Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цікаво зазначити, що в ту хвилину, коли в Жака Коллена відібрали труп Люсьєна, він вирішив, у крайньому напруженні волі, спробувати востаннє перевтілитись, але вже не в живе створіння, а в річ. Одне слово, він зробив фатальне вирішення, як Наполеон, коли човен віз його на “Беллерофон”[121]. Через дивний збіг обставин усе сприяло цьому генієві зла і пороку в його задумі.
Ось тому, хоч несподівана розв’язка цього злочинного життя втратить дещо зі своєї чудесності, яка в наші часи досягається тільки неприйнятними неправдоподібностями, — треба, перш ніж пробратись разом із Жаком Колленом в кабінет генерального прокурора, піти за пані Камюзо до тих осіб, яких вона відвідала, поки всі ці події відбувались у Консьєржері. Один з обов’язків, непорушних для історика звичаїв, це не псувати правди різними драматичними на вигляд ситуаціями, особливо коли дійсність взяла на себе труд бути романтичною. Соціальна природа, особливо в Парижі, припускає такі випадковості, такий химерний збіг обставин, що уява письменників весь час лишається перевершеною. Сміливість правди доходить до комбінацій, заборонених для мистецтва, такі вони неправдоподібні або непристойні, якщо тільки письменник не пом’якшить їх, не підчистить, не вихолостить.
Пані Камюзо постаралась скомпонувати собі ранковий туалет більш-менш гарного смаку, — річ досить важка для дружини слідчого, яка шість років не виїздила з провінції. Йшлося про те, щоб не давати приводу для критики ні в маркізи д’Еспар, ні в герцогині де Мофріньєз, приїхавши до них між восьмою і дев’ятою годиною ранку. Цій Амелі-Сесілі Камюзо, — хоч народженій Тіріон, поспішимо сказати, — пощастило в цьому тільки наполовину. Хіба це в справі туалету не означає зробити подвійну помилку?
Не можна собі уявити, наскільки паризькі жінки можуть стати в пригоді честолюбцям усякого сорту. У світському товаристві вони так само потрібні, як у світі злодіїв, де вони відіграють, як ми тільки що бачили, величезну роль. Припустімо, що який-небудь чоловік змушений говорити у визначений час, під страхом неуспіху своєї кар’єри з тією величезної ваги особою за Реставрації, яка й досі зветься зберігачем печатки. Хай це буде людина в найсприятливішому стані, суддя, тобто своя людина. Суддя змушений піти до начальника відділу, чи до особистого секретаря, чи до старшого секретаря і довести їм потребу негайно одержати аудієнцію. Чи можна відразу побачити зберігача печатки? Вдень він або в палаті депутатів, або у раді міністрів, де він підписує, дає аудієнції. Вранці він спить невідомо де. Увечері в нього обов’язки, особисті і громадські. Якби всі судді могли вимагати хоч хвилинної аудієнції з будь-якого приводу, то голова юстиції був би в стані атакованого. Отже, мета невідкладної особистої аудієнції оцінюється однією з тих проміжних влад, що становлять перешкоду, двері, які треба відчинити, якщо за них не тримається ще який-небудь конкурент. А жінка може звернутись до другої жінки, може пройти прямо в спальню, особливо коли господиня дуже зацікавлена або раптом потребує чого-небудь. Візьміть хоч би оте втілення жіночої влади, пані маркізу д’Еспар, на яку зважав сам міністр; ця жінка пише маленьку ароматну записочку, яку її камердинер несе камердинерові міністра. Записочка застає міністра в момент пробудження, він її негайно читає. Адже коли він, як міністр, має справи, то як людина, він зачарований перспективою відвідати одну з паризьких королев, одну з владарок Сен-Жерменського передмістя, одну з фавориток Мадам, дофіни або короля. Казимір Пер’є, єдиний справжній міністр, якого мала Липнева революція, кидав усе, щоб відвідати колишнього оберкамергера короля Карла X.
Ця теорія пояснює силу таких слів: “Пані, пані Камюзо в дуже спішній справі, про яку пані знає!” — сказаних маркізі д’Еспар її покоївкою, яка гадала, що та вже прокинулась.
Тому маркіза крикнула, щоб Амелі негайно впустили. Вона уважно слухала, коли дружина судді почала такими словами:
— Пані маркіза, ми пропали, тому що помстились за вас...
— Як це, моя красуне? — відповіла маркіза, дивлячись на пані Камюзо в сутінку від напіввідчиненнх дверей. — Ви сьогодні божественні в цьому капелюшку. Де ви берете такі формочки?
— Пані, ви дуже ласкаві... Але чи знаєте ви, що Камюзо своїм допитом довів Люсьєна де Рюбампре до відчаю і він повісився в тюрмі.
— Що ж буде з пані де Серізі? — скрикнула маркіза, прокидаючись необізнаною, щоб почути всю історію знов.
— Який жаль. Її вважають за божевільну... — відповіла Амелі. — Ах, якщо ви можете добитись від його вельможності міністра юстиції, щоб він негайно викликав естафетою того чоловіка з палацу правосуддя, то міністр дізнається про дивні таємниці, він, безперечно, повідомить про них короля... Тоді вороги Камюзо змушені будуть замовкнути.
— Хто це — вороги Камюзо? — спитала маркіза.
— Та генеральний прокурор, а тепер і пан де Серезі...
— Добре, люба, — відповіла пані д’Еспар, яка завдячувала панам де Гранвілеві і де Серізі своєю поразкою в підлому процесі, розпочатому нею, щоб накласти опіку на свого чоловіка, — я вас захищу. Я не забуваю ні своїх ворогів ні друзів.
Вона подзвонила, звеліла підняти завіси, світло полилось у кімнату. Вона сказала принести пюпітр, покоївка принесла його. Маркіза поквапливо надряпала записочку.
— Хай Годар сяде на коня і відвезе цю записку в міністерство юстиції. Відповіді не треба, — сказала вона своїй покоївці.
Покоївка поквапливо вийшла і, не зважаючи на такий наказ, затрималась на кілька хвилин біля дверей.
— Значить, є великі таємниці? — спитала пані д’Еспар. — Розкажіть-но мені це, любенька. Чи не вплутана в цю справу Клотильда де Гранльє?
— Пані маркіза дізнається про все від його вельможності, бо мій чоловік нічого мені не сказав, він тільки попередив мене, що йому загрожує небезпека. Для нас краще було б, щоб пані де Серезі вмерла, ніж залишилась божевільною.
— Бідолашна жінка, — сказала маркіза. — Але чи не була вона й раніше божевільною?
Світські жінки, сотнями способів вимовляючи одну й ту саму фразу, подають уважному спостерігачеві нескінченну різноманітність музичних тонів. Уся душа переходить у голос, так само як і в погляд; вона відбивається в світлі і в повітрі — в стихіях, якими користуються очі і гортань.
У тому тоні, яким маркіза вимовляла оті два слова: “бідолашна жінка”, — можна було почути насолоду
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак», після закриття браузера.