Читати книгу - "Сон літньої ночі, Вільям Шекспір"

Деметрій

Все це дрібним здається та далеким,

Немов вершини гір, сповиті в хмари.

Гермія

А в мене наче все в очах двоїться,

Мов бачу - і не бачу.

Гелена

Так і я

Деметрія знайшла, мов самоцвіт:

І мій він, і не мій.

Деметрій

А певні ви,

Що це не сон? Мені здається, ніби

Ми ще снимо. Чи справді князь тут був

І нам сказав негайно йти за ним?

Гермія

І батько мій також.

Та й Іпполіта.

Лізандр

І князь велів іти за ним до храму.

Деметрій

То все ж ми не снимо. Ходімо швидше

І наші сни дорогою розкажем.

Лізандр, Гермія, Деметрій і Гелена виходять.

Навій

(прокидаючись)

Коли надійде моя черга, тільки гукніть мене, і я зразу вийду. Це після слів: «Піраме найпрекрасніший...» Агей! Пітере Клинцю! Дудко, міхоправе! Носику, лудильнику! Замірку! На бога, що це таке! Повтікали, а мене, сонного, покинули? А мені приснився такий чудовий сон! Наснилося таке, що людським розумом і збагнути годі. Осел ослом станеш, як почнеш цей сон тлумачити. Мені примарилось, наче я був... ну, хтозна й чим. Приснилось, наче я був... наче я мав... та це треба дурнем заплішеним бути, щоб сказати, що́ я мав у тому сні. Ще людські очі такого не чули, людські вуха такого не бачили, людські руки такого не торкалися, людський язик не може збагнути і людський розум не може вимовити того, що мені приверзлося. Ось намовлю Пітера Клинця, хай складе баладу про мій сон. 57 І хай балада так і називається: «Навоїв сон», бо в ньому все наче на навій намотане. А я ту баладу після вистави сам проспіваю перед князем. Може, навіть, щоб воно дехвектніше прозвучало, проспіваю зразу після Тізбиної смерті.

(Виходить)

Входять Клинець, Дудка, Гембель і Замірок.

Клинець

Ти посилав кого додому до Навоя? Він уже вернувся?

Замірок

Нема ні слуху, ні духу. Його, напевне, забрала нечиста сила.

Дудка

Як він не вернеться, пропала наша вистава. Як же ми гратимем без нього?

Клинець

Ну, звісно, нічого не вийде. В усіх Афінах не знайдеш другого такого актора на роль Пірама.

Дудка

Так, він серед усіх афінських ремісників найрозумніший.

Клинець

Атож, і найпоказніший, а голос у нього просто хвантоменальний.

Дудка

Треба казати «хвеномальний», бо хвантом - це, пробач на слові, пуста мара.

Входить тесля Гембель.

Гембель

Хлопці, князь виходить із храму, і там повінчалися ще дві чи три пари панів та паній. Якби наша вистава пройшла, то ми всі б розбагатіли.

Дудка

Ох, бідний наш Навій! Це ж він нікуди б не дівся від шести пенсів щоденно, 58 поки й віку його. Не я буду, коли князь не призначив би йому тих шести пенсів за те, що він зіграв Пірама. І він таки заробив би їх. Шість пенсів щодня за Пірама, і квит!

Входить Навій.

Навій

Де ж мої хлопці? Де ж мої молодці?

Клинець

Навій! О благословенний день! О щаслива хвилина!

Навій

Майстри, я вам можу такі дива розказати! Тільки не допитуйтесь, які, бо як я вам розкажу, то пропала моя добра слава в усіх Афінах. Але я вам неодмінно все розкажу, достоту все, як воно було.

Клинець

Ну що ж, ми слухаємо, брате Навою!

Навій

Ані слова! Я тільки хочу сказати вам, що князь уже пообідав. Збирайте своє причандалля та поприв’язуйте міцні шворки до своїх борід і нові банти до черевиків, І не гаймося, зійдімося всі коло палацу. Хай кожен перегляне свою роль. Одне слово, вибрали саме нашу п’єсу. Та глядіть, щоб Тізба мала на собі чисту білизну, а той, хто гратиме Лева, щоб не обрізав нігтів: хай виглядають, наче левині пазури. І ще, любі мої актори, не їжте ні часнику, ні цибулі, щоб віддих наш пахнув приємно, і я не маю сумніву, що глядачі скажуть: от приємна вистава! Ну, годі балачок! Ходімо! Чуєте, ходімо!

Виходять.

Афіни. Зала в Тезеєвім палаці.

Входять Тезей, Іпполіта, Філострат, вельможі й слуги.

Іпполіта

Чудна, Тезею, розповідь коханців!

Тезей

Така чудна - аж віри щось не йметься.

В байки про фей ніколи я не вірив.

У всіх коханців, як у божевільних,

Кипить у голові: уява їхня

Таке витворює, що й не збагне

Його холодний розум. Навіженець,

Коханець і поет - бредня суцільна.

Шаленець бачить більше чортівні,

Ніж є у цілім пеклі. А коханці

Вбачають Ледину дочку 59 в циганці.

Поетів зір в високому безумстві 60

Блукає поміж небом і землею,

І, як уява створює подобу

Речей незнаних, так перо поета

І плоть, і назву, й місце надає

Тому, що є лише пустим повітрям.

Таку уява буйна має силу,

Що, тільки-но якусь зачувши втіху,

Вже й бачить, хто ту втіху принесе.

А страх її посяде - то вночі

Ведмедя вгледить в кожному кущі.

Іпполіта

Е ні: все те, що сталося за ніч

І почуття їм так перемінило,

Не про саму лиш гру уяви свідчить:

Якась правдива суть у ньому є.

І все ж - яке