Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Гей, чужинець! Чого сидиш там, як снум? Боїшся до людей вийти? Виходь, поспілкуємося, поборемося, як чоловіки, покажеш на що ти здатен. – компанія різновікових хлопців підійшла зовсім близько, Макс до останнього сподівався, що вони пройдуть далі, але – облом. Цікаво було те, що серед них був і Норт. От же, свинтус... не дійшов до нього вплив сестри. Мабуть наплів їм чогось, що додало дров у вогонь їхнього обурення.

– Ідіть, куди йшли. Мені з вами не цікаво, – за тоном, їхнє висловлювання було майже образою, але треба потерпіти. Нехай підуть і все.

– А з ким тобі цікаво? З дівчатами?

"Ха! Типу - підколов..." – Максу хотілося розсміятися, дивлячись на дитячі підначки.

– Ти уявляєш – так. А тобі що, хлопчики цікавіші? Допитливий ти хлопець... – пролунали смішки – схоже, не всі в їхній компанії підтримують цього балакуна.

– Давай виходь! – вибухнув перевертень, – я покажу тобі ким я цікавлюся! Дівчина буде моя! Це наша здобич. Мірг, боягузливий пес, злякався зарха, йому вона не потрібна, значить – я заберу її собі. І другу заберу, ту, світлу, грудасту – у мене буде дві дружини! Тому, що я воїн!!! Виходь, я сказав!!!

– Ну добре, добре, і нема чого так кричати... Усі й так тебе бояться... Зараз вийду, – огледівся – їх шість душ. Норт відчутно знітився, уже не усміхається. "Що Нортику, уже не весело? Не очікував, що все так повернеться?" – виходячи із заростей, зловтішно глянув на принишклого хлопця. Може сьорбнули вони чогось для хоробрості? Старші селища не пробачать їм такого порушення обіцянок. – І що ти там мені хотів сказати? Чи показати? – від площі до них уже бігли. Першою мчала Марлі, але за мить її обігнав той самий перевертень, який вкрав Ніку. Мірг.

– Пішли на площу, там будемо розмовляти...

Між ними вклинився Мірг.

 – Залиш його! Старший дав обіцянку!

– Мірг, хлопчику, це ти можеш залишити ту дівку, бо я заберу її собі! Тобі ж вона не потрібна, старший же так сказав? – при цих словах Мірг зблід, стиснув кулаки, а нахаба продовжив самовдоволено дивлячись на інших  – я не боюся зархів, я з ними б'юся! Не те, що деякі... О! Ти теж будеш моя, готуйся! – перевертень ткнув пальцем у щойно прибігшу Марлі.

– Не смій! Вона твоєю не буде! – нарешті в Норта прорізалася свідомість, а не тільки збентеження.

– Іди геть, щеня, коли дорослі розмовляють! – сильний поштовх і спритна непомітна підніжка відкинули хлопця в зарості. І зроблено було так, що й причепитися важко – спіткнулася людина, з ким не буває?

– Гей, красунчику, який хлопчиками захоплюється... то ти йдеш на площу? Чи залишишся у своїй компанії? – не слухаючи, що там далі кажуть, Макс пішов до площі в центрі селища, в нього з'явилася цікава думка і він почав її реалізовувати. Усі його відчуття говорили про те, що цього ферта можна не шкодувати.

На площі вже зібралися всі. Нікай стояв блідий, стиснувши кулаки.

– Я ж казав, що виникнуть питання про твоє старшинство. Хто він такий, розкажи, будь ласка...

– Ніхто! – Прошипів перевертень, киплячи від гніву, – ми його прийняли, коли загинуло їхнє поселення біля річки... Але який негідник!

– Почекай... я думаю, ми ще не все про нього знаємо, – Нікай здивовано подивився на Макса.

– Чужинець! Іди сюди і покажи, що ти можеш без своєї магії! Що ти стоїш там і трясешся? Ми всі знаємо, який ти хоробрий... побачив примару і злякався...

– Ох, Норт, Норт... що ще ти наговорив? Цікаво. Рот би тобі зашити... – Марлі почула й здивовано подивилася на брата, – я не буду з тобою битися. Мені це не цікаво.

– А що ж тобі цікаво, боягузе? – на підначки Макс не вівся ще зі школи, а ось його ідея вже була готова до виконання, потрібний час він потягнув.

– Та все просто – ти там бив себе п'ятами в груди, кричав, що такий ти сильний і хоробрий, що зархів не боїшся... То ось зараз ми й перевіримо... Нікай... тримай усіх своїх, усіх, хто товаришує з мізками... хай стоять за твоєю спиною, нікому не рухатися і не бігти. Сатор, Дагор, дівчата – усе як минулого разу. Зрозуміло?

– Так, пане, – Морі, як і раніше, була найшвидшою і схоплювала на льоту. Вона поспішно почала відтісняти всіх, хто був поруч, за спину і подалі від Макса.

– Що ти там лепечеш, чужинець? – перевертень накручував себе, розпалюючись. Поруч із ним, з такими ж нахабними рожами, стояли ще двоє, які прийшли сюди разом із ним.

– Нічого, нічого, не звольте турбуватися... Я тільки попросив людей стояти далі, щоб якщо ви обсеретесь, то їх не забризкало. "Сея, поки що не показуйся, нехай усе йде саме."

"Як скажете, пане" – відповідь почув негайно.

– Гірат! – уперед усе ж таки вийшов Нікай, – ти більше не маєш підтримки нашої громади. Забирайся геть!

– Зараз-зараз, дідусю... я заберу свою здобич і піду. У вас тут страшенно нудно, мене вже чекають в іншому місці. Мені там є що сказати...

– А не треба нічого казати, красунчику... ти просто зроби ось так, і всі зрозуміють, який ти сміливець, – Макс зробив кілька кроків, із кущів йому назустріч граціозно вислизнув зарх. Селище завмерло, не дихаючи. Тварюка оглянула всіх важким поглядом палаючих зіниць, несамовито позіхнула, – просто погладь його... – запропонував Макс – ти ж не боїшся? Ось так, – і він простягнув руку до голови зарха. Торкнувся раз, другий, провів долонею вгору і вниз. Кістяний демон ледь хіба не муркотів.