Читати книгу - "Ті, що співають у терні"

людина», але й так згодиться. Ясна річ, він уже помер. Я маю у собі краплину маорійської крові, але батько Френка був наполовину маорі. І це проявилося у Френку, бо в ньому маорійська кров від нас обох. Господи, як же я кохала того чоловіка! Не знаю, може, то був поклик крові, хтозна. Він був вродливий. Кремезний чоловік із кучмою чорного волосся та надзвичайно яскравими й усміхненими чорними очима. Він мав усе те, чого не мав Педді: освіченість, витонченість і шарм. Я кохала його до божевілля. І гадала, що більше нікого не покохаю; на жаль, у цій ілюзії я потопала так довго, що коли позбулася її, було пізно, надто пізно! — Голос її затремтів. Вона відвернулася й уставилася поглядом у сад. — Повір мені Меґі, я теж маю багато приводів для розкаювання.

— То он чому ти любила Френка більше, аніж будь-кого з нас, — мовила Меґі.

— Принаймні так мені здавалося, бо він був сином Пакехи, а решта були від Педді. — Фіона сіла і скрушно зітхнула. — Історія повторюється. І коли я побачила Дейна, в душі я сміялася, повір мені.

— Мамо, ти дивовижна жінка!

— Хіба? — Скрипнувши кріслом, Фіона подалася вперед. — Хочеш видам одну таємницю? Дивовижна, не дивовижна, але я дуже нещасна жінка. Я була нещасною відтоді, як зустріла Пакеху. І, здебільшого, я сама винувата у своєму нещасті, бо кохала його, але те, як він зі мною вчинив, не мусить траплятися з кожною жінкою. А потім з’явився Френк… Я трималася за нього, ігноруючи вас. Ігноруючи Педді, який виявився найкращим із того, що було у моєму житті. Та, на жаль, я цього не бачила. Бо надто переймалася, порівнюючи його з Пакехою. О, я була йому вдячна, я бачила, який він прекрасний чоловік… — Фіона здвигнула плечима. — Але все це в минулому. І я хотіла сказати, що це неправильно, так не має бути, Меґі. Сподіваюся, ти розумієш це, Меґі?

— Ні, не розумію. Бо вважаю по-іншому. На мою думку, Церква не має права забирати у священиків і їхнє чоловіче начало.

— Дивно, чому ми завжди мислимо Церкву в жіночій статі? Ти, Меґі, украла чужого чоловіка, так само, як і я.

— Ральф не присягався зберігати вірність жодній жінці, окрім мене. Церква — не жінка, мамо. Це заклад, інституція.

— І не думай переді мною виправдовуватися. Я знаю відповіді на всі запитання. Тоді я міркувала так само, як і ти тепер. Для нього розлучення було абсолютно неможливим. Він був одним із перших чоловіків свого племені, який досяг неабиякої політичної ваги і тому мусив обирати межи мною та своїм народом. Який чоловік встоїть перед шансом стати впливовим та шляхетним? Точнісінько, як і твій Ральф, який обрав Церкву, чи не так? Тож я й подумала тоді: мені байдуже. Здобуду від нього те, що зможу. Принаймні народжу від нього дитину і любитиму її.

Раптом Меґі охопила неприязнь до матері, бо вона вважала, що має право жаліти її, і натякала, що донька повторила її помилки і так само перетворила своє життя на безлад. І Меґі сказала:

— Різниця між нами в тім, мамо, що я значно перевершила тебе у хитрості та проникливості. Ніхто не зможе забрати ім’я у мого сина, навіть Люк.

Фіона з сичанням випустила крізь зуби повітря.

— Яка ж ти лиха й підступна, Меґі! Тобі палець у рот не клади! До речі, мій батько купив мені чоловіка, щоб дати ім’я Френку і спекатися мене; клянуся, ти цього не могла знати! Та все ж дізналася. Звідки?

— То не твоє діло.

— Ой, стережися, Меґі, бо заплатиш. Заплатиш за все. Не вдасться тобі вийти сухою із води, як не вдалося й мені. Я втратила Френка у найгірший для матері спосіб; мені так хочеться його побачити, але я не маю можливості… Постривай! Ти теж втратиш Дейна.

— Я зроблю все, щоб цього не сталося. Ти втратила Френка тому, що він не зміг ужитися з татком. А я зробила так, що Дейн не матиме батька, котрий його обмежуватиме. Його обмежуватиму я. І Дрогеда. Як ти гадаєш, навіщо я поволі готую з нього скотаря? На Дрогеді йому нічого не загрожуватиме. Він буде тут у безпеці.

— А таткові теж нічого не загрожувало? І Стюарту теж нічого? Повної безпеки не буває ніде. 1 не втримаєш ти тут Дейна, якщо він захоче податися геть. Татко не зміг втримати Френка. Ось так. Френка не можна було зупинити й загнуздати. І якщо ти вважаєш, що тобі, жінці, вдасться втримати біля себе сина Ральфа де Брикасара, то краще добряче подумай, бо в тебе знову будуть проблеми. А як же інакше? Коли жодна з нас не спромоглася втримати батька, то як ми можемо сподіватися втримати його сина?

— Я можу втратити Дейна лише тоді, коли ти розкриєш рота, мамо, і вибовкнеш правду. І тому попереджаю тебе: ти не встигнеш цього зробити, бо я тебе вб’ю.

— Охолонь. Не варто через мене теліпатися на шибениці. Я надійно зберігатиму твою таємницю; я — зацікавлений сторонній спостерігач. Саме так — спостерігач.

— Мамо, але ж чому ти такою стала, чому? Що зробило тебе такою холодною і безсердечною?

Фіона зітхнула.

— Мене зробили такою події, що сталися за багато років до того, як ти народилася, — зворушливо відповіла вона.

Та Меґі відчайдушно замотала головою.

— Ой, ні! Тільки не це! Після того що ти мені сказала? Знову сідаєш на свого улюбленого коника? Цей номер більше не пройде, так і знай! Бо все це — нісенітниця й дурня! Чуєш мене, мамо? Ти купалася в цій ілюзії майже все своє життя, наче муха в сиропі!

Фіона, відчувши щире задоволення, широко всміхнулася.

— Раніше мені здавалося, що краще мати синів, а не доньку, та я помилялася. Ти мені подобаєшся, Меґі, подобаєшся по-особливому, так, як мені ніколи не подобатимуться мої сини. Бо дочка — це рівня, гідний суперник. А сини — ні, скажу тобі відверто. Вони — немов беззахисні ляльки, якими можна легко попихати.

Меґі спантеличено витріщилася на Фіону.

— Яка ж ти безжальна й жорстока… То скажи мені, коли саме ми робимо помилку?

— Коли народжуємося, — відказала Фіона.

* * *

Чоловіки тисячами тисяч поверталися з війни додому, змінюючи уніформу хакі та крислаті капелюхи на цивільний одяг. І лейбористський уряд, що й досі був при владі, почав подовгу уважно придивлятися до великих ферм на західних рівнинах та до декотрих ближніх господарств. І в уряді вирішили: несправедливо, коли так багато землі належить одній родині, бо