BooksUkraine.com » Сучасна проза » Кривоклят 📚 - Українською

Читати книгу - "Кривоклят"

125
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Кривоклят" автора Яцек Денель. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 44
Перейти на сторінку:
не дуже обезвладнені ноги, так, щоб він дріботів, у певний момент, коли настає час для нової порції страждань, він отримує ліки, які перетворюють дріботіння на човгання, важко сказати, бо таблетки й капсули часто бувають однаковими, щоб нас ошукати. Так чи інак, не достатньо встати з крісла чи стільця й подріботіти чи почовгати до бібліотеки, а потім залоґінитися на одному з двох комп’ютерів з інтернетом, хоч насправді на одному, бо другий вічно зайнятий працівником бібліотеки, який завжди сідає так, аби екран не було видно, що є значно більш компрометуючим, ніж якби він дивився собі ті фільми, не ніяковіючи, бо тоді принаймні частина пацієнтів тільки обвела б екран поглядом і пішла далі, не замислюючись, що на ньому побачила. Не досить, оскільки пацієнт Кривоклят перебуває під тривалою забороною придбавати що-небудь на інтернет-аукціонах, оскільки пацієнт Кривоклят постійно під наглядом, а все, що він набере на клавіатурі, негайно з’являється в комп’ютері когось із очільників лікарні, можливо, зрештою, це не є комп’ютер когось із очільників, а той, що зайнятий працівником бібліотеки, у якого екран розділений між фільмом і зображенням з екрану другого комп’ютера, зрештою, коли я тільки вперше спробував купити дві літрові пляшки дев’яностошестивідсоткової сірчаної кислоти, не минуло й п’яти хвилин, і мене викликали до лікаря, мій акаунт на порталі аукціону, заведений ще на свободі, негайно ліквідували, а я болісно усвідомив, що останні півтора року, проведені на заняттях з арт-терапії, які викликали в мене найглибшу відразу, заняттях під орудою світової слави доктора Пауля Іммерфолля, зійшли на пси. Певна річ, я замислювався над запальничкою, але якщо хтось вважає, що легко підпалити п’ятсотрічне дерево або полотно запальничкою тільки тому, що воно старе, то глибоко помиляється, а крім усього іншого, вогонь мене зовсім не задовольняє, я двічі пробував підпалити і двічі з ним прорахувався; визнаю, що моїм найгіршим життєвим розчаруванням була дія вогню на «Автопортрет» Рембрандта в Kunsthistorisches Museum, бо насправді він офіційно завдав шкоди на скількись там десятків тисяч євро, але я аж надто добре знаю, що лемент реставраторів завжди перебільшений, а рахунки, які вони виставляють за свою роботу, багатократно перебільшені, вогонь завдає шкоди головним чином лаку, що його й так регулярно знімають і кладуть наново. Це просто принизлива поразка, немовби облили сірчаною кислотою обличчя жінки, а все зупинив макіяж. Вогонь розчарував мене у випадку Рембрандта, але, ненавчений досвідом, я вирішив дати йому другий шанс, і в Старій пінакотеці в Мюнхені пережив друге, ще дошкульніше приниження, оскільки, коли я зупинився перед «Країною ледарів» Брейгеля-старшого, коли одним, упевнений, сповненим зосередження рухом я вийняв із кишені запальничку, біля мене одразу ж нізвідки виріс охоронець зали, який, вочевидь, не впізнав мене з фотографій, що їх так часто показували в телевізійних новинах і численних публікаціях у пресі, і втомленим голосом мовив із баварським акцентом: Шановний пане, тут не курять, якщо вам хочеться закурити, то для цього є одне місце в головній залі, через це я так зніяковів, що поклав запальничку до кишені, різко розвернувся, вдаючи, що йду шукати те єдине місце в головній залі, застебнув плащ і, немовби нічого не трапилося, вийшов зі Старої пінакотеки, вирішивши ніколи більше туди не повертатися, принаймні без сірчаної кислоти. Але у вогні мене розчаровує щось іще, його цілковита самовільність і непрогнозованість, це його проникання куди завгодно й коли завгодно, припустивши, певна річ, що він взагалі горітиме, на що, найімовірніше, якщо вірити досвіду з «Автопортретом» Рембрандта в Kunsthistorisches Museum, не варто розраховувати, бо сигналізація вмикається негайно, і вже з другої зали, з-під картини Тінторетто, біжить якийсь охоронець, який потім, до краю обурений, із червоним рум’янцем і настовбурченими вусами, даватиме свідчення в залі суду і, закінчуючи речення, як крапку, щоразу посилатиме в бік лави підсудних сповнений зневаги погляд; ні, це не має шансів на успіх, але якщо навіть і має, то вогонь руйнує за власним планом, він може перескочити ліворуч і праворуч, і тоді горить зовсім не обличчя, а берет або, що гірше, фрагмент якогось грубо накладеного, байдужого тла, хоча це не про Рембрандта, бо в нього навіть тло не є байдужим. Так чи інак, якщо ви вважаєте, що легко купити дві літрові пляшки сірчаної кислоти, будучи пацієнтом Медичного центру «Замок Іммендорф», то помиляєтеся, та ще й грубо, зрештою, навіть громадянин, що не є пацієнтом і не є відокремленим від світу винятковими дверима з геть винятковими клямками, що вимагають виняткового ставлення, як і невідокремлений від світу комп’ютер, за яким постійно стежить працівник бібліотеки, а можливо, і хтось високопоставлений у структурі лікарні, навіть такий громадянин матиме з придбанням сірчаної кислоти серйозні труднощі; авжеж, він дістане безпечні десяти- й п’ятнадцятивідсоткові розчини, але вищі концентрації захищені різноманітними рецептами й потребою заповнити бланки або придбати кислоти для фірми, а заснування фірми, коли ти пацієнт Медичного центру «Замок Іммендорф», само собою викликає певні проблеми, що й казати про придбання сірчаної кислоти фірмою пацієнта, який знищив сірчаною кислотою майно на значну суму й багаторазово був засуджений за вироком суду; я знаю, бо пробував. Тридцятисемивідсотковий розчин можна інколи дістати як електроліт для акумуляторів старого типу, але дедалі популярнішими є герметизовані акумулятори, що не вимагають обслуговування і в які електроліт додає фахівець, зрештою, тридцятисемивідсотковий розчин — це дурниця; я колись наклеїв на шматок фанери дві репродукції з теки «Шедеври італійського мистецтва» й порівнював шкоду, завдану тридцятисемивідсотковою кислотою та дев’яностошестивідсотковою кислотою, завдяки чому можу сказати сьогодні з чистим сумлінням, що тридцятисемивідсоткову кислоту в руки не візьму, що її не візьме в руки жоден іконоборець, який себе поважає, так само, зрештою, як препарат для чищення труб Der Zauberer, який насправді є дев’яностоп’ятивідсотковим розчином, але забрудненим, через що він подібний до бурого місива; натомість акт знищення, якщо він претендує на велич, мусить бути чистим. Натомість акт знищення, що не претендує на велич і чистоту, мене геть не цікавить, на світі надто багато приземлених і брудних актів, ба більше, у кожному музеї є чимало творів тільки за назвою, які насправді народжені з приземленого та брудного акту, мені ж ідеться тільки про чистий і величний акт знищення шедеврів, які з’явилися в чистому й величному акті, які повинні з’являтися на світі та щезати з нього в досконалій симетрії. Тому я теж мав би претензії не лише до нищителя, який обілляв би один із пізніх автопортретів Рембрандта або ж, присягаюся, «Портрет Титуса», що
1 ... 14 15 16 ... 44
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кривоклят», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кривоклят"