Читати книгу - "Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська"

Я не була впевнена, що варто це робити, адже я не знала наскільки для нього це табуйована тема, однак, коли замість насупитися Ранмар посміхнувся і запитав: “Ти хочеш подивитися чи політати?” — я не вагалася.

Насправді останнє здивувало мене найбільше, адже я ніколи не була фанатом висоти. Ніколи не підходила до краю мостів, не уявляла себе на пароплані чи з парашутом, й не лазила по дахам високоповерхівок. Та з ним… З ним було зовсім не страшно.

Я знала, що він мене втримає.

Той наш політ над нічною площею я запам’ятала надовго. Стукіт серця, пориви вітру… До речі, зовсім не крижаного — про це Ранмар потурбувався. І поцілунки, звісно.

Ви коли-небудь цілувалися під час польоту?

Спробуйте як буде нагода.

…Про що я там казала?

Точно, весілля.

Я не могла похвастатися великою кількістю подруг, тож готували мене Дерія та Рія. Ну і мати Ранмара.

Я не звикла, щоб хтось допомагав мені з одягом, та, боюся, без їхньої допомоги з весільною сукнею я б нізащо не впоралася.

Вона була неймовірна й майже невагома, ніби зіткана з ранкового туману. А ще зовсім не пристосована до самостійного одягання… Чи знімання.

Але останнє залишимо за ширмою молодят.

Дивлячись на себе в дзеркало, на легкий рум’янець та блиск в очах, викликаний хвилюванням, я зітхнула.

Вже час.

Дівчата посміхнулися моєму відображенню, поправляючи тканину сукні.

— Ти неймовірна. Сьогодні він знову в тебе закохається, — промовила Дерія.

Рія кивнула, підтверджуючи її слова.

— Не хвилюйся, усе пройде ідеально, от побачиш.

Я кивнула, зробила глибокий вдих, і вийшла за двері.

Мати Ранмара пішла раніше, аби приєднатися до інших гостей, тож до алтаря мене супроводжували дівчата, виконуючи обов’язки місцевих дружок, й підтримуючи дещо задовгий шлейф весільної сукні.

Десь там, вдалині, шуміло море. Однак ані шторм, ані грозові хмари не могли затьмарити мого щастя, коли я побачила його.

Наші погляди зустрілися, і його губ торкнулася ніжна, любляча усмішка. І усе навколо стало неважливим.

Здавалося, навіть якщо небо перетне блискавка і почнеться дощ, а земля під нашими ногами розділиться навпіл, це однаково буде найкращийй день в моєму житті. Нашому житті.

Зупинившись в кроці від нього, я затамувала подих. Ранмар переплів наші пальці і прошепотів:

— Ти неймовірна.

Я зашарілася та відказала:

— Ти також.

І це була чистісінька правда.

Коли почалася церемонія, і храмовниця почала свою промову, дивилася тільки на нього. Ніби увесь мій світ сконцентрувався в його очах.

А він дивився тільки на мене.

І лише коли храмовниця звеліла нам доторкнутися до каменя, щоб підтвердити наш намір, я нарешті подивилася на її обоиччя і здивовано кліпнула.

Богиня непомітно підморгнула мені та посміхнулася.

Я нічого не розповіла про це Ранмару ані тоді, ані до самого кінця церемонії, що закінчилася парними відмітинами на наших зап’ястках та невимовним поцілунком в грозовому небі.

Я досі не знаю, чому вона з’явилася тоді чи раніше, чому втрутилася в нашу з Ранмаром долю. Та поряд із ним, відчуваючи його руки на своїй талії, губи на своїх губах, і усю ту любов та ніжність, я була вдячна за те, що вона це зробила.

КІНЕЦЬ

__________________________

Любі, історія Агати нарешті добігла свого щасливого фіналу!

Я хочу подякувати усім, хто пройшов з нами цей шлях. Зараз непрості часи, і дуже важливо триматися за щось світле і добре. Сподіваюся фінал Потраплянки вам це дав ❤️

Ну а якщо ви не хочете прощатися з нашими героями та всесвітом, запрошую вас у новинку — історію Вільярда та Рії, під назвою Тримайтеся, Ваша Величносте, або Розшукується артефактор!

Анотація:

Рія усе життя змушена переховувати свій дар, аби ним не скористалися заради зла. Вдавати звичайну сирітку без магічного дару, котру прихістив старий майстер-артефактор. Працювати у підвалі, ледь не до самого світанку, аби виконати чужі замовлення, і вдавати, що вона у цьому всьому анітрохи не розбирається.

Таким було її життя багато років. Аж доки хтось не викрав її вчителя разом з королівським артефактом. Тепер вчитель у розшуку, й їй доведеться втрутитися, аби докопатися до правди.

Кінець