Читати книгу - "Мольфар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Звичайно, Лариса була гарною дівчиною. Вона йому одразу сподобалася. Найбільше імпонувало те, що вона перша кинула на нього оком. А це вже щось…
Але десь у саду його мрій жила справжня принцеса. Він знав, що вона розуміє його серце, зчитує з його очей те, що поза словами. Він знав, що може сісти поруч із нею, притулитися до її плеча — і просто мовчати. А вона просто любитиме його. Не за вуса, модну краватку, не за його манери.
Перед нею він може бути беззахисним… З нею його серце може бути вільним…
У випадку з Ларисою вмирав вільний сад, зникала навіки принцеса, що чула його серце. Тут була агресивна закоханість дівчини, яка звикла, що отримує все, чого захоче. А вона його захотіла.
Так, коли він поринав у мрії про свою принцесу — йому і в голову не приходила думка про секс. А Лариса дуже швидко збудила в ньому чоловіка. Це було шаленство. Шаленство, яке заступило сад…
Згадуючи свою молодість, Дмитро мимоволі зауважив про себе, що секс у вмілому використанні жінками є наживкою, на яку вони легко ловлять чоловіків. Красень ти чи неотесаний вайло, філософ чи сантехнік — перед цим ти зовсім беззбройний дурень…
Як казав Ніцше, якщо твій друг в молодості виглядає орлом, то почекай, поки він одружиться: якщо одружиться з орлицею — то орел, а якщо з гускою — то гусак…
Прикро визнавати себе гусаком, — до цих пір внутрішнє «я» тішить себе орлиними повадками, — але Лариса явно не була орлицею…
З нею він ніколи не міг бути довірливо беззахисним, — навіть у сні. В кожну хвилину життя, у всіх ситуаціях, — навіть у ліжку треба було бути «на чатах»: ця жінка і досі приховано полює на нього…
Зате на їхньому весіллі був навіть губернатор — мама нарешті витирала хустинкою очі від повноти щастя…
В принципі, він ніколи не ставив під сумнів свій вибір. Лариса була доброю дружиною — вона уміла вдало педалювати на його слабкощах, робити вигляд, що поступається, коли хотіла у нього щось відвоювати…
Врешті-решт, він чудово розумів, що завдячує її батькові і своєю кар’єрою, і будинком, і знайомствами…
А що може бути важливішим для чоловіка?
Свою дитячу мрію він заховав у закапелок пам’яті, де зберігалися скупі скарби дитинства. Він став дорослим — і природно хотів позбутися сентиментальних спогадів про дитячу слабкість і надмірну мрійливість…
Врешті-решт, романтизм юного Ромео ніяк не вписується у концепцію сім’ї — як мікросуспільства зі своїми усталеними законами. Для чоловіка, який зайнятий серйозним ділом, необхідний цей тил, де ти знаходиш затишок, комфорт, де можеш розслабитися…
Великий вільнолюбний філософ Сократ теж мав сім’ю, і хоча його дружина не була взірцем доброї берегині сімейного вогнища, він не покинув її…
Сократ! «Бунт Сократа»!
Щось шпигонуло під серцем…
Тепер ім’я цього філософа буде для нього як пароль включення у щось болісне і бажане водночас — як заборонений плід…
Бо зустріч з Анною сколихнула все його життя — тим, що поставила безліч питань, на які він не міг (чи не хотів?) відповісти. І питання продовжують сипатися, як із розірваного міха…
А тут ще цей дід — та сама ситуація! Чи не Анну він мав на увазі, коли говорив про брехню у серці?
Дмитро раптом відчув, що незалежно від Анни, від діда, від Лариси і всього-всього світу він мусить знайти в собі силу і мужність та поставити перед собою всі питання, на які не може дати відповіді. Раптом до нього дійшло, що саме заради цього життя закинуло його в гори…
Бо дзеркала вперше приснилися йому після зустрічі з цією дівчиною…
Він почув про неї від свого однокурсника — теж завідувача кафедри філософії у політехнічному університеті. Той попросив надрукувати у «Філософському віснику» рецензію на книжку своєї аспірантки під викличною назвою «Бунт Сократа»…
— Вона занадто норовиста, має великі амбіції, але студенти її люблять. І ця книжка матиме успіх.
Згодом він отримав запрошення на «філософську вечірку»: презентацію своєї книжки Анна зробила на природі.
Було сухе вино, фрукти, а головне — всі учасники вечірки сиділи «амфітеатром» на довгих колодах, посередині горіло вогнище, а господиня цього незвичайного дійства запросила присутніх до творення усної книги про Сократа.
Ця ідея захопила всіх. Неформальність обстановки, відсутність заяложених трибун і дистанції між доповідачами та слухачами, та й взагалі — мимовільне перенесення бодай в ілюзію справжнього життя!
Та ще й вино, яке «зазвучало» в гармонії золотистого присмерку, підігрілося теплом крові і пристрастю розпаленого багаття…
— Поговорімо про Ероса! — весело запропонувала Дмитрова аспірантка Аліса, і він засміявся, вловивши, як вона «вмощується» на своєму «конику». — Мені здається, що Платон у своєму «Тімеї» надто вже цнотливо прив’язав Сократа до цієї теми. По-платонівськи серйозно і жорстко! А Ерос — це така сила! Ручасні люди поклоняються йому з більшим запалом, ніж це було в часи Сократа!
— Погано ти знаєш часи Сократа! — зареготав хтось із чоловіків, і дискусія плавно потекла в лоскітливому руслі.
Звичайно, тема зачепила сімейні стосунки, мова зайшла про свободу взаємин, про вільне кохання, сімейні зради — і їхні причини…
— Я повертаю вас до реальної теми! — перегукувала Аліса диспутантів. — Чи була Діотіма коханкою Сократа? І чому він терпів свою відьму?
— Алісо, чому ти вважаєш її відьмою? Ти забуваєш, що для того, аби народити трьох дітей, треба було щиро поклонятися Еросу: треба було любити одне одного! — перебила її Анна. — Сократ терпів її різкі вислови і колоритну вдачу, — до речі, темпераментної жінки, — бо усвідомлював, що зі своєї позиції вона цілком має рацію!
— І в чому?
— Та в тому, що коли чоловік одружується, він уже розділяє свою повну свободу — на свободу і відповідальність! Така природа чоловіка — самець має забезпечувати самку всім необхідним для народження і виховання дітей! А Сократ тут явно терпів поразку… і мовчки визнавав правоту Ксантіпи! Треба бути сліпим, аби не здогадатися, що насправді він дуже любив свою жінку…
— Та вона просто була тупа баба! Мала б радіти, що живе з мудрим чоловіком, який може підняти її на якийсь рівень!
— Виходить так, що Ксантіпа своєю непоступливістю і прямолінійністю змушувала мудреця глибше розуміти свої поверхові сентенції! Може, вона його теж чогось навчила? Навчити можна не в лоб, виголошуючи мудрі повчання, а кидаючи розум і свідомість «в окріп» і змушуючи його приймати не банальні рішення! Та
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мольфар», після закриття браузера.