Читати книгу - "Мольфар"

І лиш тут згадав, що в поспіху забув про воду. Він ішов через потічок! Тепер доведеться шукати лісове джерело…

Але втома звалила його з ніг, і з неймовірними зусиллями чоловік розклав палатку, затягнув у неї речі і заснув…

* * *

…Він шукав джерело. Продирався густими заростями, провалювався в буреломи. Ноги були мокрі, вода чавкала під ногами, — але джерела не бачив. Ліс ставав усе густішим — врешті він відчув, що не може далі йти. Оглянувся назад, у бік галявини — але і там не видно було просвітку. Дерева стискали його з усіх боків. Вони так міцно змикалися довкола нього, що в якусь мить чоловік відчув себе затиснутим між двома деревами. Він виривався, кричав, — і раптом дерево зліва звалилося, вивернувши коріння. Він полегшено зітхнув — і побачив, як з-під кореня забило, забулькотіло джерело. Вода піднялася по кісточки — і він щасливо черпав її відром…

* * *

Прокинувся від того, що йому було важко дихати. Сонце розігріло палатку — а він заснув у всьому своєму спорядженні.

Довго лежав, згадуючи сон. Це щось гарне йому приснилося.

Сон відігнав гнітючі спогади про діда. Врешті, цей дід не такий уже поганий. Просто дивакуватий старий — хоча про свій вік він, звичайно, загнув. Максимум — вісімдесят. Життя серед природи, обмеження в їжі, здоровий спосіб життя. Він, напевно, якийсь знахар, бо розуміється на травах, і люди до нього ходили…

Що ж його так розсердило? Що він хотів почути? Яку правду?

Дмитро був поважною людиною: нікого не вбив, не обікрав…

Дзвонить мобільний телефон. Він наче забув про нього за останніх декілька днів. А, кохана… Він же просив не турбувати хоч декілька днів!

— Так, зайчику, що сталося? Та все добре, — працюю в поті чола… погода гарна… та гроза була недовга… діти як? А мама твоя як? Я радий, що ви гарно відпочиваєте… Який шеф? Декан? Що від тебе хотів? Ага, так просто випадково зустрів… кого влаштувати? Його племінницю? Ту товстозаду блондинку? Він знає, що у нас нема викладацьких ставок! Послухай, я тебе прошу: не втручайся в мої справи на кафедрі! Я знаю, що він твій керівник! Будь ласка, рибко, не тисни на мене! Маю я право на творчу відпустку? Добре, добре, приїду — і все вирішу…

Оце, називається, втік! Хотів зосередитися і розібратися в самому собі!

Той старий був правий: брехня у серці існує… Але вона така слизька, вона не має форми, вона навіть боїться вкластися у якусь думку!

Є речі, які, на перший погляд, видаються дуже простими, тому що вкладаються у просту і звичну форму так званого суспільного мислення. Скажімо, люди одружуються — не важливо, чи їх спонукає до цього закоханість, чи звичайний розрахунок, чи те і друге разом. В принципі, закоханість справжнього чоловіка — це лише благопристойна ширма для здійснення далекоглядного розрахунку. Про жінок не варто й казати. В кожному разі, його випадок — саме той.

Дмитро був маминим тюхтієм — вона мріяла зробити з нього лікаря, але грошей на медінститут їй не вистачило. Родич допоміг влаштувати синочка на філософський факультет, який щойно відкрився. Чесно кажучи, ніхто не знав, які перспективи можуть бути у філософа в час, коли всі намагалися прилаштуватися економістами, юристами, лікарями.

Але Дмитро мав одну добру рису: він умів запам’ятовувати. Шкільна зубрилка стала для нього добрим тренінгом. Він запам’ятовував конспекти від першої до останньої сторінки, — його тішило, що на цьому факультеті не було математики і фізики.

Добре муштрована вихованість теж дала позитивні результати. І не останню роль відіграла зовнішність: у нього було миловиде обличчя, він був педантичним і акуратним. Коли до свого чорнявого волосся додав ще тонкі вишукані вуса, — вони допомогли йому вдало приховати свій внутрішній острах і невпевненість.

У ньому прокинувся акторський талант…

О, він став таким галантним молодим чоловіком!

Поборовши острах висловлювати свою думку, тепер міг дуже вишукано виголошувати промови, інколи не обтяжуючи себе називанням авторів, яких цитує. Хіба що на наукових конференціях він охоче називав імена філософів, вражаючи всіх своєю ерудицією.

На третьому курсі його познайомили з милою дівчиною, яка лише закінчувала школу. Але вона уже точно знала, що буде юристом, — за неї все вирішили.

Мама була щаслива: вона мріяла по таку невістку. Два особняки, батько — власник великого заводу. Тепер її тюхтій буде в надійних руках! Лиш би не втратив свій шанс!

Але Дмитро вперше не захотів так просто здатися матері. Насправді десь глибоко в душі, як у потаємній шкатулці, він ховав свою красиву і дуже щиру мрію. Він мріяв, що колись у житті зустріне свою принцесу — не з палацами, замками і багатими скринями, а з відкритим люблячим серцем…

Коли він інколи дивився у вікно і бачив, як ніжно клопочеться одне про одного сімейка ластів’ят, що звили гніздо на старому балконі, йому дуже хотілося чогось простого і справжнього, як ковток чистого повітря…

Він знав, що мама любила його по-своєму, але змалечку її надмірна опіка, її контроль і насильство над кожним його кроком, кожним словом, її зневага — не лише тоді, коли шмагала його за погані оцінки, а особливо на людях, коли вона витирала хустинкою очі і жалісно говорила, що змарнувала своє життя на цього невдаху, бездару…

Так, йому часто хотілося померти. Особливо думка про звільнення через смерть переслідувала його у восьмому класі. Все було проти нього: нові однокласники, вчителі, які постійно принижували і виставляли на посміх перед класом. І мама, яка ніколи не захистила його…

Батька свого Дмитро не знав — мама лише інколи згадувала про нього, і то лише тоді, коли лаяла чоловіче поріддя…

Йому хотілося радості і любові. Він вірив, що життя не може бути суцільною смугою страждань.

Тепер, коли відчув упевненість в собі, коли побачив, що сам може щось вирішувати, — мама знову втрутилася у найболючіше.

Він ні з ким не міг говорити про свою мрію. Приглядався до дівочих облич, вслухався у їхні голоси, намагався вловити нотку щирості. Але все наче ковзало по якомусь вилощеному паркету: дівчата кокетували, загравали, використовували, а серце не чуло відгомону…

І тоді, коли мама почала сватати його за Ларису, йому здавалося, що його вбивають, — просто заганяють у клітку і вбивають. Мрія про чисту