «бенкету» на честь зустрічі. У розмові вияснилося, що Фатіма прибула вчора, а назавтра має вертатися. Гостини затяглися допізна, як Лідуня вже пішла спати. Обговоривши події за рік в особистому житті, співбесідники перейшли до новин, чуток і передбачень. Врешті Фатіма «розхристалася» в мові, як ніколи досі.
— Полюбила я Черкаси, друже Петре, за подих історичної давнини у простолюдних назвах вулиць, за їх струнну рівність на Горі, за шепіт столітніх яворів, під кронами яких ще предки закохувалися чи перечікували спеку й дощ, — перейшла на лірику Фатіма, засмутившись.
У гості тонкі вуста, вилицюватий овал обличчя, стрижене волосся із завитками біля скронь, туго спеленані кофтою груди, а в дещо розкосих очах якийсь смуток, може й від усвідомлення, що вона вже немолода «віковуха», як постійно повторює господареві. Петро слухає її, як зачарований, підозрюючи, що Фатіма навмисне готувалася «почастувати» його цікавою розмовою.
— Недарма древні поклонялися зорям, як богам! Я також вірю в астрологію і тебе, приміром, бачу довгожителем і непересічним письменником, як накопичиш знань, хоч більшого окреслити й не можу.. От чим пояснити, що ви з Лідунею живі?! Особливо ти, після втрати крові й надовго пам'яті... Ідучи сюди і дрімаючи під стукіт коліс на стиках колій, я думала, що ми всі — плодоносії у вселенській живій природі. По-моєму, неживої її взагалі немає, а є різновиди й багатовимірність її існування... Нам таки слід повернутися до давньої цивілізації, що є колискою людського духу! — підсумувала Фатіма. — Безбожництво, знищення храмів та глум над ними дійшли у сатанинстві та звіриності позалюдської межі, хижість набрідців очервонила рідну землю кров'ю і вогнем та наводнила її паразитами, що вміють тільки нищити, плюндрувати й омертвляти, а в людях убивати моральність. Питається, як довго може
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий», після закриття браузера.