Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— Шкода, що він не розлучився зі своєю дружиною, перш ніж затівати все це, — сказала якось пані Картер доньці. — Боюся, що їх не стануть приймати. Якби біля нього була інша жінка, а не ця особа...

Пані Картер із сумнівом похитала головою, вона якось раз бачила Ейлін у Чикаґо.

— Ні, ні, йому потрібна не така дружина. У цій немає ні смаку, ні манер, — винесла вона свій вирок.

— Якщо йому так погано з нею, — задумливо промовила Береніс, — чому він її не залишить? Може, вона була б навіть щасливішою без нього. Це нерозумно — жити як кішка з собакою. Втім, якщо вона сама така пересічна, то їй, мабуть, не хочеться втрачати своє становище при ­ньому.

— Він одружився з нею років двадцять тому, — провадила далі пані Картер, — коли був, як я розумію, зо­всім іншою людиною. Вона не те щоб дуже вульгарна, але їй бракує такту та розуму. Вона не в змозі зрозуміти, що йому треба. Ненавиджу ці нерівні шлюби, але, на жаль, вони зустрічаються на кожному кроці. Сподіваюся, Беві, що ти вийдеш заміж за чоловіка, котрий буде тобі більше пасувати. Втім, я готова бачити тебе за ким завгодно, аби тільки не за нетягою.

Цією бесідою й завершився сніданок у будинку на південній стороні Сентрал-парку. За вікнами між дерев миготіло озеро, виблискуючи золотом у сонячних променях. Береніс у зеленій сукні, оздобленій старовинним мереживом, переглядала світську хроніку в ранкових часописах.

— Так, звісно, вже краще бути нещасною з грішми, ніж без них, — зронила вона недбало, не підводячи голови.

Пані Картер з обожнюванням дивилася на доньку, відчуваючи її зверхню перевагу. Що чекає її попереду? Чи встигне вона вдало вийти заміж? Дотепер вух Береніс ще не торкнулися чутки про те, яке життя вела її мати в Луїсвілі. Поки що ті, хто знав таємницю пані Картер, ставилися до цієї дами доброзичливо та тримали язика на припоні. Але як поручитися за всіх? Хіба не була вона на краю загибелі, коли на її шляху з’явився Френк?

— Мабуть, пан Ковпервуд не просто грошовий мішок, — задумливо промовила Береніс. — Більшість цих західних багатіїв такі нестерпно дурні та вульгарні.

— Моя люба! — із жаром вигукнула пані Картер, котра встигла стати найгарячішою прихильницею свого таємного покровителя. — Ти зовсім не розумієш його. Кажу тобі, це чоловік дивовижний і незвичайний! Світ ще почує про Френка Алджернона Ковпервуда. Адже хтось таки має займатися добуванням грошей! Без грошей, моя люба, також далеко не заїдеш! Одного гарного виховання ще мало. Вже я знаю, до чого може довести людину скрута... Бачила декого з наших друзів, котрі впали в нужду.

На риштуванні, що оточувало палац Ковпервуда, знаменитий скульптор працював зі своїми помічниками над грецьким фризом, що зображував німф у танці, оплетених квітковими гірляндами. Пані Картер і Береніс проходили повз і зупинилися подивитися. До них підійшов Френк. Вказуючи на висічені в камені фігури, він сказав, як завжди весело та невимушено, звертаючись до молодої дівчини:

— Скульптору варто було б взяти вас за зразок, тоді фриз краще б йому вдався.

— Ви лестите мені, — відповіла Береніс, уважно оглядаючи його своїми холодними синіми очима. — Фриз дуже гарний.

Не зважаючи на своє упередження проти Ковпервуда, Береніс починала думати, що він, як і вона, молитися згоден святині мистецтва. Френк дивився на неї мовчки.

— Цей будинок — усього лише музей для мене, — сказав він неголосно, коли пані Картер відійшла вбік. — Але я докладу зусиль, аби він був справді гарний. Якщо він не принесе радощів мені, то нехай принесе їх комусь іншому.

Береніс задумливо поглянула на чоловіка, і той посміхнувся. Вона зрозуміла: він хотів розповісти їй про свою самотність.

51. Воскресіння Хетті Стар

Береніс Флемінґ на гроші Ковпервуда провадила життя веселе та безтурботне, нітрохи не замислюючись над своїм майбутнім. Френк був щедрий.

— Береніс молода, — поблажливо-великодушним тоном запевняв він якось пані Картер, коли мова зайшла про долю її доньки. — Це — рідкісна, вишукана квітка. Тож нехай собі цвіте, не знаючи печалі. Потім вона вдало вийде заміж і відшкодує вам усі витрати, а ви — мені. Зараз же треба, щоб вона ні в чому не знала відмови.

І він підписував чеки з виглядом садівника-любителя, котрий вирощує дивовижну орхідею. Пані Картер, зі свого боку, дивилася на доньку, як на рідкісний витвір мистецтва, як на майбутню зірку нью-йоркських салонів. Вона готова була душу продати, аби лиш добре прилаштувати кудись свою дівчинку. Але для того, щоб жити на широку ногу, потрібні були гроші, і пані Картер віддалася на милість Ковпервуда, свідомо заплющуючи очі на те, що ставить цим і себе, і своїх близьких у дуже двозначне становище.

— О, які ви добрі! — не раз казала вона Френкові, і погляд її зволожували сльози вдячності. — Ніколи не думала, що на світі можуть бути такі люди, як ви. Але Беві...

— Естет завжди залишиться естетом, — обривав її Ковпервуд, — а я належу до цієї доволі рідкісної породи. Не хочу, щоб турботи торкнулися творіння такої досконалості, якою є ваша донька. Їй судилося велике майбутнє.

Помітивши в колі Береніс нове обличчя — лейтенанта Брексмара, — пані Картер повелася зовсім необачно: вона стала набридати доньці безупинними згадками про нього, намагаючись здобути її довіру. Безперечно, на Брексмара варто було звернути увагу. Нащадок старовинного роду, котрий займав високе становище в суспільстві (дуже цінна річ в очах Береніс). Він був молодий, видний, вродливий, недурний і навіть начитаний, в міру веселий і в міру меланхолійний, хвацько танцював і вирізнявся досконалими манерами. Береніс зустрілася з ним на балу, і молодий офіцер у гарній морській формі, котрий танцював із вражаючою легкістю, з першого погляду справив на неї враження.

— Ви чудово танцюєте, — сказала йому Береніс. — Можна подумати, що у вас бали змінюються балами, поки корабель носить вас хвилями океану.

— І навіть коли він іде на дно, — підтримав жарт лейтенант. —