Читати книгу - "Ключ від чужого замка"

всі дії з «місією», їхні працівники повинні були знайти людину, що згодиться відвезти в Радянський Союз літературу. Найголовнішою, першорядною умовою було те, щоб це був «свіжий» вояжер, без старих «хвостів». Адже чим менше часу мине від дня першої зустрічі представника «Слов'янської місії» з кур'єром, тим більше шансів, що ця зустріч пройде непоміченою. Як і у всій цій операції, тут потрібен був темп — час нині був вирішальним чинником. «Французи» забезпечували технічний бік; легальність поїздки, документи, машину з тайником.

Такий розподіл обов'язків, окрім того, що пришвидшував справу, ще й розривав інформацію, яка стосувалася операції, Відтак, шведська резидентура могла тільки здогадуватися про те, навіщо затівається ця поїздка, а французька не відала, яке завдання ставиться перед агентом, що з таким поспіхом споряджається в СРСР. Координувати цю роботу взявся сам Черчілль.

Все було зроблено швидко і ретельно. «Слов'янська місія», за чиєю спиною і від чийого імені робилася справа, навіть не здогадувалася, хто втрутився в їхній бізнес. Норман потурбувався, аби жодного слова про ЦРУ сказано не було. Ллє люди, котрі субсидували діяльність «місії», дали зрозуміти її босам, що в гру втрутився сам хазяїн, і вибрики тут ні до чого. Норман знав навіть більше: організаціям, що давали гроші на «Слов'янську місію», «Свободу» і «Вільну Сиропу», на діяльність інших організацій, групок і угруповань, партій, комітетів і бюро, які боролися проти комунізму, щороку із секретних фондів виділялися чималі суми. Приміром, «Слов'янська місія» не була формально підтримувана ЦРУ і ніяким чином з ним не пов'язана, а існувала на добровільні пожертвування окремих осіб і благодійних фондів. ЦРУ ж тим часом могло скористатися послугами «місії» тихо і непомітно, не дратуючи громадської думки. Це теж було в системі роботи ЦРУ, що підтверджувала старе римське прислів'я — «Гроші не пахнуть»: за долари з Ленглі люди проповідували не лише слово боже…

… Аеропорт імені Шарля де Голля зустрів його звичними гамором і велелюддям. Але звичні вони були Черчіллю швидше завдяки його американізму, аніж згадкам про той Париж, який він полишив півтора десятка років тому. Ці ескалатори в скляних трубах, довжелезна змія транспортера з валізами — все це так не пасувало Парижеві Монмартра, Парижеві букіністичних крамничок вздовж Сени, Парижеві Квіткового ринку. Тільки здоровенні хлопці з кольтами при боці в кабінах паспортного контролю були, як і колись, хоча й виглядали тепер хіба що не такими веселунами і жартівниками.

Одразу ж по той бік турнікету, як тільки одержав паспорт, Норман озирнувся і пошукав очима того, хто мав його зустрічати. З працівниками в Парижі він не був особисто знайомий — це не входило в коло його обов'язків. Під час навчання він, природно, й гадки не мав, що працюватиме колись у розвідці — його цікавили тоді французький живопис, француженки і Сорбонна. А через півтора десятиліття він приїхав сюди як представник центру такої могутньої організації, що варто одного його слова, аби люди, котрі його ніколи не бачили й не знали, керуючись самим розпорядженням із Ленглі, пішли за нього у вогонь і у воду. Якби була на те потреба, то ці хлопці змогли б організувати йому зустріч не лише з якимось шведським місіонером, а з самим президентом Французької Республіки.

Та президент був йому нині ні до чого. Він з нетерпінням очікував на якогось чолов'ягу, від якого значною мірою залежатиме успіх операції, а отже, і успіх чи провал американської лінії в Афінах, а відтак і те, чи виділить конгрес кошти на доозброєння. Це, в свою чергу, визначить розмір куша, який урве на цій справі Ларднер, а отже, і те, яким чином складуться його, Нормана Черчілля, ділові взаємини з цією могутньою людиною. Так замикалося коло.

Норман не любив дилетантів, але цього разу він сам наполіг на тому, щоб в СРСР поїхала людина, котрій абсолютно невідомі ні правила гри, — яку ведуть розвідки світу, ні правила того, як треба поводитися під час виконання завдання. Бо більше за дилетантів Норман остерігався надмірного професіоналізму, за яким, як за почерком, контррозвідка може вирахувати агента. Він зробив ставку на ту важкопередбачувану практиками алогічність дій новачка, котра неодмінно зіб'є з пантелику противника і принесе успіх. Адже кажуть, що їхня робота схожа на гру в карти: новачкам має таланити. Тим більше, що той, хто поїде кур'єром на Україну, буде «сірою конячкою», котра, наражаючись на найбільшу небезпеку, в разі провалу нічого не знатиме про задум і кінцеву мету всієї операції. І лише після того, як шлях буде розчищено, як посланець переконається, що лист справжній, лише тоді в гру вступлять професіонали — в СРСР спеціальними каналами вже передано детальну інструкцію.

Отже, зайвий поспіх тільки нашкодить — Норман це знав напевне. Знання йшло від того, що він не перший день у ЦРУ і не новачок у бюро заступника директора — цьому інтелектуальному центрові Ленглі, за теоретичними розробками якого потім «солдати удачі» йдуть на смерть десь в Анголі чи Латинській Америці. Їм не були відомі цілі, їм платили гроші і говорили, що борються вони за праве діло. Мету знало бюро заступника директора Ленглі, знав Норман. Звичайно, він був далекий од практики диверсійної роботи, він був теоретик. Його цариною були політика, психологія людей. Він вчився важкій справі змушувати людей іти на все заради нього, Нормана, його уряду, його держави. І тому він твердо був переконаний: йому надані великі права, велика влада над долями, бо справи, якими він займається, значно важливіші для Штатів, ніж переговори сотень дипломатів, ніж човникові поїздки спеціальних емісарів, ніж робота клерків у державному департаменті.

Але старий Стоддард стоїть ще далі од практики, ніж Норман, і він не розуміє: провал операції не повинен пов'язуватися з ЦРУ. Хай на кордоні схоплять якогось туриста, перекопаного, що він викопував богоугодну справу, хай той навіть скаже, що їхав за завданням і на гроші «Слов'янської місії», на автомобілі, нею купленому, нею спорядженому, і гроші й адреси він одержував теж там. Але жодного слова не повинно бути сказано про ЦРУ. Вони поза грою. Вони лише тінь — не більше, але ця тінь мусить спрямовувати реальні сили в досягненні мети. І тут не треба цуратися ніяких засобів.

Норманові думки перервав обережний дотик до ліктя:

— Містер Векслі, я не помилився?