Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

Шатер місячного світла  виявився похмурим готичним замком з високими гострокінцевими вежами і шипами на стінах. 

Він викликав у дівчини  не романтичні почуття, а напад  все того ж панічного   жаху.

Біля напівкруглих залізних воріт, схожих на роззявлену пащу дивовижного звіра, стояли три вчорашні жінки. 

Тільки-но Гайя вийшла назовні, лімузин і водій обернулись на  порох, який, закрутившись навколо її ніг, зі свистом розтанув у повітрі.

– Ласкаво просимо, – сказала молода, трохи схиливши голову і першою зникла в чорній пащі воріт.

Рудоволоса без слів взяла Гайю за руку і повела. Стара рушила останньою, замикаючи ходу.

– Можу спитати? – пошепки звернулася дівчина  до рудоволосої. Ледве помітний звук її голосу, відбившись від кам'яних стін коридору, створив таку гучну луну, що Гайя й сама здригнулася. 

Рудоволоса відьма приклала палець до губ, звелів мовчати.

Холод нескінченного коридору обпікав тіло. Легка, коротка сукня, в якій вона з'явилася у замок, ніяк не зігрівала, а лише підкреслювала її беззахисність перед неминучим. 

Але ж вона чекала на це кілька років! Чому ж тепер вона така налякана, чому почувається такою нещасною?

Вона чула, що Боги  Повного Місяця створюють ілюзії, які не відрізняються від реальності. Можливо, що і цей замок лише міраж, створений спеціально для неї? 

А куди відвезли інших дівчаток?

– Тобі страшно? –  спитала стара, що йшла позаду.

– Ні, – збрехала Гайя, прикинувшись безтурботною.

Стара широко посміхнулася. Її великі зуби матово блиснули в напівтемряві коридору.

– Не треба нічого боятися, дівчинко. Ти – королева цієї ночі та двох наступних ночей теж. Тебе ніхто не скривдить.

Завернули в вузький коридор. Пронизливо заскрипіли на іржавих петлях двері, і Гайю  огорнуло димним примарним світлом, яке хоч і було блідим, але дозволяло розглянути все, що діялося навколо.

–  Це вбиральня, – сказала стара, – вона тобі може знадобитися.

Гайю  поставили на кам'яне узвишшя посеред просторої кімнати, розділи догола і заходилися прискіпливо, до нігтиків на ногах оглядати.

Молода пропустила крізь пальці водоспад її волосся, піднесла його до носа, обнюхала і задоволено кивнула.

Такого огляду Гайя не чекала. Дотики жінок були неприємні, але вона терпіла, розуміючи, що це, мабуть,  частина ритуалу, і її ніяк не можна уникнути.

Молода високо підібрала її волосся, а стара окатила якоюсь  пахучою рідиною з глибокого ковша.

– Що це? – запитала Гайя.

– Відвар, який посилить  власний запах твого о тіла, – відповіла руда і простягла їй зморшкуватий викривлений корінь непривабливого брудно-зеленого кольору: – Ось, пожуй… І меньше патякай!

Гайя гидливо сунула корінь в рот і почала жувати. Смак його виявився гіркуватим, але досить приємним.

– Ходімо вже, – сказала стара через кілька хвилин.

Гайя виплюнула корінь у підставлену чашу, швидко зіскочила з узвишшя і потяглася до плаття, що лежало на бортику маленького круглого басейну.

– Залиш! Одяг тобі поки що не знадобиться… І не скачи, як коза на прив'язі! Поводься повільно і акуратно.

Молода з усмішкою підштовхнула її вперед.

– А тепер у спальню!

Спальня… Кругле ліжко, залите місячним світлом, на ліжку – легкі сріблясті покривала. 

Повний місяць світить крізь прозору стелю так яскраво, що видно майже кожну тріщинку в кам'яній стіні.

Але Гайя не встигла нічого розглянути, бо рудоволоса спритно накинула їй на очі шовкову непроникну пов'язку і веліла:

– Чекай!