Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це схоже на якесь психічне захворювання?
— Такий опис, мабуть, недалекий від істини.
Мікаель доїхав метро до Шлюзу і, поглянувши на годинник, зрозумів, що в «Казанчик Саміра» йти ще зарано. Він відчував занепокоєння, але разом з тим йому здавалося, що в житті раптом усе знову стало на свої місця. Лише після того, як Еріка Берґер повернулася до «Міленіуму», він зрозумів, як катастрофічно йому бракувало її. До того ж її повернення до керма не викликало якихось внутрішніх конфліктів через те, що Малін Ерікссон довелося перейти назад на посаду відповідального секретаря редакції. Навпаки, Малін страшенно зраділа тому, що в житті (як вона висловилася) знову запанував лад.
Повернення Еріки також відкрило всім очі на те, як їм в останні місяці не вистачало співробітників. Еріка з величезним ентузіазмом знову стала до своїх обов’язків у «Міленіумі», і їм з Малін Ерікссон удалося впоратися з частиною виниклих організаційних труднощів. Вони також провели збори редакції, на яких було вирішено, що «Міленіуму» необхідно збільшити штат на одного або, можливо, двох співробітників. Правда, ніхто не мав уявлення, звідки взяти на це гроші.
Щоб згаяти час, що залишався до зустрічі з Ерікою, Мікаель купив газету і пішов пити каву в кафе «Ява» на Хурнсґатан.
Прокурор Рагнхільд Густавссон з Генеральної прокуратури поклала окуляри для читання на стіл й огледіла присутніх у конференц-залі. Їй було п’ятдесят вісім років, на її обличчі виразно виднілися зморшки, щоки нагадували побрижені яблука, а коротко стрижене волосся припало сивиною. Вона вже двадцять п’ять років була прокурором, а в Генеральній прокуратурі працювала з початку 90-х років.
Минуло всього три тижні з того часу, як її раптом викликали в кабінет генерального прокурора для зустрічі з Торстеном Едклінтом. Того дня вона збиралася закінчити кілька рутинних справ і поїхати в шеститижневу відпустку на дачу, на острів Хюсарьо. Замість цього їй доручили вести слідство проти групи представників владної структури, що проходили під ім’ям «Секція». Всі плани на відпустку довелося відкласти. Її повідомили, що в найближчому майбутньому це має стати її головним завданням і що їй надається майже цілковита свобода дій в організації робочого процесу та ухваленні необхідних рішень.
— Це стане одним з найсенсаційніших розслідувань в історії Швеції, — сказав генеральний прокурор.
Рагнхільд Густавссон була схильна з ним погодитися.
Із зростаючим подивом вона слухала, як Торстен Едклінт коротко викладав суть справи і хід розслідування, проведеного ним за завданням прем’єр-міністра. Розслідування було ще не закінчене, але він вирішив, що просунувся досить далеко і вже необхідно подати справу прокуророві.
Для початку вона узагальнила переданий Торстеном Едклінтом матеріал. Коли масштаб правопорушень почав прояснятися, вона усвідомила, що всі прийняті нею рішення в подальшому будуть обговорюватися в книгах з історії. З цієї миті вона кожну вільну хвилину присвячувала спробам розібратися в грандіозному переліку злочинів, якими їй доведеться займатися. Для шведської правової історії справа була абсолютно унікальною, і, позаяк йшлося про розкриття злочинної діяльності, що тривала як мінімум тридцять років, Рагнхільд Густавссон вирішила, що їй необхідно організувати роботу особливим чином. Їй згадалися італійські державні слідчі, яким у 70-х і 80-х роках доводилося вести справи проти мафії майже підпільно. Вона розуміла, чому Едклінт був змушений збирати матеріал таємно, не знаючи, кому може довіряти.
Насамперед вона залучила до роботи трьох співробітників Генеральної прокуратури, яких знала вже багато років. Потім звернулася до відомого історика, який працював у Державній раді з попередження злочинності, по відомості про те, як протягом десятиліть формувалися відомства із забезпечення державної безпеки. І нарешті, формальним керівником розслідування вона призначила Моніку Фігуеролу.
Тим самим слідство у справі «Секції» набуло конституційної форми. Тепер його можна було розглядати як будь-яке поліцейське розслідування, щоправда, за цілковитої заборони на розголошення інформації.
За минулі два тижні прокурор Густавссон запрошувала до себе велику кількість людей для формального, але суто секретного допиту. Окрім Едклінта і Фігуероли викликалися також інспектори кримінальної поліції Бубланськи, Соня Мудіґ, Курт Свенссон і Єркер Хольмберґ. Далі настала черга Мікаеля Блумквіста, Малін Ерікссон, Хенрі Кортеса, Крістера Мальма, Анніки Джанніні, Драґана Арманського, Сусанн Ліндер і Хольгера Пальмґрена. За винятком співробітників «Міленіуму», які принципово не відповідали на питання, що могли привести до розкриття джерел, усі решта з готовністю надали вичерпні пояснення і документацію.
Рагнхільд Густавссон аж ніяк не була в захваті від того, що їй передали складений «Міленіумом» графік, згідно з яким від неї вимагалося заарештувати кількох людей у точно визначений день. Вона вважала, що для доведення розслідування до стадії арештів необхідно кілька місяців підготовки, але в даному разі вибору в неї не було. Мікаель Блумквіст із журналу «Міленіум» зговірливості не виявляв. Він не підкорявся жодним державним постановам чи регламентам і збирався опублікувати матеріал на третій день суду над Лісбет Саландер. Це змушувало Рагнхільд Густавссон підстроюватись і завдавати удару одночасно, щоб підозрювані, а також можливі докази не встигли зникнути. Правда, Блумквіста, хоч як дивно, підтримали Едклінт з Фігуеролою, і заднім числом прокурор почала розуміти, що блумквістівська модель має низку очевидних переваг. Як прокурор вона діставала добре організовану підтримку ЗМІ, таку необхідну в разі порушення судового переслідування. Крім того, за такого швидкого розвитку процесу інформація про це складне розслідування не могла встигнути просочитися в коридори влади, а отже, і дійти до «Секції».
— Для Блумквіста головне добитися справедливості для Лісбет Саландер. А виведення на чисту воду «Секції» — лише наслідок, — зауважила Моніка Фігуерола.
Суд над Лісбет Саландер починався в середу — за два дні, — і на цій нараді мали намір провести цілковитий розбір доступного матеріалу і розподілити завдання.
У нараді брало участь тринадцять чоловік. Від Генеральної прокуратури Рагнхільд Густавссон запросила двох найближчих співробітників. Відділ охорони конституції представляла керівник розслідування Моніка Фігуерола разом із співробітниками Стефаном Бладом і Андерсом Берґлундом. Начальник відділу охорони конституції Торстен Едклінт був присутній в ролі спостерігача.
Рагнхільд Густавссон вирішила, що справа такого масштабу не повинна замикатися лише на ДПУ/Без. Тому вона запросила інспектора кримінальної поліції Яна Бубланськи та його групу, що складалася із Соні Мудіґ, Єркера Хольмберґа і Курта Свенссона. Адже вони займалися справою Саландер починаючи з Великодня і були добре знайомі з усією історією. Крім того, вона викликала з Ґетеборґа прокурора Агнету Єрвас та інспектора Маркуса Ерландера. Розслідування справи «Секції» мало найбезпосередніший стосунок до розслідування вбивства Олександра Залаченка.
Коли Моніка Фігуерола згадала, що як свідка,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повітряний замок, що вибухнув», після закриття браузера.