Читати книгу - "Пташиний спів"

Грей глянув у вікно та закинув ноги на стіл.

— Ваша частина дуже добре попрацювала. На Соммі зазнали важких втрат, але хто тоді не зазнав? У будь-якому разі, непогано. Обидва батальйони знову майже повністю відновлено.

— Так, я знаю, — Стівен всміхнувся. — Я багато знаю про чисельність частин, які зараз тут. Більше, ніж коли воював сам.

Грей кивнув головою та постукав ручкою по зубах.

— Скажіть мені, — почав він, — коли війна закінчиться і полк встановить меморіал, що б ви на ньому написали?

— Не знаю. Я думаю, що встановлять меморіал усій дивізії, а на ньому напишуть бої, у яких полк воював.

— Справді, — погодився Грей. — Таким списком можна пишатися, так?

Стівен не відповідав. Усіма цими назвами, які важко було вимовляти, складно було гордитися.

— Ну, добре. У мене хороші новини. Робота в штабі для вас закінчується, і ви повертаєтеся, — він зробив паузу. — Ви наче цього хотіли.

— Я... так... думаю, так.

— Чогось ви не дуже раді.

— Я не буду радіти нічому, що не завершує війну. Але мене це і не засмучує. Мені просто все одно.

— Тоді послухайте. Скоро ви підете у наступ. Наш фронт має швидко зайти на територію Німеччини. Деякі частини вже почали просуватися — ви це знаєте. Якщо хочете, то можете очолити колишню роту. Тимчасовий командир роти стане вашим заступником.

Стівен зітхнув і нічого не відповів. Якби він міг відчути радість... Грей підвівся та обійшов навколо стола.

— Подумайте, що б ви написали на тому меморіалі, Рейзфорде. Подумайте про смердючі містечка та ті чортові села, назви яких будуть прославляти товстозаді історики, котрі сидять у Лондоні. А ми були там. Може, це кара божа нам, але ми там були, і наші солдати померли у тих огидних селах. Я ненавиджу ті назви. Ненавиджу про них думати, ненавиджу їх чути. Я не буду вам їх нагадувати. Але слухайте, — він нахилив обличчя майже впритул до Стівена. — Під тими назвами, унизу, вирізьблять слова. П’ять слів, які колись прочитають люди. Вони читатимуть назви, і їх буде нудити. Але на цих словах вони трохи схилять голову. «Останній наступ та переслідування ворога». І не кажіть мені, що ви б не хотіли побачити своє ім’я поруч з такими словами.

Стівен засміявся.

— Ну, мені все одно, що...

— Та що б вас, — гаркнув Грей. — Має ж хоч якесь із цих слів вам подобатись!

— Має. «Останній».

Грей труснув його за плечі.

— Молодець. Я скажу солдатам, що ви будете.

Робота тунельників досягла свого апогею з вибухом на Мессинському хребті. Після цього солдатів Уїра розподілили по трьох саперних ротах у дивізії, де служив Стівен. Їхня робота вже була не така важка, але і не така цікава. Джек Фаєрбрейс писав у листі:

Дорога Маргарет!

У мене є трохи часу, і я вирішив написати — вибач, що коротко. Учора отримав від тебе посилку — дуже дякую! На жаль, на шляху її трохи пошкодили. Ти надсилала леза для бритви ?

Ми знову ремонтуємо дороги. Робота дуже важка, хоча багато хто вважає, що це краще за риття тунелів. Нам доводиться заповнювати великі ями камінням та тим, що тут називають «фашина», — ґрунт, залишки кам’яної кладки та інші матеріали, котрі беруть з розвалених будівель.

Дуже погані справи тут з грязюкою, дощем та мертвими тваринами. Нам дуже шкода коней — вони такі красиві створіння! Прикро, що доля занесла їх сюди.

Копаємо ми теж багато. Командир каже, що наш внесок у хід війни вже зроблено, і тепер нам треба воювати на поверхні, щоби справи пішли швидше. Ну, подивимося. Ми тепер наступаємо, і, здається, ще один ривок — і все це закінчиться.

Ми усі тримаємося в доброму гуморі та не втрачаємо надії. Еванс десь надибав нову колоду карт, і тепер тут ніхто не може виграти у мене в «брег». Також я малюю.

Сподіваюся, у тебе все добре, та сподіваюся, що скоро зустрінемося.

Перед поверненням до своєї роти Стівен узяв два дні з відпустки, яку йому мали дати, та поїхав до Руана — Жанна переїхала сюди під час весняного наступу німців.

Поїзд прибув до міста після обіду. Стояла спека, вулиці охопив