BooksUkraine.com » Сучасна проза » Великий Мольн 📚 - Українською

Читати книгу - "Великий Мольн"

135
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Великий Мольн" автора Анрі Ален-Фурньє. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 56
Перейти на сторінку:
class="p1">Мольн попрямував до головного будинку, бо відчув, що голодний. У великій залі, де він вечеряв учора, селянка накривала на стіл. Коли хлопець сів перед однією з чашок, розставлених на скатертині, вона налила кави й сказала:

— Ви, добродію, прийшли перші.

Він нічого не відповів, боячись, що його можуть прийняти за стороннього. Тільки спитав, коли почнеться прогулянка на човнах, про яку оголосили вчора.

— Не раніше ніж через півгодини, добродію: ніхто ще не спускався на сніданок, — відповіла селянка.

І він знову почав блукати довкола довгого будинку з несиметричними, як у церкви, крильми, шукаючи причал. Обійшовши південне крило, Мольн побачив густі зарості очерету, що тяглися перед ним скільки сягало око. Ставок з цього боку омивав підніжжя замку, і перед багатьма дверима видніли дерев'яні балкончики, що нависали просто над хлюпотливими хвилями.

Мольн знічев'я побрів піщаним берегом, схожим на дорогу, по якій тягнуть волоком човни. Він з цікавістю роздивлявся великі двері й за їхніми закіптюженими шибками — занедбані кімнати та комори, заповнені тачками, іржавим інструментом і розбитими горщиками з-під квітів. Раптом з іншого крила будинку до нього долинули чиїсь м'які кроки.

Це йшли дві жінки. Одна — стара, згорблена, друга — молода дівчина, білява, струнка, в прекрасній сукні, яка після вчорашнього маскараду видалася Мольнові незвичною.

Жінки зупинилися на мить, окинувши поглядом краєвид, що простелився перед ними, а Мольн із подивом, який згодом йому здався недоречним, подумав: «Саме таких дівчат називають ексцентричними… Мабуть, це актриса, яку найняли на свято…»

Тим часом жінки пройшли зовсім поряд з Мольном, що, вклякнувши на місці, дивився на дівчину. Згодом, коли Огюстен у розпачі намагався вечорами згадати гарненьке личко, що стерлося в його пам'яті, йому часто привижалися уві сні цілі шереги молодих жінок, схожих на цю. Одна була в такому самому капелюшку, інша йшла, так само трохи нахилившись уперед; одна мала її чистий погляд, інша — її тонкий стан або голубі очі; одначе жодна з них не була цією високою дівчиною.

Мольн устиг побачити під густим білявим волоссям обличчя з дрібними, вимальованими з дивовижною, майже скорботною тонкістю рисами. Ось вона вже пройшла вперед, і він дивився на її сукню й тепер побачив, що то найпростіша п найскромніша в світі сукня…

Зніяковівши, хлопець запитував себе, чи йти йому слідком, коли раптом дівчина мовила до своєї супутниці:

— Сподіваюсь, човен не дуже гаятиметься?..

Тоді Мольн побрався за ними. Літня жінка, квола, трусилася мов у пропасниці, проте весело базікала й сміялася. Дівчина приязно відповідала їй. А коли сходили до причалу, вона подивилася на Мольна лагідними очима, які мовби промовляли до нього: «Хто ви? Що ви тут робите? Я вас не знаю. І все ж мені здається, що я вас знаю».

Між деревами вже стояли й вичікували інші гості. До берега підпливли три прикрашені човни. Коли жінки — мабуть, господиня маєтку та її дочка — проминали гостей, юнаки шанобливо вклонялися їм, а дівчата присідали в реверансі. Дивний ранок, дивна прогулянка! Хоч світило сонце, було досить холодно, і жінки загортали шиї в пухові боа, що були тоді в моді…

Літня жінка лишилася на березі, а Мольн, сам не знаючи як, опинився в одному човні з юною володаркою замку. Прихилившись до борту й притримуючи рукою циліндр, щоб його не зірвав вітер, Огюстен дивився на дівчину, яка сіла під навісом. Дівчина теж дивилася на нього. Вона гомоніла з подругами, усміхалась і час від часу, ледь закусивши губу, зупиняла на хлопцеві свої голубі очі.

На крутих берегах стояла повна тиша. Човен повільно плив, розмірено гуркотів мотор, і плюскотіла вода за бортом. Здавалося, був розпал літа. Ось зараз вони причалять до зеленого садка біля якогось сільського будинку… Дівчина піде прогулюватися під білою парасолькою… І до самого вечора буде чути стогін горлиць… Та раптовий порив крижаного вітру нагадав Огюстенові й іншим гостям цього дивного свята, що надворі грудень.

Човни підпливали до ялинового лісу. На пристані з'юрмилися пасажири і, притиснувшись одне до одного, вичікували, коли човнярі відчинять хвіртку огорожі. З яким хвилюванням згадував пізніше Мольн ту хвилину, коли він стояв на березі ставка й бачив так близько обличчя дівчини — обличчя, яке, ймовірно, він більше ніколи не побачить. Він не міг відвести очей від її чистого профілю, аж вони в нього налилися слізьми. І мовби невеличку таємницю, яку дівчина довірила лише йому, Мольн запам'ятав легенький слід пудри на її щоці…

А відтак на березі все було ніби уві сні. Поки діти з веселими криками бігали по лісу, збиваючись гуртами й знову розсипаючись між деревами, Мольн ішов по алеї кроків за десять позаду дівчини. Він наздогнав її, і, навіть не встигнувши отямитись, сказав просто:

— Ви прекрасні!

Але вона пришвидшила ходу і мовчки звернула на поперечну стежину. Довкола бігали діти, граючись лише в їм зрозумілі ігри й навмання перетинаючи лісові стежки. Огюстен докоряв собі, називаючи свій вчинок недоречним, грубим, безглуздим. Він ішов світ за очі, певен, що більше ніколи не побачить цю прекрасну дівчину, коли раптом помітив, що вона простує йому назустріч. Стежка була така вузька, що дівчина хоч-не-хоч мусила пройти зовсім поряд з Огюстеном. Вона обіруч притримувала поли свого широкого плаща. Дівчина була в чорних відкритих черевичках, з яких визирали такі тендітні щиколотки, що, здавалося, вони можуть підламатися.

Цього разу Огюстен вклонився й дуже тихо сказав:

— Будь ласка, вибачте мені.

— Я вам вибачаю, — відповіла вона поважно. — Але я повинна піти до дітей, бо сьогодні вони тут господарі. Прощавайте.

Огюстен почав благати її залишитися ще бодай на хвилину. В голосі його бриніло таке хвилювання, така розгубленість, що дівчина сповільнила крок і вислухала Мольна.

— Я навіть не знаю, хто ви, — сказала нарешті дівчина.

Вона говорила рівним тоном, наголошуючи на кожному слові, але останнє слово вимовила набагато м'якше, ніж початок фрази… Потім її обличчя знову мовби скам'яніло, і, закусивши губу, дівчина втупилася голубими очима вдалину.

— Я теж не знаю, як вас звати, — відповів Мольн.

Тепер вони йшли по відкритій дорозі; віддалік од них посеред чистого поля стояв самотній будинок, довкола якого юрмилися гості.

— Ось і «Франців дім», — сказала дівчина. — Мені пора.

Вона постояла мить, вагаючись, подивилася на Мольна, усміхнулась і додала:

— Ви не знаєте, як мене звати?.. Я — Івонна де Гале.

І побігла.

У «Францовому домі» тепер ніхто не жив. Але юрби гостей ураз заповнили його до самісінького горища. Щоправда, в Мольна не знайшлося б

1 ... 14 15 16 ... 56
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий Мольн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Великий Мольн"