Читати книгу - "Чумацький шлях"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потоцький враз перестав усміхатись. Його очі блиснули люттю і презирством.
– Хай пан дякує, що він у мене в гостях! – прошипів він. – Я не звик чути подібні слова навіть з вуст коронного гетьмана!
– Коли ойчизна в небезпеці, я не вибираю слів, пане! – гоноровито підняв голову довготелесий Рущиць. – Я приїхав сказати, що ми мусимо не пізніше як завтра виступити під Білу Церкву, яка знемагає в облозі.
– Але ж пан Рущиць мусить знати, що він не вільний наказувати мені! Я теж регіментар! Мене прислали сюди король і коронний гетьман!.. Я вважаю, що ми повинні тут дочекатися підмоги, щоб потім одним ударом знищити ворогів!
– А тим часом Біла Церква впаде! – брязнув Рущиць шаблею.
– Пан сміє мені погрожувати? – Потоцький повернувся до своїх гостей. – Панове, ви чуєте? Цей пан сміє погрожувати самому Потоцькому!
Почулися крики обурення. Всі схопилися з місць і почали оточувати регіментарів. Хтось зачепив ногою стілець, і він з гуркотом упав на підлогу.
Потоцький вихопив шаблю. Досі Рущиць неймовірним зусиллям волі примушував себе стримуватися від фатального вчинку, але тепер зрозумів, що коли зразу ж не відповість на виклик, це безповоротно зашкодить його репутації.
Вони схрестили шаблі і люто кинулись один на одного, як забіякуваті півні.
Оторопілі шляхтичі розступилися, утворивши чимале коло. Тільки десь із глибини кімнати пролунав чийсь стривожений голос.
– На Бога! Спиніть їх! Вони заб’ють один одного!
Юрій Богинич теж спочатку вагався, та за хвилину він кинувся вперед і сміливо став між суперниками.
– Зупиніться, панове! Ойчизною заклинаю вас, зупиніться!
Він підняв угору руки. Регіментарі, важко відсапуючись, опустили шаблі. До зали зайшли князі Дубенський та Любомирський і з подивом втупилися в розпашілих дуелянтів.
У Рущиця з кисті капала кров, але він не помічав того. І тільки тоді, коли Юрій вихопив хустину і почав перев’язувати рану, здивовано поглянув на криваві плями, що розтікалися по долівці, і злісно кинув:
– Пся крев! Я ніколи не прощу вам цього, пане!
Потоцький заховав у піхви шаблю і, нічого не відповівши, відійшов убік. Видно, кров супротивника теж протверезила його.
– Дякую, пане, – сказав Рущиць, коли Богинич закінчив перев’язку. – Тепер ти бачив, що на моєму шляху стоять не тільки повстанці!
– Так, пане.
В цю мить широко розчинилися двері і на порозі став стомлений, запорошений жовнір. Він ледве тримався на ногах. Обвівши каламутним поглядом залу, глухо промовив:
– Панове регіментарі! З-під Білої Церкви, з Фастова і Триліс іде козацьке військо! Воно вже на півдорозі до Котельні і незабаром буде тут!
Ця звістка була така несподівана, що вразила всіх, мов грім. Рущиць зблід і спопеляючим поглядом глипнув на Потоцького, який, схрестивши руки, мовчки стояв у протилежному кінці зали.
– Ну от, панове, догралися! – прогримів Рущиців голос. – Коли б не моя розвідка, козаки впали б нам на голови мов сніг. Що будемо робити?
Шляхтичі мовчали. Мовчав і Потоцький.
Наперед виступив князь Любомирський.
– Панове, чого нам ждати? Збираймо військо – і вдармо на гриців несподівано у полі! На їхніх спинах ми домчимо аж до Білої Церкви!
Потоцький заперечно хитнув головою:
– Краще відступити до Бердичева… спираючись на тамтешній замок, ми розгромимо хлопів!
– Отже, Білу Церкву ми залишаємо на поталу?! – вигукнув Рущиць.
– Чого пан хвилюється? Якщо під Бердичевом ми розгромимо ворога, Біла Церква теж буде наша! – підтримав Потоцького князь Дубенський. – Я теж пропоную відступити до Бердичева.
Рущиць вилаявся і швидко пішов до виходу. Юрій Богинич ледве встигав за ним.
5Пограбувавши жителів Котельні і Лещина, шляхетські хоругви того ж дня відступили до Бердичева. Рущиць розмістив своє військо у старовинному замку-монастирі, а Потоцький з князями став табором за містом, над річкою Гнилоп’яттю.
І тут, як і в Лещині, Потоцький почав влаштовувати бенкети, які затягувалися далеко за північ і закінчувалися тим, що п’яні мов квачі шляхтичі (а дивлячись на них – і жовніри), не виставляючи ніякої охорони, вкладалися спати хто де хотів – у шатрах, на возах, по селянських хатах та стодолах, у будинках бердичівських міщан.
Рущиць лютував і їздив до Потоцького сваритися, але вельможний магнат не звертав на те ніякої уваги, бо майже всі шляхтичі з Рущицевих хоругв бігали на бенкети і були не проти того, щоб старшим регіментарем став багатий і щедрий Яків Потоцький.
– Прокляття! Військо повинно мати одну голову, а не дві, холера ясна! Інакше то вже не військо,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чумацький шлях», після закриття браузера.