Читати книгу - "Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська"

З арешту Ранте минув майже рік. В результаті розслідування та повторних обшуків були винайдені беззаперечні докази його причетності до смертей усіх колишніх дружин, а також чимало бруду на інших членів Ради.

Звісно, зважаючи на це, від останньої нічого не залишилося. Ну, майже.

Місця заарештованих членів Ради, як законні голови родин, зайняли їхні наступники. Жінки і доньки, котрі підтримали запропоновані Його Величністю зміни в законах стосовно їхніх прав, й погодилися свідотствувати проти колишніх членів Ради. Отака от іронія долі.

Це, звісно, не всі новини. Але про все по-порядку.

Почнемо, мабуть, з самого арешта лорда Ранте. Того самого, коли Ранмар зламав йому носа.

Як виявилося, це не було простим щасливим збігом. Щоправда, я і сама про це здогадалася, враховуючи те, як усе склалося.

Усе було сплановано.

Ні, Ранмар про це не знав, поки Вільярд не розповів про свій геніальний план… Коли мене вже викрали.

Його Величність добре усе врахував: присутність Ранте, його можливість залишитися зі мною наодинці, постраждалу гордість і схильність до зневаги королівської влади. А також те, що храмовник, навіть якби він не був частиною плану, нічого не зміг би зробити.

Щоправда, не попередивши нас із Ранмаром, він однаково заслуговував отримати по пиці. І таки отримав. Майже так само, як Ранте.

Вони, щоправда, мусили це добряче приховати під ілюзією, Вільярд, як-не-як, король, і навіть їхня міцна дружба з Ранмаром не відміняла деяких обмежень. Та… Якщо чесно, я не могла на нього довго сердитися, враховуючи те, що засранці нарешті отримали те, на що заслуговували, і тепер життя усього королівства зміниться на краще.

Щодо Тіашель… Свого суду вона не дочекалася.

Десь за день до нього вона просто зникла з камери. Без свідків. Без слідів магічного втручання чи портальних каменів.

Вона ніби просто розчинилася у повітрі, і, якщо чесно, дізнавшись про це, я відчула полегшення.

Ні, я досі не пробачила їй те, через що була змушена пройти за її провини, та… я не бажала їй лихої долі.

Я не була впевнена як їй вдалося втекти. Чи був це її задум, чи когось ще не байдужого до її долі. Та я сподівалася, що, де б вона не була, вона буде щасливішою, ніж була тут.

Щодо мого навчання… Я успішно закрила сесію. Не всі бали, звісно, були найвищими, та, враховуючи те, що більшість студентів мали переді мною неабияку перевагу в плані досвіду та знань, я з гордістю могла сказати, що доклала усіх зусиль.

Дві мої ідеї, втілені Люком, вже почали приносити гроші. Свою частину я вже поклала на особистий рахунок.

На щастя, Ранмара це не бентежило. Він ніяк не обмежував мою фінансову незалежність чи інші сфери мого життя. Не лише завдяки змінам у законах Північного королівства. І я знала, що це не зміниться.

До речі, він вирішив залишитися ректором, принаймні на деякий час. Щоб ми могли бути ближче.

Через деякий час після балу ми поселилися в ректорському будиночку — окремій будівлі на території академії. Він, звісно, був менший за його родовий маєток, та нам було достатньо і цього. Там було затишно.

В родинний маєток ми також навідувалися. Матір Ранмара прийняла мене доволі тепло, як рідну доньку, попри усі стереотипи про свекрух, тож в нас були доволі приємні відносини. Щодо Вільярда… Ну… Він, звісно, вибачився через той свій план, та й в цілому здається мені непоганим чоловіком, хай і дещо спеціфічним. Думаю він буде хорошим королем. Особливо тепер, коли пристаркуваті сексисти більше не займають свої місця в Раді.

А от родиною Арієстель я більше не спілкувалася. Після того, як вони допомогли Ранте, видавши йому той огидний дозвіл, їм було висунуто офіційне звинувачення, і вони мусили виплатити мені грошову компенсацію, частину з котрої я направила на розробку нашого з Люком наступного винаходу, якого я особисто чекала найбільше — як його назвав Люк, рухомі сходи!

На жаль, про те, щоб обладнати ними усю академію, поки можна не мріяти, та колись, якщо Ранмар чи наступний ректор все ж таки ухвалить це рішення…

Ну добре, не ухвалить, бо “фізична підготовка більшості адептів залишає бажати кращого”, але ж в інших місцях їх можуть задіяти! Наприклад в цілительських центрах, чи будинках з престарілими магами…

Словом, я була в захваті від того, що можу щось привнести у цей світ, зробити його кращим, та заробити.

А щодо весілля…

Ми вирішили зіграти його на березі, в якомусь гарному місці, і не запрошувати забагато гостей. 

З родини — матір Ранмара, з друзів — Роттус, Люк, Вільярд та його сестра, Дерія, котра нещодавно повернулася з навчання в сусідньому королівстві, а ще Рія. Онука відомого впертого майстра-артефактора, з котрою я познайомилася не так давно, коли шукала того, хто б ще міг втілити інші мої ідеї.

В день “х” я була водночас піднесена та схвильована, як ніколи. Але воно й не дивно. Не кожного дня виходиш заміж в іншому світі за справжнього фенікса!

Ну гаразд, напівфенікса. Але ж з крилами! Справжніми, трясця його матері, крилами!

Після того випадку в лабораторії Ранмар вперше обернувся уночі, під час однієї з наших прогулянок столицею. За мого прохання.