Читати книгу - "Гра в пацьорки"

Потiм тим же голосом призначу зустрiч з паном Х. i блискуче вiдiграю перед ним всi три акти п'єси пiд назвою «Наомi Кемпбл вiдпочиває…».

Потiм…

О! Потiм я пiду по життю легко. Адже лише «стервам скрiзь у нас дорога», їх поважають жiнки й обожнюють чоловiки.

Один вiдомий письменник прямо з екрана телебачення оголосив на всю країну, що жiнка має бути стервом i вбивати наповал одним порухом брiв. Але це вже вищий пiлотаж — екзаменацiйне завдання у школi стервозностi.

Тому почнемо з найменшого. З узагальненого портрету Справжнього Стерва.

Отже, Справжнє Стерво…

НIКОЛИ:

— не вiдповiсть на образу мовчанням;

— не впустить можливостi звабити чужого чоловiка;

— не прийде на роботу в кросiвках;

— не виправдовується;

— не шкодує про те, що зробила;

— не оминає чоловiкiв;

— не скаржиться на вiдсутнiсть грошей, ковбаси в холодильнику, погане здоров'я.

ЗАВЖДИ:

— поводиться так, нiби за рогом на неї чекає бiлий «Лексус»;

— з'являється в потрiбному мiсцi в потрiбний час;

— смiється останньою;

— грає за своїми правилами й iнших змушує грати за ними;

— має власну думку;

— знає, що нiчого не буває занадто;

— упевнена у своїй винятковостi.

Але якщо добре розiбратися, то все-таки не зрозумiло. Хто вона — Справжнє Стерво: скандальна сусiдка, що перемиває кiсточки навiть дворовому коту Мурзику, загадкова ледi Гамiльтон, здатна однiєю посмiшкою послати в наступ вiйська свого адмiрала, чи та ж Наомi Кемпбл, що вичавлює чоловiкiв свiту, мов лимони?

Варто розiбратися.

Отже…

Клас перший, примiтивний

Це найпоширенiший варiант. У книзi людських типажiв вiн значиться пiд назвою «Стерво звичайне». Її прийоми простi, але б'ють боляче i завжди в цiль.

«Чудова сукенка, — каже вона, склавши губи зворушливою рурочкою. — Рокiв десять тому у мене була точнiсiнько така. У «секондi» купила?» I якщо ви особа вразлива, цього досить, аби ваш настрiй було зiпсовано, а сукня, нещодавно придбана в модному магазинi, набула стiйкого запаху зношених речей.

А кому не доводилося хоч раз чути класичний вигук: «Ти чудово виглядаєш! Так гарно погладшала!» I, якщо вам далеко до параметрiв всохлих топ-моделей, цього вигуку достатньо, щоб ваша уява додала вам кiлограмiв зо п'ять, з якими ви починаєте безжально боротися до наступного вигуку «благодiйницi»: «Зi спини — ти просто дiвчинка! А що з личком сталося?…» I так — до безкiнечностi. Тому що Стерво звичайне — iстота примiтивна, але вигадлива.

Але ось парадокс: її винахiдливiсть зменшується у геометричнiй прогресiї в залежностi вiд того, яку вiдповiдь вона отримує. А простiше: що рiшучiша вiдповiдь, то менше ентузiазму говорити вам усiляку гидоту.

«Ось котрий вечiр виглядаю у вiконце, — спiвчутливо промовляє сусiдка. — I нiколи ще не бачила, щоб ваш чоловiк йшов додому вчасно! Завжди пiсля десятої… Бiдна ви, бiдна… Так не можна, голубонько! З цим же треба щось робити…»

Замiсть того, щоб засмутитися i пояснювати, що у чоловiка вiдповiдальна робота з ненормованим робочим днем, одна моя знайома безтурботно знизала плечима: «Що ж поробиш, нелегко бути хрещеним батьком мафiї…» I буйна фантазiя сусiдки зiв'яла сама по собi. З мафiєю не жартують…

Але ось таким стервом мiсцевого масштабу бути не цiкаво та й нудно.

Як казала героїня Фаїни Раневської у «Попелюшцi»: «Королiвство малувате, нiде розгулятися!»

Отже, йдемо далi.

Клас одинадцятий, «випускний»

«Хочу обручку з дiамантом!» — «Вiзьми, люба!» — «Чому золота? Це не модно. Треба в платинi!» — «Вибач, кохана!» — «Вибачити мало! Три наряди поза чергою!!!»

Причому наряди маються на увазi справжнi: сукня, костюм i сумочка з крокодилової шкiри. Думаєте, не помчить обмiнювати каблучку? Помиляєтесь…

А якщо саме ваш не помчить — це лише означає, що ви не живете за першим правилом Справжнього Стерва: люди цiнують вас настiльки, наскiльки ви самi цiнуєте себе!

Одна моя подруга, красуня i розумниця, чудова господиня i, крiм того, сексуальний об'єкт для багатьох чоловiкiв поза межами власної хати, з ранку до ночi пiклувалась лише про здоровий шлунок та стравохiд свого чоловiка. Якось при менi вiн кинув їй недостатньо добре випрасувану сорочку. «Iвасик перенервувався на роботi…», — тихо пояснила вона i пiшла перепрасовувати.

Це тривало доти, доки в розмовi з випадковим чоловiком (який навiть не здогадувався, яку революцiю здiйснює в її свiдомостi) вона про себе почула: «З вашою зовнiшнiстю i характером можна вiдчиняти будь-якi дверi ногою!»

Першi паростки впевненостi в собi дали значнi сходи. Бачили б ви цю скромницю зараз! Кава у постiль! — найпростiше з того списку справ, котрi виконує її «Iвасик» для своєї найгарнiшої, найбажанiшої та дорогоцiнної дружини.

А пам'ятаєте чехiвську «Анну на шиї«? Повiривши у свою винятковiсть пiсля першого ж балу, вона з елегантною стервознiстю сказала своєму старому, але заможному чоловiковi: «Забирайтесь геть, бовдуре!» I вiн таки пiшов… Тому що впевненiсть у собi — велика сила. Навiть якщо Бог не дав анi розуму, анi краси…

Але є в цiй категорiї стервозностi щось награне, неприродне, якийсь елемент неправди, штучностi. I тому теж нудно…

Вищий клас

…Вона заходить до зали, йде прямо по центру. На її плечах чийсь накинутий пiджак. Вона виходить на середину i легким рухом скидає його просто на пiдлогу. I навiть не обертається, бо знає, що пiднiмати кинуться щонайменше шестеро. I вважатимуть це за честь. Причому перевагу буде вiддано тому, хто… лишився на мiсцi.

«Якщо я скажу вам, що я вас люблю, не вiрте менi, хоча я кажу правду!», — кидає вона шекспiрiвську фразу — i спробуй, розберись! Вона здатна тримати чоловiкiв в напрузi до самої старостi. I не тiльки чоловiкiв. Одним своїм виглядом та поведiнкою вона змушує подруг втягнути животи, пiти на нову виставу i нiколи не опускати очей перед «сильними свiту сього».

Її обожнює син (чи донька), тому що вона впевнена, що ЇЇ дитина завжди має рацiю, i не хапається за пасок при першому ж зауваженнi вчительки у щоденнику. Вона взагалi з тих, хто здатен видзьобати очi у тих, хто кине хоч один косий погляд на те, що вона любить.

Її мовчанка красномовнiша за слово. А слово — безцiнне. Бо вона вмiє вставити його вчасно i влучно.

Її небезпечно ображати, адже сама природа збурюється проти цього i рано чи пiзно карає кривдника.

Вона — вiдьма i янгол в однiй особi. З однаковою гiднiстю вона отримує оберемок польових квiтiв вiд бiдного, але коханого менестреля, i дiамант на двадцять каратiв вiд iмператора.

Але нi той, нi той не можуть похвалитися владою над