Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

ІІІ

Ті два дні я перебув у найбільшому турбованні. Мені все увижалось, що Тарадієнко не зуміє як слід роздратувати свого тестя і ціла справа пропаде за марне... Вранці призначеного дня я живо схопився з ліжка, не зважаючи, котрою ногою треба попереду станути, і, натягши на себе якусь одежину, метнувся до Тарадієнка.

Ледве ввійшовши до кабінету мого приятеля, я зразу пильно на нього глянув: вид йому був святочний і натхненний, очі йому блищали якимсь пишним сяйвом. Без слів я зрозумів, що бактерії «щирого українофільства» були вже знайдені і відкриті...

На хвилину мені захопило духа! Боже, світе! Які можуть бути наслідки сього великого відкриття! Адже воно визначає революцію української справи! Адже віднині можна буде прищепляти щире українофільство, наче віспу. Милий Боже! Що се буде? І невпинне бажання побачити ті дрібні створіння, що чинять із звичайних людей «щирих українофілів», побачити їх на власні очі запанувало мною, захопило мене... Я тільки й спромігся вимовити: «Де?»

Він ткнув мені без слів на мікроскопа. Я припав оком. Поміж різними коками, паличками та карлючками я назирив скількісь мікрофітів, яких ніколи попереду не бачив. Вони наче були чимсь залякані, бо ледве яка-небудь карлючка або паличка наближалася до одного з тих невиданих мікрофітів, як вони чимдуж тікали на інше місце, щонайбільше туди, де купами сиділи непорушно коки лояльності та благонадійності, гладкі та повні, мов стручки, ніби шукаючи в їх запомоги. Це були дуже характерні ознаки, і в мене забилося серце: певне, се й були мікрофіти «щирого українофільства». Але я дививсь далі. Покрутившись біля коків лояльності та благонадійності і зібгавшись у клубочки, невідомі мікрофіти помалу посунули у темний куток і збились там докупи. Палички та карлючки тим часом пишались навидноті, і ніщо не каламутило повного супокою, що панував у кутку. Трохи згодом мікрофіти заворушились, потім швидко закрутились і заборюкались... Коли знов усе стихло, я побачив на споді одного з тих мікрофітів, розірваного своїми на шмаття... Не було сумніву, що перед мене були мікроби «щирого українофільства»... До їх стала наближатись якась паличка, і вони враз розбіглися. Зворушений тим, що я побачив, я одвів очі од мікроскопа і глянув на мого приятеля. Він допитливо дививсь на мене. Тоді, схиляючись перед ним, я мовив: «Вітаю тебе, бо тобі належиться найбільше з сучасних відкрить! Вітаю тебе, найкращий сину України!» Він обняв мене, видимо теж зворушений, і наші сльози злились докупи. Коли я трохи заспокоїв своє хвилювання, я знов підійшов до мікроскопа. Винайдені мікроби саме тікали від якоїсь товстої палички, що наблизилась до їх, а на тім місці, звідки вони так прудко бігли, знов лежав розірваний на шмаття тулуб одного з тих мікробів. Страшне підозріння встало перед мене марою, і кров моя взялася кригою: «Що, коли вони всі розірвуть себе взаїмно? Адже тоді дослід неможливий, неможливе й прищіплювання!» І я гукнув се моєму приятелеві. «Треба хапатись!» — відповів він. Я вже сам те завважив. «Та й люті ж бестіони. Зараз буде готова желатина. Там їм не буде вільно ані бігати, ані гризтися». І він став поратись біля желатини. Коли все було готове, він пересадив із першої пластинки на желатину цілу громаду. «Тепер хай усе заспокоїться», — промовив він. Мені цікаво було дуже глянути, чи до вподоби мікрофітам та ласа страва, але Тарадієнко рішуче відхилив мене: «Почекай! — каже. — Тим часом нехай поміркуємо, як назвати нових мікробів». «Адже це правда, — гукнув я, — як же ти хочеш їх назвати?»

Він сидів нерухомо, нічого не відповідав і важко сопів. Я зробив те ж саме. Трохи згодом він почав так казати: «Ти знаєш, що цих мікробів я добув із слини мого тестя. Отже, мені б хотілось прозвати його ім’ям винайдених мікробів. Але, мені здається, що це буде трохи ніяково, коли сказати, що це bacillus пана N... або coccus пана NN... Чи правда?» «Мені теж здається, — відповів я. — Тим більше, що твій тесть може не зрозуміти мотиву, що керував тобою, та ще, чого доброго, образиться, добачаючи в тій назві посміх». «Адже ж, — казав Тарадієнко далі, — вже самою назвою я мушу зазначити природу і прикмети винайденої мною спірілли. Знов же я не можу скривдити тестя. Що його робити? Як погодити ті супротилежності? На яку ступити?» І вираз болю й розпуки з’явивсь йому на виду.

«Ось слухай лишень! — озвався я до нього. — Назви ти сього мікроба spirillum ukrainien та й годі». «Ніколи! — скрикнув він. — Ніяким чином! Се була б кривда й образа для всіх українофілів, бо то б мало визначати, що ті спірілли, яких українофіли з такою пильністю виплекали, виховали й культивували в собі — розповсюджені у цілої української нації! Коли в звичайного українця, не патентованого українофіла, і можуть бути такі мікроби, то лише в ембріональному стані, зовсім не культивовані. А се така різниця, як між лісовою грушею-дичкою і гарною висококультивованою грушею-дю-шесою. Се ж треба розуміти. Ні! Ні! Ніколи так не назву». В тих словах безперечно була висока правда. Так! Так! Українці різняться від українофілів! І відрізняються дуже. Яка шкода! Як би хотілося, щоб се не було так...

Згодом я промовив: «Але ж, здається, і я маю деяке право голосу, бо відкриття мікроба українофільства в значній часті маєш завдячити мені! В усяким разі ідея моя!» «Що?! — зарепетував Тарадієнко. — Твоя ідея?! Але ж твої мікроби в крові! Там і шукай!» Кожен може бачити, скільки було в тім правди, через те я почув себе ображеним в моїх найліпших чуттях! Не зважаючи на те, він трохи згодом промовив: «От так справді буде добре!» Я хотів мовчати, але не втерпів. «Як?» — спитав у його. «Я даю ось яку назву, — поважно сказав він, — spirillum patricianum ukrainofilicum». Справді, краще не можна було приміркувати: спірілла благородного українофіла!

І відразу моя уява намалювала мені, як здивований світ дізнається про відкриття нової спірілли, як шануватимуть молодого, талановитого вченого, як ростиме його слава!

Я уявив собі заклад, де плекають чисту культуру спірілли, заховуючи від усяких ворожих впливів. Я уявив собі, як відти спіріллу розвозять на плід по всій Україні і прищеплюють її дівоцтву й парубоцтву українському... І я вже бачив духовними очима, як ціла Україна українофільствує... Моє серце розм’якло, зникла ворожнеча, і я впав Тарадієнку на