Читати книгу - "Книги згорілої ніжності, НМ"

— Ей, не забувайте, у нас тут тусовка, а не драмеді! — її голос був легким, жартівливим, але в очах можна було побачити турботу.

Рафаель сміялася, відчуваючи, як її страхи і сумніви повільно відходять на другий план. Вона відчула, що, можливо, цей момент став саме тим, що допоможе їй знайти мир у своїх думках і почуттях.

Зрештою, танці почали затихати, а вечір наближався до кінця. Всі поверталися до вагону, сиділи в колі, розмовляючи і сміючись, ділячись враженнями. Деякі навіть вигадували веселу гру, аби трохи розслабитися після такого інтенсивного вечора.

Люцифер і Рафаель сиділи разом, вже не відчуваючи тяжкості між ними. Він розповідав їй одну зі своїх улюблених історій, яку вона чула ще колись, коли вони були разом. Вона сміялася, згадуючи минулі часи, і хоча в її серці було ще чимало питань, вона відчувала, що цей момент дійсно важливий для обох.

Ангеліна, побачивши, як Рафаель розслабилася, підійшла і сіла поряд. Вона посміхалася, радіючи, що її подруга нарешті знову відчула себе впевненою. Хоча між ними й залишалося чимало нерозв'язаних конфліктів, сьогодні була можливість просто бути разом, без тиску і без примусу.

— Знаєш, я рада, що ти прийшла сьогодні, — тихо сказала Ангеліна.

Рафаель повернулася до подруги і м’яко посміхнулася.

— Дякую, що підтримуєш. І за те, що змусила мене танцювати.

Ангеліна відмахнулася, але її очі блищали від щастя.

— У тебе все буде добре, побачиш. Все обов’язково налагодиться.

Тим часом, Люцифер, не залишаючи їх у спокої, звернувся до Рафаель:

— Ти не забула, що ми ще не завершили нашу гру, правда?

Рафаель подивилася на нього, і хоч у її погляді залишалася частка сумнівів, вона знала, що їй не обов’язково зараз робити вибір між минулим і майбутнім. Вона могла просто бути собою, дозволити собі відпочити і побачити, що принесе завтрашній день.

— Я подумаю, — відповіла вона з посмішкою.

Тим часом вечір, хоч і наближався до кінця, залишив в серці кожного з них відчуття, що цей момент став важливим кроком на шляху до нового початку. І, може, в один із наступних днів вони всі зможуть подивитися один на одного не через призму ворогування, а через розуміння.

Вечір поволі добігав кінця. Музика стихала, танці припинилися, і всі почали збиратися, повертаючись до своїх кімнат. Відчуття легкості і свободи, яке принесла ця ніч, залишалося в повітрі, а сум'яття минулого здавалось вже таким далеким.

Рафаель, піднявшись з місця, обернулась і глянула на своїх друзів, кожен із яких залишився в своїх думках і почуттях, але в очах вже було більше спокою, ніж на початку вечора. Ангеліна, підходячи до неї, м’яко поклала руку їй на плече:

— Ти справді виглядала щасливо, — сказала подруга. — Може, інколи варто не заглядатися в минуле, а просто жити.

Рафаель посміхнулася, вдячна за підтримку.

— Так, мабуть, ти права.

Вони разом пішли до дверей вагону, і Рафаель вже майже відчувала, як її серце поволі починає відновлюватися. Люцифер, стоячи трохи осторонь, спостерігав за ними, але не підійшов. Його очі все ще зберігали таємничий погляд, але він не втручався.

Всі розходились по кімнатах, і навіть темний нічний ліс за вікнами, в якому ще кілька годин тому панувала тиша і загадковість, здався менш страшним і більш спокійним.

Рафаель лягла на ліжко, тримаючи кулон, що Люцифер подарував їй. Ця маленька деталь наче стала символом цієї ночі — вона більше не відчувала того болю, який раніше керував її рішеннями. Все поверталося на свої місця, і хоч шлях ще залишався довгим і складним, вона була готова йти вперед.

Ніч закінчилася, але її відлуння буде з ними ще довго. І поки зірки за вікном повільно згасали, Рафаель знала: навіть якщо не все ще вирішено, цей момент допоміг їй знайти те, чого вона шукала — мир у серці.

Рафаель, зайшовши до себе в кімнату, важко опустилася на ліжко. Відчуття втоми охопило її, але не тільки фізичної — вона була емоційно виснажена. В голові досі крутилися всі події вечора: танці, розмови, зустрічі з Люцифером і друзями. І навіть якщо вона намагалася виглядати впевненою, всередині ще залишалася тривога та непевність.

Вона ковтнула повітря, заплющила очі і дозволила собі просто полежати. Її думки бігали туди-сюди, але вона не прагнула їх зупинити. Вона хотіла зрозуміти себе. Чому Люцифер продовжував бути в її житті, і чому після всього, що сталося, він все ще мав такий вплив на її емоції? Чи дійсно вона була готова відпустити минуле, або це було лише намагання втекти від болю?

Відчуття кулона, який вона тримала у руці, змусило її поглянути вниз. Чому це маленьке дарування від Люцифера досі викликало таку реакцію в серці? Вона не могла пояснити, чому цей кулон так багато значив для неї.

Рафаель повернулася на бік, ховаючи обличчя в подушку, і глибоко зітхнула. Все було так складно, але в той же час вона відчувала, що змінюється, що знову починає ставати собою. Вона більше не була тією дівчиною, яка відчувала себе загубленою та безсилою. Вона була готова зробити кроки вперед, навіть якщо це означало знову стикнутися з власними почуттями.

Її погляд знову впав на кулон, який сяяв м'яким світлом у темряві. І хоча це нагадувало їй про минуле, вона вирішила, що буде рухатися вперед, залишивши старі рани позаду.

Рафаель повільно заплющила очі, її дихання стало рівним, а роздуми розвіялися, як сонливі хмари. Спокій охопив її, і врешті-решт вона відпустила всі хвилювання, дозволивши собі зануритися в сон. Легкий шурхіт крил, що наче нагадував про те, що вона все ще була частиною цього неймовірного світу, стихнув, і вона занурилася в глибину сну.

Її тіло відпочивало, а розум на мить втратив контроль над думками, залишаючи їх на наступний день. Ліжко стало її захистом від усіх труднощів і проблем цього дня. Вона заснула, відчуваючи теплоту постелі, і хоча в її снах іноді прокидалися образи з минулого, ніч була тим моментом, коли вона могла просто відпочити.

Тиша в кімнаті була безмежною. Тільки легкий вітерець, що ковзав через відчинене вікно, на мить розгойдував штори. Час здавався зупиненим, і всі тривоги, що ще кілька хвилин тому заповнювали її серце, тепер розвіялися, як туман, розчиняючись у глибині сну.