Читати книгу - "Нові пригоди Електроника, Євген Серафимович Велтистов"

Елечка знайшла талановитого гравця в безлюдному коридорі за шафою. Вона відразу зрозуміла з тихого схлипування, що людину образили, запитала: “Що з тобою? Тобі допомогти?” Світлана мовчки похитала головою. Сльози котилися по її щоках, і Еля вперше пересвідчилася, що знак “ні” не означає категоричної відмови в допомозі.

Світлана К. — та сама школярка, яка написала листа про героїв телефільму, до того ж похвалила Сироїжкіна й одержала відповідь від Електроника. Світлана запізнилася на два дні в табір і нікого не знала у своєму загоні. Вона зраділа, що відпочиватиме разом із справжніми Електроником та Сироїжкіним, і розповіла про своє заочне знайомство. І от якось Світлана почула із-за причинених дверей таємну розмову: дівчатка заприсягалися, що не приймуть новеньку задаваку в жодну гру. Підмовила всіх Ніна, котрій чомусь не сподобалася Світлана. Вона й назвала її задавакою.

— Ось і я, — сказала Світлана, заходячи до палати. — Сподіваюсь, ви пожартували?

— Вона ще й підслуховує! — обурилася Ніна. — Ні, ми не пожартували. Йди поскаржся своєму Елеку! Або Сергієві.

З інтонації голосу Світлана здогадалася, що Ніні теж подобається бути поряд з Елеком та Сироїжкіним. Можливо, як і їй, Ніні зрозуміліший Сергій, адже він такий смішний… Ну й що ж тут особливого, якщо дві дівчинки краєм ока спостерігають за одним хлопчаком? Хто не сходить з розуму за кіноартистами? Головне, що кіногерої виявилися не вигадкою, а живими хлопчаками. Це не кожного дня трапляється.

Усмішка зникла із Світланиного обличчя, дівчинка почервоніла, похнюпилася.

— Нікому я не скаржитимусь, — промовила новенька.

— Можеш написати ще одного листа за підписом “Світлана К.”, — іронічно кинула Ніна.

А дівчатка підхопили:

— Світлана К., Світлана К… От сучасний стиль листа…

І тут Світлана зрозуміла, що Ніна лідер у цій палаті. Он дівчата навіть підперезуються, як і вона, — червоними поясками. І зачіски в них однакові — з акуратними чубчиками. А вона патлата-препатлата.

Світлана уміла бути в центрі будь-якої компанії. Але досягала цього по-своєму: якщо й висміювала когось, то делікатно, справедливо, без усякої образи у відповідь.

Не може бути в одній палаті двох лідерів. Новенька під смішки дівчат вийшла. А в коридорі відчула себе зовсім самотньою. Добре, що дівчата не бачили її.

— Переходь до нас, — запропонувала Електроничка, вислухавши дещо безладну Світланину розповідь.

Елечка давно засвоїла, що не можна нікого кривдити без усякої причини. Напевне, так би вчинила й Майя, пебачивши заплакану дівчинку.

— Хіба я винувата, що мені подобається Сергій? — зітхнула Світлана.

— Звичайно, не винувата, — підтримала Елечка. — Мені теж подобається Сергій. І Електроник, — додала вона.

Світлана витерла сльози, наважилася на відчайдушне признання:

— Звідки я знаю… може, я ще покохаю його… Хіба я винувата?

— Покохаю? — Дівчинка з неусмішливими очима пильно дивилася на Світлану. — Що таке кохання?

Світлана спалахнула, махнула рукою: хіба так просто, в коридорі, поясниш? Та вона й сама до пуття не знала. А Елечка здогадалася, що це дуже важливий для людини стан, коли він спричиняє і сльози, й усмішку. Вона запам’ятала нове слово, рішуче сказала:

— Ми приймаємо тебе в гру.

Тієї ночі, коли Світлана перебралась до палати волейболісток, і народилася жартівливо-серйозна клятва про те, як перемогти команду Електроника. Дівчатка по кісточках перебрали хлопчаків і вирішили не відволікатися на всякі неприємності й дрібниці на зразок закоханості. Світлана перша промовила голосним шепотом знамениту фразу: “Я ніколи не закохаюсь у Сироїжкіна”. І Майка нічого їй не заперечила, навпаки — підтримала нову подругу: “Ні-ко-ли!” Решта дівчаток на мить принишкли, а потім дуже зраділи: “Ні-ко-ли!” — оце справжня солідарність, без усяких там зітхань, сліз і безглуздих ревнощів. І Електроничка, яка прислухалася до подруг, погодилася, що всі сили треба віддати перемозі.

Світлана виявилася незамінним гравцем у центрі майданчика. М’яч наче сам прагнув потрапити до її рук. А навколо були чуйні подруги, які розуміли кожний її жест.

— Бачиш, який вона талант? — сказала якось Еля Ніні.

— Талант? — Ніна знизала плечима. — Це просто Світланка, й більше ніхто.

— Ти образила людину! — сказала Еля, не уточнюючи нічого.

— Людину! — Ніна презирливо засміялася. — Теж мені вчителька знайшлася!

— Черствяк! — кинула їй Майка. — Знай, за Світланку ми горою!

— Я вивчатиму тебе! — чесно попередила Ніну Електроничка. — Поки не збагну, чому ти така.

— Що ж, вивчай, будь ласка, — відповіла Ніна й пішла геть погордливою ходою. — Я не Світланка! — гукнула вона, оглянувшись. — Я не поскаржуся.

Елечка й Майя довго дивилися їй услід. А Ніна розпитувала потім подруг, що таке “черствяк”, поки їй не пояснили: це засохлий, черствий хліб. Тільки тоді Ніна образилась і задумалася, навіщо її вивчатимуть…

…Елечкину команду впізнавали не тільки на спортмайданчику.

Вранці, після сніданку, коли загони з піснями йшли в поле працювати, ця команда перша зробила марш-кидок на своє робоче місце. Багатоскоком — з ноги на ногу — збігала лісовою стежкою. Стрибала через канави. Перехоплювалася через тин. Повзла по-пластунському під кущами. Кидала камені через яр. На повній швидкості виривалася на поле, вмить розхапувала лопати й ганчірки. І от лунає командирський голос над вервечкою працюючих:

— Не тремтіти колінами!.. Геть слабкості! Вирівняти поставу!

Елек відзначив подумки, скільки нових команд, крім знаменитого заклику “На старт!” з’явилося в Елечки. На його подив, у відповідь на кожний грізний окрик капітана розлягається дружний сміх її дівчат.

Звичайно, хлопчаки відразу вловили, що дівчата перестали звертати на них увагу. Та вони не надали цьому особливого значення. Хлопчаки