Читати книгу - "Маленька паризька книгарня"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Насправді я з нетерпінням чекала цього весь день, — зізналася вона. — Але й трохи боялася. А ви?
— А я — навпаки, — відказав він. — Насправді я боявся, але й трохи чекав. Я повинен попросити пробачення.
— Ні, не повинні. Щось мучило вас у той момент, чи ж варто вдавати, що це не так?
Промовляючи це, вона кинула йому один зі своїх кухонних рушників у блакитно-сіру клітинку, щоб він начепив його замість фартуха. На ній була блакитна літня сукня, за червоний пояс, замість фартуха, заправлений рушник. Сьогодні він побачив, що її біляве волосся взялося сивиною на скронях, а в очах більше не було збентеження й страху.
Скоро шибки запітніли, газове полум’я шипіло під каструлями й сковорідками. Біле вино, цибуля-шалот і вершковий соус тушкувалися, а у великій пательні в оливковій олії рум’янилася картопля, посипана розмарином і сіллю.
Вони невимушено перемовлялися, немов були давно знайомі й певний час не бачилися. Вони розмовляли про Карлу Бруні, про те, як морські коники-чоловіки носять своє потомство в кишені на животі, про моду, продаж солі з ароматизаторами. І звичайно ж пліткували про сусідів.
Так вони перестрибували з однієї теми на іншу і, стоячи поряд, готували вечерю. Месьє Одинакові здавалося, що з кожним реченням між ним і Катрін народжувалася спорідненість душ.
Він і далі готував соус, а Катрін шматочок за шматочком тушкувала в ньому рибу. Вони їли просто зі сковорідок, стоячи, бо в Катрін не було другого стільця.
Вона налила вино: легке золоте Тапі із Гасконі. І він випив його, обережно ковтаючи.
Найдивовижнішим на цьому побаченні, першому від 1992 року, було те, що він почувався абсолютно захищеним, заледве увійшовши до квартири Катрін. Усі думки, які постійно пригнічували його, зникли на її території, наче невидимий поріг не пускав їх.
— А чим ви зараз займаєтесь? — запитав месьє Одинак в якийсь момент, коли вони обговорили всі світові проблеми.
— Я? Пошуком, — відповіла вона.
Вона взяла шматочок багета.
— Я шукаю себе. Перед… перед тим, що сталось, я була для свого чоловіка помічником, секретаркою, радником із особистих питань і прихильником. Зараз я згадую, на що була здатна до зустрічі з ним. Точніше, намагаюся зрозуміти, чи ще здатна на це. Тому моє заняття — спроби.
Вона почала відколупувати м’якуш від скоринки і катати його між тонкими пальцями.
Книгар читав Катрін, як роман. Вона дозволила йому погортати свої сторінки й проглянути її історію.
— Нині, у сорок вісім, я почуваюся так само, наче у вісім. Я ненавиділа, коли мене ігнорували, і водночас ніяковіла, коли хтось виявляв до мене щиру увагу. До того ж, помітити мене повинні були «правильні» люди. Дівчинка з блискучим волоссям із заможної сім’ї, з якою я хотіла подружитися; добрий учитель, котрий був уражений тим, як скромно я приховувала свої незвичайні таланти. І моя мати. Авжеж, моя мати, — Катрін замовкла. Її руки й далі місили шматочок багета.
— Я завжди хотіла, щоб мене помітили найсамозакоханіші егоцентристи. До інших мені було байдуже — до мого любого татка; до Ольги з першого поверху, яка дуже пітніла, — хоча вони були набагато кращі. Та мені було ніяково, коли мене любили гарні люди. От дурна. І була так само несповна розуму під час свого заміжжя. Я хотіла, щоб мій пришелепуватий чоловік помітив мене, і ні на кого не звертала уваги. Але я готова це змінити. Передайте мені перець, будь ласка.
Вона виліпила із м’якуша своїми тонкими пальцями морського коника, якому тепер приліпляла дві насінини перцю замість очей, перед тим як дати його месьє Одинакові.
— Я була скульптором. Колись. Мені сорок вісім, і я все починаю з нуля. Не пам’ятаю, скільки років тому спала зі своїм чоловіком. Я була віддана, дурна і настільки самотня, що можу просто зжерти того, хто буде прихильний до мене. Або вб’ю, бо не винесу цього.
Месьє Одинак був ошелешений тим, що перебуває наодинці з такою жінкою.
Він заворожено розглядав обличчя і голову Катрін, ніби йому дозволили залізти всередину і досхочу роздивлятися навколо.
У Катрін були проколені вуха, однак сережок вона не носила. («Його нова подружка носить ті, з рубінами. Позорище: я б їх швиргонула йому до ніг».) Іноді вона торкалася горла, наче шукала щось, може, намисто, яке також належить тепер іншій жінці.
— А чим ви зараз займаєтесь? — запитала вона.
Він розповів їй про «Літературну аптеку».
— Баржа з черевом низької посадки, кухнею, двома спальними місцями, ванною і вісьмома тисячами книжок. Це світ поза межами нашого світу. — А також арештована пригода, як і в кожного пришвартованого корабля. Але цього він не промовив.
— А король у цьому світі — Месьє Одинак, літературний фармацевт, який виписує рецепти від любовної туги.
Катрін вказала на пакунок із книгами, що він приніс вчора ввечері.
— Між іншим, допомагає.
— А ким ви хотіли стати, коли були маленькою дівчинкою? — запитав він, щоб побороти ніяковість.
— О, я хотіла стати бібліотекарем. А також піратом. Ваша книжкова баржа — це якраз те, що мені було потрібно. Тоді б я за допомогою читання розгадала усі загадки світу.
Месьє Одинак слухав її з усе більшою симпатією.
— Вночі я забирала би в поганих людей усе, що вони видурили брехнею в гарних, і залишала їм одну книгу, яка б очистила їх і змусила розкаятися, перетворивши на хороших людей, ну, і так далі, — вона розсміялася.
— Ще б пак, — підтримав він її іронічний тон. Одна заковика з цими книгами: вони змінюють людей. Усіх, окрім справді злих, які не стають кращими батьками, більш люблячими чоловіками, вірнішими друзями. Вони залишаються тиранами, далі терзають своїх підлеглих, дітей і собак. Вони підступні в дрібницях і боягузи у важливих справах. Горе їхніх жертв для них — насолода.
— Книги були моїми друзями, — промовила Катрін і остудила червону від куховаріння щоку об келих з вином.
— Мені здається, що я всі свої почуття взяла з книг. У них я кохала, сміялась і знайшла набагато більше, ніж у реальному житті.
— Я теж, — пробурмотів месьє Одинак.
Вони подивились одне на одного — і щось наче клацнуло.
— А що означає Ж.? — запитала Катрін захриплим голосом.
Йому довелося прокашлятись, перш ніж відповісти.
— Жан, — прошепотів він. Слово було настільки незнайоме, що його язик наштовхнувся на зуби.
— Моє ім’я — Жан Альберт Віктор Одинак. Альберт — по дідові зі сторони батька, Віктор — по дідові зі сторони матері. Моя мати — професор,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленька паризька книгарня», після закриття браузера.