Читати книгу - "Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо"

ХУАН ЛУЇС: Не мій?

ДОН ХОРХЕ: Ні. (Хуан Луїс вагається).

ХУАН ЛУЇС: Прийом сьогодні? (Дон Хорхе дивиться на нього, не відповідаючи). Я не бачу гостей. І альт досі покинутий.

ДОН ХОРХЕ: Досі?

ХУАН ЛУЇС (проводить рукою по чолу): Хіба він не був покинутий?

ДОН ХОРХЕ: Є три музиканти.

ХУАН ЛУЇС: Ви третій! (Музиканти враз уривають гру і дивляться на них. Хуан Луїс кидає на них блискавичний погляд). Чому ви не піднімаєтесь і не берете свій інструмент? (Дон Хорхе перестає на нього дивитися).

ВІОЛОНЧЕЛІСТ (до Скрипаля): Здається, він [щось] пригадує.

СКРИПАЛЬ (до Хуана Луїса): Ми можемо грати далі?

ХУАН ЛУЇС: Без третього — ні. (Та вони попросту прикладають до струн смички. Хуан Луїс обертається до них спиною). Забирайтеся геть. Не хочу знати, хто ви такі. (Збирається сісти у фотель).

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Але ви це знаєте.

ХУАН ЛУЇС: Не знаю я вас!

ДОН ХОРХЕ: Ви не впізнаєте це обличчя мерця?

ХУАН ЛУЇС (сполохано): Котре?

ДОН ХОРХЕ: Отого блідого юнака. Це мій син.

ХУАН ЛУЇС: У вас нема дітей, доне Хорхе.

ДОН ХОРХЕ: Я вже вам сказав, що я не дон Хорхе. [Впізнаєте мого сина?]

СКРИПАЛЬ: Пригадуєш моє обличчя? (Хуан Луїс встає і підходить до нього).

ХУАН ЛУЇС: Ні! (Спокійно усміхаючись, Скрипаль раз по раз киває. Хуан Луїс обертається до нього спиною і невпевнено повторює). Ні.

ДОН ХОРХЕ: Ви ніколи не бачили його таким блідим. А я бачив. Коли його вивезли з в’язниці, і я йшов за його труною. (З легким сміхом). Не журіться. Я почувався майже веселим. Мене ще раніше знищили пострілами і зрадами. Я животів, як міг. Дивом не загинув у тюрмі. Потім роками перебивався дрібними заробітками, бо як тільки дізнавались, що я один із тих, кого, на думку переможців, треба було стратити... Та я твердий горішок. А моя подруга ще твердіша. Ми змогли дати синові освіту, і згодом він вступив на медичний факультет. Ви не знаєте, що це. Витривалість у бідності, рішимість ніколи не визнавати остаточної поразки. Та коли його убили, такого молодого, я здався. (Схиляє голову). [Так, тоді я здався].

ХУАН ЛУЇС (упівголоса): Що?

ДОН ХОРХЕ: Тоді я почувся переможеним. (Сміється і підводить голову). Та я подумав про нього і до мене вернулася мужність! [І хоча нас знищили, здолати нас не змогли]. Мій син також сказав «ні». А сказати «ні» означає перемогти. (Коротка пауза). Тепер, як самі бачите, він не є лікарем, він грає на скрипці. (Хуан Луїс дивиться на Скрипаля, який добродушно усміхається. Потім обертається до дона Хорхе).

ХУАН ЛУЇС: [Мені дуже шкода... направду. Але чого ви прийшли до мене додому?] У тому, що сталося, немає моєї вини.

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Ви нас покликали.

ХУАН ЛУЇС (стає лицем до лиця з Віолончелістом): [Ані я не був винен, ані мої рідні! Він порушив закон.] Якщо [згодом] він наткнувся на якихось звірів, які порішили його, то я щиро про це шкодую... [У всіх таборах були нелюди. Й] інші душогуби ще до перемоги вбили моїх родичів. [Я все це ненавиджу і ні за що собі не докоряю.] Йому нема чого приходити грати!

СКРИПАЛЬ (усміхаючись): Це все?

ХУАН ЛУЇС (не дивлячись на нього): Це все.

СКРИПАЛЬ: Буде, як ти скажеш. (Настроює струну).

ХУЛІЯ (її голос): Це все? (Хуан Луїс напружено випростовується). Це все? (Із широкою усмішкою Хулія входить через праві двері у супроводі Крістіни, падре Ансельмо і Генерала). Це все — на нашому прийомі? [Пепіто, напої!] (Відразу ж зліва з’являється Пепіта, яка несе тацю зі склянками, і проходить уперед. На ній те саме негліже, в якому вона зустріла Хуана Луїса).

ХУАН ЛУЇС (невдоволений): Пепіто! Як ти смієш..? (Проходячи мимо, вона насмішкувато на нього дивиться і пропонує то одним, то іншим напої. Схоже, ніхто не помічає ненормальності її вбрання).

ХУЛІЯ: Хто ховає мій подарунок?

ХУАН ЛУЇС: Я вже його замовив, Хуліє.

ХУЛІЯ (не звертає на нього уваги): Він у вас, генерале?

ГЕНЕРАЛ: Мені його не давали.

ХУЛІЯ: А ви, падре Ансельмо?

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Я можу подарувати вам, Хуліє, лише моє благословення! (Звертаючись до Пепіти, поки бере склянку). Як і тобі, дочко моя. (До всіх решта). Яке невинне це Боже створіння!

ГЕНЕРАЛ (схвально киває головою): Чарівна невинність. (Тим часом Пепіта підходить до Хуана Луїса. Той, знервований, хапає склянку з таці).

ХУАН ЛУЇС (енергійно упівголоса): Йди вдягнися! (Покоївка ледь відстороняє тацю і цілує його в губи). [Заради Бога,] Пепіто! (Усі, за винятком музикантів, сміються. Дехто аплодує. Дон Хорхе усміхається).

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: [Справжній] поцілунок примирення! Добрий слуга дарує його господарю, коли той є добрим християнином. (Дон Хорхе беззвучно сміється. Священник піднімає руки). Нехай Господь благословить цей дім!

ХУЛІЯ: [Пепіто,] подай мені склянку.

ПЕПІТА: Так, пані. (Йде до неї. Хуан Луїс опускається на один зі стільців біля круглого столика).

КРІСТІНА (владно): У кого подарунок для Хулії?

ХУЛІЯ (сміється): Я хочу дістати його нині увечері! (Дивиться на всіх. Вибачливі жести військового і священника. Вона обертається і дивиться на Скрипаля. Її голос слабне). Він часом не у вас? (Скрипаль пильно на неї дивиться, не відповідаючи. Дивлячись на нього, Хулія п’є зі склянки, яку взяла).

ХУАН ЛУЇС: Хуліє, ходи сюди! (Пепіта виходить з вітальні тим самим шляхом, яким увійшла. Хулія ґречно підходить до нього).

ХУЛІЯ: Чого ти хочеш, мій любий?

ХУАН ЛУЇС (знічено): Це моє чи твоє те, що ми бачимо? (Заінтригована, вона поволі сідає біля нього). Це ти в моїй ночі чи я в твоїй? (Вона піднімає голову і замислюється, дивлячись поперед себе. Він одним духом випиває свій напій, ставить його на столик і підводиться. Дон Хорхе дивиться на них. Не відводячи погляду від своєї дружини, Хуан Луїс йде у центр вітальні. Крістіна, Генерал і падре Ансельмо, які згрупувалися там, тихо перемовляються, усміхаючись. Хуан Луїс тихенько тягне за рукав падре Ансельмо).

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (відходить разом із ним на кілька кроків): Чого ви хочете, сину мій?

ХУАН ЛУЇС (показує на еркер): Хто це такі?

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Музиканти?

ХУАН ЛУЇС: Це не музиканти. Хто вони?

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (статечно): Я цього не знаю! (Таємниче). Знаю лише те, що наближається щось серйозне. Будьте уважні. (Тим часом ліворуч на просценіумі з’являється Хінес Пардо і піднімається у вітальню. В руках у нього валіза, а на голові шапка з прорізами, яка приховує його обличчя. Священник знову говорить грайливим тоном). Ваше віскі дуже смачне, але