Читати книгу - "Фактологія"

удосконаленню технологій ми чуємо ще більше новин про ще більше катастроф. Коли європейці винищили місцеве індіанське населення по всій Америці декілька століть тому, це не перетворилося на новину у Старому світі. Коли централізоване планування у Китаї призвело до масового голоду й мільйони людей померли голодною смертю, молоді комуністи Європи розмахували червоними прапорами й нічого про це не знали. Коли в минулому руйнувалися й нищилися цілі види та екосистеми, ніхто цього не усвідомлював й усім було байдуже. Одночасно з усіма іншими змінами покращилася й наша здатність спостерігати за стражданнями. Це поліпшення розповсюдження інформації вже саме собою є ознакою людського прогресу, але створює враження прямо протилежного.

Водночас активістам і лобістам добре вдається виставити будь-яке відхилення в тенденції як кінець світу, навіть якщо загальна динаміка впевнено покращується. Вони залякують нас своїми перебільшеннями та пророцтвами, що викликають тривогу. Наприклад, у США рівень насильства і злочинності з 1990-го постійно знижується. У тому самому році повідомлялося про 14,5 мільйона таких випадків. А в 2016-му цей показник становив 9,5 мільйона. Щоразу, коли траплялося щось жахливе або приголомшливе, що власне відбувається чи не щороку, всі одразу починали говорити про кризу. Більшість людей вірить, що криміногенна ситуація погіршується з кожним роком.

Не дивно, що ми живемо з ілюзією постійного погіршення. Новини безперервно сповіщають нам про погане. Ми відчуваємо зловісну безвихідь, яка посилюється нездатністю об’єктивно відтворити минуле. Наші знання історії покриті рожевим серпанком, і ми не пригадуємо, що рік тому (чи 10, чи 50 тому) було так само багато поганих подій. А, може, й набагато більше. Ілюзія погіршення призводить до постійних стресів і примушує людей втрачати надію. Просто без причини.

Відчуття, а не мислення

Є ще один аспект, про який нам потрібно поговорити. Про що люди насправді думають, коли без упину повторюють, що все йде шкереберть? На мою думку, вони просто не думають. Вони відчувають. Якщо вам досі складно погодитися з тим, що світ насправді постійно покращується (навіть після того, як я показав вам усі ці прекрасні дані), це тому, що ви знаєте: у нас ще лишилася сила-силенна невирішених проблем. Мені здається, ви відчуваєте, буцімто моє «Світ постійно вдосконалюється» — це те саме, що й «Усе чудово, не зважай на проблеми: можна просто вдати, що їх не існує». Це виглядає смішно й дуже гнітить.

Я погоджуюся з вами. Усе не чудово. Нам досі є про що дбати. Поки падають літаки, помирають діти (у тих випадках, коли цього можна було б уникнути), зникають цілі популяції тварин, поки є люди, які заперечують кліматичні зміни, поки є чоловічий шовінізм, диктаторські режими, токсичні відходи, поки журналісти потрапляють у в’язниці, а жінки не можуть отримати освіту через гендерні упередження, нам не можна розслаблятися.

Але так само смішно відвертатися від того прогресу, якого ми досягли. І це так само гнітить. Люди часто називають мене оптимістом, оскільки я показую їм ті величезні результати, про які вони й не здогадувалися. Я від цього лютую. Я не оптиміст: це робило б мене наївним. Я дуже серйозний «посибіліст» (сам вигадав це слово). Воно означає того, хто не сподівається й не боїться безпідставно. Того, хто постійно протистоїть задраматизованому світоглядові. Як посибіліст, я бачу той прогрес, що є, і це вселяє в мене впевненість і надію, що подальший рух уперед теж можливий. Це не оптимізм. Цей погляд ґрунтується на ясній і раціональній ідеї про те, якими є речі, що нас оточують. Це світогляд, який є конструктивним і корисним.

Коли люди помилково вважають, що нічого не покращується, вони можуть зробити висновок, буцімто все, що ми досі намагалися робити, не діє, і втратити довіру до того, що насправді працює. Я знаю багатьох людей, які кажуть, що вони втратили будь-яку віру в людство. Або вони можуть стати радикалами й підтримувати жорсткі й контрпродуктивні заходи, коли насправді методи, які ми вже використовуємо для покращення світу, працюють просто чудово.

Візьмімо за приклад жіночу освіту. Дати жінкам змогу вчитися — це була чи не найкраща світова ідея. Завдяки їй у суспільстві відбувається багато дивовижних подій. Робочий персонал урізноманітнюється, підвищується здатність ухвалювати виваженіші рішення й вирішувати складніші питання. В освіченіших матерів здебільшого народжується менше дітей, а відповідно більше дітей виживають, більше енергії та часу вкладається в навчання кожної дитини. Це ефективний цикл змін.

Бідні батьки, які не можуть відправити всіх своїх дітей до школи, найчастіше посилають учитися хлопців. Але з 1970-го почався фантастичний прорив. Навчання дітей стало доступним майже для всіх батьків незалежно від релігійних поглядів, культурного оточення й континенту. Тепер до школи йдуть і дочки, і сини. Дівчата майже наздогнали хлопців: 90 % дівчат молодшого шкільного віку ходять до школи. Для хлопців цей показник сягнув 92 %. Тобто різниці майже немає.

Коли мова йде про світ на щаблі 1, то гендерні відмінності тут досі даються взнаки, особливо це стосується середньої та вищої освіти. Але я не бачу причин заперечувати той результат у цьому напрямку, якого було досягнуто. Я не бачу протиріч у тому, щоб одночасно радіти за цей успіх і продовжувати поліпшувати ситуацію. Я посибіліст. І цей досягнутий прогрес показує мені, що можна зробити так, щоб усі дівчата ходили до школи. Й усі хлопці теж. І що люди наполегливо працюватимуть, щоб саме так і сталося. Це не відбудеться само собою, але якщо ми втратимо надію через хибні концепції, то це може взагалі ніколи не трапитися. Утрата надії це, мабуть, найвиснажливіший наслідок інстинкту негативу й того невігластва, яке він викликає.

Як контролювати інстинкт негативу

Як допомогти нашому мозкові усвідомити, що ситуація покращується, коли всі довкола стверджують, буцімто все навпаки?

Погано і краще

Розв’язання проблеми полягає не в тому, щоб урівноважити негативні новини позитивними. Це може лише спричинити створення самообманного, втішного упередження, яке призведе до зовсім іншого результату. Це виглядатиме так само, як урівноважувати надлишок цукру такою самою кількістю солі. Світ стане цікавішим, але, імовірно, менш здоровим.

На мою думку, найкращим варіантом буде переконати людину тримати в голові дві думки одночасно.

Іноді здається, що коли хтось каже, буцімто все навколо вдосконалюється, ми думаємо, ніби нам говорять «не хвилюйся, розслабся» або навіть «відвернися».

Але коли я кажу, що все вдосконалюється, то маю на увазі зовсім інше. Звичайно, я не намагаюся відвернути увагу людей від жахливих проблем світу. Я намагаюся донести, що