Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

— Облиште, ніхто не прийде! вони загинули в метро!

Хочу їй хоч якось пояснити!.. аби знала!.. та маю ще один клопіт… не знаю імені служниці!.. я її не знаю! запитати в Норбера? він має знати!

Гукаю:

— Агов, Норбере! Норбере! як служницю звали?

Коли гукав, задер занадто голову! ураз і різко!.. бачу не так щоб у поволоці… а зиґзаґом… авеню!.. хідник!.. Норберчик нагорі!..

— Дівчата, стійте! стійте!

Ясність розуму!.. аби виблював стільки ж, скільки того разу, вони б звідси накивали!.. їх насправді скільки тут жінок?.. не знаю.. дві?.. три?.. чотири?.. треба з'ясувати!.. у поволоці!.. не в поволоці!.. і скільки Омлетин?.. не доберу нічого… їх скільки мене торсає?.. поки мене водить із боку в бік!.. скільки поганяє?.. на схилі хідника… це безглуздо на схилі!.. на схилі слід поміркувати… кудись штовхають!.. рівноваги не тримаю!.. зауважте, це не від сп'яніння!.. я не пив… тільки з крана!.. бачу все в поволоці й у зигзагах… це не від сп'яніння! ні! п'яний чи не п'яний, але більше потерпаю від холоду, ніж від спраги!.. на мені замало одягу… сама лиш туніка звисає, сповиває… цікаво, звідки вона взялася? де я її знайшов?

— Терпіння, терпіння, кізоньки мої?.. де я її взяв?

That is the question для Радіо-Лондон!.. ці дві тітки не знають!.. нічого не знають!..

Тримаюся за стіну… випростуюся… ще одна стіна!.. вітрина… може, ці кумоньки чують вибухи?.. може, знову прилетіли літаки?.. я не бачу… нічого не бачу… самі папери!.. знову папери!.. торнадо за торнадо з самих паперів!.. що вулиця вже не прозора… все повітря!.. бачу біле небо… так! біле від паперів!.. але мені так холодно!.. тремчу!.. до кісток!

— Потерпіть! потерпіть!

Аякже! Аякже!.. яке там терпіння! торсають мене… щоб я ворушився, хочуть! щоб спускався!.. підтюпцем хочуть!.. до метро!.. до метро!.. і все!.. лиш одна думка в дупі!.. але я не ловлю ґав біля вітрини!.. біс його бери! я на дахи вирячився! на висоту будинків!.. на повислі балкони… пробую впізнати фасади… моя вдача!.. спостерігати, от!.. це їх дратує!.. їм наплювати на руйнування! їм!.. а я чутливий! я страждаю!.. бо повно спогадів про все, чого нема!.. Лютрі з телескопом, родиною, обсерваторією, як усе могло злетіти?.. усе це?.. усе це?.. вервечкою за хмари!.. через дірку в небі!.. разом з дрючком безногого!.. оплакую Лютрі!.. навіть отут, посеред вулиці!.. та в інших інші почуття!.. мої дві супутниці, їм наплювати!.. торсають мене! щоб я рухався! щоб ворушився!.. навіщо? у метро!.. у метро!.. це сором, дамські забаганки!.. не дають поміркувати!.. присісти на хвилинку… тут є на що присісти… отакої товщини!.. дуже зручно! можна! на папери!.. присісти!.. зануритись у папери!.. а інші досі кружляють у повітрі!.. віхола за віхолою!.. я вже казав і хочу повторити!.. оплакуватиму Лютрі… зараз заридаю…

— Нумо, тримайся! нумо, тримайся! мерщій! мерщій!

Лілі вважає, що я смішний… ми відійшли будинків на дванадцять від нашого… чи, може, на п'ять… шістсот метрів до жаданого метро!.. «Кардіне»? «Ламарк»?.. не знаю!.. знаю тільки, що хідник похилий…

У цю мить! у цю мить! несподіванка!.. розповідаю вам усе!.. консьєржка розвертається і підходить до мене!.. я мало не хапаю її дзвіночок!.. так!.. не подумайте, що це гра!.. а що як тріснути її по голові?.. бум!.. але цю курву не надуриш!.. ухиляється!.. тікає!.. сміється!.. радісінька!..

— Ще й смієшся? а Норманс? скажи-но! негіднице! убивця!

Вона в мене посміється!

— Що трапилося з Нормансом?

Нехай повертається! я їй поясню!.. і дзвіночок поцуплю!.. ще раз!.. це привід… розмова!..

— Ходи сюди, гівнючко! ходи, любонько мила!

Аякже!.. дулі з маком!.. накиває!..

уе-уе! уе-уе!

Це якісь інші сирени… про що попереджають?.. про що саме?.. про бомби? бомби не летять!.. папери летять! і все! ще більше!.. подвійна, потрійна лавина! і злива!.. на всю авеню!.. на все небо!.. я вже розповідав… сам не ясно бачу… геть не ясно… бачу непрозоро… непрозорість сітківки?.. хтозна!.. хтозна!..

— Агов, церберко! церберко!

Так і знав, що втече!.. накиває!

— Церберко! Церберко! ти де?

Гай-гай, нишпорко!.. якщо вона не поряд, то краще начуватися! але вже нікому мене штовхати!.. теж небезпека!.. куди вона мене штовхала? черевики мої не вкрала?.. не маю більше черевиків!.. факт! у мене вкрали черевики!.. ноги мерзнуть!.. а були черевики? там нагорі були!.. де я їх загубив?.. самі десь загубилися?.. коли мене ніс Оттав… коли ноги теліпалися! от чорт!..

— Церберко! Церберко! це не ти?

Не відповідає… її немає… зникла у віхолі паперів… з дзвіночком!.. регочу!

— Чого ти смієшся?

А це Лілі… голос Лілі!.. вона недалеко… зовсім поряд, під стіною… тепер бачу!..

— Чого смієшся?

— Сміюся з Дельфіни під столом!.. знепритомніла і впала на свою своячку! га-га! ти бачила!.. пригадуєш?.. га-га-га!

Лілі не смішно… не можу розсмішити… вона запитує…

— Чому Норбер лишився?

— Бо він чекає Папу!..

— Ти з мене смієшся?

— Папу власного персоною! і не тільки Папу… Черчілля на літаку!.. розповідаю їй деталі… і президента Америки! тому й нап'яв на себе фрак!.. ти бачила? причепурився! і тому хотів, щоб ти лишилася! для прийому високих гостей!.. і щоб консьєржка принесла квітів…

— Гадаєш, це правда?

— А що гадати?.. Досить глянути! он Норбер на балконі! бачиш! підведи голову!.. тобі не паморочиться! він на балконі чи ні? Га? він сам?..

— Бачу, он де він… руками махає!.. сам… сам-самісінький!.. але поглянь, скільки паперів з неба!..

Ага, вона теж бачить папери! отже, це не просто ілюзія!.. Папа! трясця! до біса!.. не тільки паморочиться!.. ще лавини з Небес.

— А Папа? а Папа? ти Папу не бачиш?

Запитую в неї… Папу не бачить… тільки Норберчика бачить!.. значить, збрехав, от чортів клоун!.. ніякого Папу він не чекає!.. це щоб вигнати нас на вулицю!.. на хіднику Папи немає… ні президента Америки!.. і Миру теж немає, я певен!..

— Нас заманили в пастку! Ніякого Папи на хіднику! а нас просто повбивають!.. тікаймо, Лілі! не дивися вгору!

Маю