Читати книгу - "Комедія помилок, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ну, ходім
В «Кентавр» по наші речі! Я волів би,
Щоб ми сиділи вже на кораблі!
Дроміо Сіракузький
Їй-богу, можна безпечно переночувати тут. Певен, що вони нічого лихого нам не заподіють; адже ви й самі бачите: вони розмовляють з нами привітно, дають нам грошей. Мені здається, тутешні люди такі добрі та милі, що коли б не ота гора скаженого м’яса, яка вимагає, щоб я з нею одружився, я, мабуть, був би не від того, щоб залишитися тут назавжди і навіть обернутися на відьмака.
Антіфол Сіракузький
Я не лишусь - давай хоч ціле місто!
Гайда по речі і - на корабель!
Виходять.
ДІЯ П’ЯТА
СЦЕНА 1
Вулиця перед абатством.
Входять 2-й купець і Анджело.
Анджело
Шкодую, пане: надто вас затримав;
Та, слово честі, він узяв ланцюг,
Хоч відмагається так безсоромно.
2-й купець
Якої він зажив у місті слави?
Анджело
Його тут вельми поважають, пане,
Всі ставляться до нього дуже тепло,-
Нема в Ефесі рівного йому;
На слово ладен я йому довірить
Мої достатки.
2-й купець
Тихше говоріть:
Мені здається, він іде сюди.
Входять Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький.
Анджело
Так, так, і в нього той ланцюг на шиї,
Якого ніби він не взяв у мене.
Ласкавий пане, підійдіть і ви,
Я з ним поговорю! Як ви могли
Завдать мені, шановний Антіфоле,
Такої прикрості й образи? Пане,
Таж ви зганьбили і себе тим самим,
Бо запевняли, навіть присягались,
Що не дістали ланцюга від мене,
Який ви зараз носите відкрито.
Окрім турбот, ганьби й мого арешту,
Вчинили ви іще велику шкоду
І другові статечному моєму;
Коли б тут не затримала його
Та сварка наша, він уже давно,
Вітрила розпустивши, плив би морем.
Невже й тепер ви будете зрікатись,
Що ланцюга цьою взяли у мене?
Антіфол Сіракузький
Еге ж, узяв; та я і не зрікався.
2-й купець
Ні, кривоприсягаючи, зрікались.
Антіфол Сіракузький
Хто чув, що я зрікався й присягав?
2-й купець
Я чув на власні вуха. О, ганьба!
Що ти живеш між чесними людьми!
Антіфол Сіракузький
Негідник ти, коли мене ганьбиш!
Та честь свою і чесність доведу я,
Якщо ти приймеш виклик мій.
2-й купець
Приймаю!
І всім я докажу, що ти негідник.
Видобувають мечі.
Входять Адріана, Люціана, куртизанка та інші.
Адріана
Спиніться, бога ради! Він безумний!
Скоріше відберіть меча! Зв’яжіть
Його і Дроміо та відведіть
Обох додому.
Дроміо Сіракузький
Ну ж, тікаймо, пане!
Он монастир... Туди хутчій біжімо,
А ні - то нам обом кінець вже!
Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький вбігають у монастир.
Входить абатиса.
Абатиса
Мир вам!
Чого ви, люди добрі, збились тут?
Адріана
Щоб мужа бідного мого забрати,
Що обезумів; тож дозвольте нам
Зайти: ми мусимо його зв’язати
Й додому відвести для лікування.
Анджело
Я так і знав, що втратив він свій розум!
2-й купець
Шкодую я, що зняв на нього зброю.
Абатиса
А чи давно вже збожеволів він?
Адріана
Він був такий сумний останній тиждень,
Похмурий і сердитий, як ніколи;
Проте лише сьогодні по обіді
Дійшла його хвороба аж до сказу.
Абатиса
Чи поховав когось із щирих друзів?
Йому, бува, любов якась негідна
Не полонила серця? В гріх такий
Молодики впадають найчастіше,
Аби лиш волю дав своїм очам.
Яка з цих бід звалилася на нього?
Адріана
Та жодна з них, якщо лиш не остання,-
Кохання б то; зникав він часто з дому.
Абатиса
За це вам слід би гримати на нього.
Адріана
Я гримала.
Абатиса
Але не досить різко?
Адріана
Так, як мені це дозволяла скромність.
Абатиса
І, мабуть, сам на сам?
Адріана
Ні, і на людях.
Абатиса
То, видно, дуже рідко?
Адріана
Я день у день товкла йому те ж саме.
Не міг він спать і їсти від докорів.
Віч-на-віч більше ні про що із ним
Не говорила я і в товаристві
Робила натяки на те не раз;
Йому я говорила безупинно,
Що чинить він і гидко, і нечесно...
Абатиса
І, зрештою, він з того й збожеволів.
Постійний крик ревнивої жони
Дошкульніший, аніж укус зубів
Скаженого собаки. Таж йому
Твої докори не давали спати,
От і потьмарився у нього розум.
Йому докором страви приправляла,
А прикрості розладнують нам шлунок,
Тому й трясе його весь час гарячка.
А що таке гарячка, як не ті ж
Безумства напади? Сама сказала,
Що ти своїм бурчанням невгамовним
Його утіху, спокій руйнувала;
До меланхолії це спричинилось.
Вона ж - сестра одча́ю й безнадії.
Слідом за нею йде отруйна зграя
Блідих недуг, тих ворогів життя!
Без сну, без їжі, без розваг - повір,
Не лиш людина, ошаліє й звір.
Все ревнощі! Ти винна мимоволі,
Що чоловік твій раптом збожеволів.
Люціана
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комедія помилок, Вільям Шекспір», після закриття браузера.