Читати книгу - "Про козацькі часи на Україні"

на кріпаків; у козаків відібрано право вибирати старшину (вище сотника), яку тепер призначав сам уряд. Тепер усі козацькі полковники були або шляхтичі, або чужинці, от як вірменин Іліяш Караїмович, або козаки, вірність яких польському урядові була давно запевнена вже, от як Барабаш. Над козаками поставлено замість гетьмана нового урядника, що звався комісаром. За це десятиліття перебуло три таких комісари: Комаровський, Зацьвіліховський і Шемберг.

Те місце, де козацтво мало опору, неначеб базис до повстання - Запорожжя, було тепер в дуже трудному становищі. Уряд зрозумів, що це кубло всякого повстання, і рішив ужити проти нього енергійних мір. Над самими порогами він поновив збудовану раніш інженером Бопланом кріпость Кодак і почав держати там велику залогу, щоб оберігати кріпость і не давати селянам спроможності тікати на Запорожжя. Опріч того, поляки посилають од часу до часу назирати над степами. Таким робом, той базис став тепер для селян уже недоступним, і їм трудно було там збиратися. Через те нереєстрові втікачі складають тепер ватаги, які без пристановища ходять собі по південних українських степах. Іноді ці перехожі йдуть у найми до кримського хана, а часом ходять на промисли, аби як-небудь прохарчуватися.

Про них ми дуже мало відаємо по джерелах. Тільки відгуки про них дійшли до літописців, і ми знаємо, наприклад, про двох отаманів таких ватаг. Так, один із них, Максим Гулак, що без притулку тягався по степах, умер у таборі з голоду, і через недостачу дерева його поховали у бочці. Зберігся переказ і про другого такого отамана, Карпа Півтора-Кожуха. Він перейшов зимувати у південну Харківщину; за ним послали польську дивізію, але вона збилася з дороги, і дуже багато польського війська перемерзло у степах. Літописець Самійло Величко, оповідаючи про цей факт, додає: «Шукаючи того Півтора-Кожуха, забули свого із собою взяти». Тим не менш, хоч український народ перебував у такому дуже трудному становищі, спокою вистачило тільки на десять літ, і після того зорганізувалося таке повстання, якого не було раніш. Ясно, що всі люди, і кріпаки, і козаки, були в такому прикрому становищі, що досить було іскри, щоб повстання загорілося по всій Україні.

Польські історики повстанню Богдана Хмельницького надають характер помсти за особисту образу. Очевидячки, такий погляд непевний: не може один чоловік учинити революції. Треба, щоб уся народна маса була покривджена, щоб усі відгукнулися на зазив одного чоловіка до повстання. Таким робом, звертати повстання Хмельницького на особисту помсту не можна. Це просто партійна манера польських істориків, яка не відповідає історичній правді.

Богдан Зіновій Хмельницький (1648-1657) належав до старого козацького роду. Ми знаємо, що його батько був чигиринським сотником. Його вбито у турецькім поході року 1620-го, у Цецорській битві, коли військо Жолкевського зовсім розбито. Син його, Богдан Хмельницький, попав у турецький полон і там пробув років зо два. Із цього ми бачимо, що під час повстання Богданові було під 50 літ (1648 р.). В часи давніших козацьких повстань його ймення не згадується. Тільки після втихомирення повстання Павлюка він підписав козацьку умову як писар Запорозького війська. Даного часу він був чигиринським сотником. У нього зчинилася сварка із підстаростою Чаплинським за землю. За смерть батька і заслуги Богдана чигиринський староста Данилович наділив його хутором Суботовом. Але ж староста не мав права дарувати землі навіки, а тільки давав право володіти землею до смерті, бо він сам був тільки орендарем коронних земель. Данилович помер. Другий староста, Станіслав Конецпольський, продовжив права Богдана на хутір, але ж син його Олександр Конецпольський, зробившись після смерті батька старостою, не вважав обов'язком для себе держатися постанов Даниловича. До цього Конецпольського підлестився Чаплинський і добув у нього право на землю, якою володів Богдан. Таким робом, коли Хмельницький завів процес, то не за землю, а за витрати, які зробив на цей хутір, які видав на хазяйство. Образи тут ніякої нема. Це звичайний цивільний процес, яких того часу було багато. Є тут, правда, друга кривда з боку Чаплинського. Одержавши право на цей маєток, він зараз же зробив напад зі своїми слугами на Суботів, коли не було Хмельницького вдома, і заволодів ним, при тім десятилітнього Богданового сина оббив канчуками, а через декілька днів одружився по католицькому обряду із Богдановою жінкою. Двох думок про це не може бути через те, що вся справа записана в одного мемуариста. Богдан удався до суду, але шляхетські суди були по стороні його противника, а трибунал теж відтягав діло не на його користь.

Того часу випадково Хмельницький явився одним із членів депутації від козаків до короля з просьбою про козацькі права. Тут він несподівано зустрів такі обставини, що сприяли козацькій справі. Владислав IV, бачачи, що шляхетська анархія веде Польське королівство до погибелі, приміркував дуже широкі плани реорганізації держави, але ж він бачив, що цього не можна зробити, не маючи під собою військової сили. Він задумав обмежити перевагу магнатів і шляхетського стану і зрівняти права всіх націй. Цей королівський замір поділяли коронний гетьман Конецпольський, який написав план цілої реорганізації, і канцлер Оссолінський. План уложено таким робом: король має повести праву так, щоб об'явити війну Туреччині. Але що в Польської держави не було грошей, звернулися до Венеції. Венеціанський посол Тієполі дав згоду на це. Опираючись на найняте військо і на козаків, королеві можна було зробити реформу в своїй державі. Якраз ці заміри короля укладалися під той час, коли Хмельницький приїхав до короля із козацькою депутацією. Король прийняв її дуже ласкаво і дав їй декілька аудієнцій. Що робилося на тих аудієнціях, невідомо. Нам відомі тільки відгуки про це. Один з них дуже яскраво змальовує заміри короля. Це відома відповідь Владислава на жалоби козаків: «Дивуюся вам, що ви, лицарські люди, маючи при боці шаблі, скаржитеся». Услід за тим канцлер Оссолінський поїхав на Україну, нібито за тим, щоб переглянути свої ніжинські маєтності, і там передав козакам королівські листи. Що було в них, ми не знаємо. Мабуть, там затверджено привілеї і вольності козаків, які перше покасовано.

Тим часом королівські заходи не вдалися. Сейм, зібравшись 1646 року, довідався про них. Він страшенно обурився на короля, закинув йому зраду і не дозволив зробити нічого із того, що пропонував король. Після цього король занедужав і останній час свого віку вже не мав сили підвестися з ліжка. Саме того року починається повстання на Україні.

Місцеві польські власті силкуються строгими заходами втихомирити повстання: приймаючи доноси, вони вистежують змови, випитують жидів, чинять сувору