Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

На їхніх очах диск на землі спалахнув червоним вогнем, що піднімався вгору, ніби виноградна лоза. Відблиски бухкали іскрами, а тоді зникли водночас.

— На сьому маєте все, — радісно повідомив пан Емануель. — Проше пана засвідчити своє ім’я, — він повернувся до Тайфуна, — жеби ми мали коректні дані у разі, кеди щось сталось би.

— Тайфун я! Теодор Первак, — гордо повідомив маг. — Емеку, а що може статися, як ми вже все тут?

— Всяке, — по-змовницьки відказав суддя, нотуючи щось у своєму записнику. — На цьому Гратулюю вам доброї ночі. І безпечного шляху додому, — він кивнув по черзі до кожного з присутніх і розчинився в тінях між деревами.

— Це було просто, — Тайфун присів на землю біля люка, залитого кров’ю. — Спасибі, Варто.

— Нема за що, — відповіла вона.

— Ну, жертвище, руку дай, — Дикоросла наблизилась до Мілена, який відступив від люка на крок, але все ще не сказав жодного слова.

Він зиркнув у бік відьми і відступив ще.

— Не чіпай мене, темна, — видушив Мілен із себе, ніби ці слова тягнули лещатами.

— Не чіпати? — Дикоросла заливисто розсміялась. — Ахах, чули? Я отеє хотіла зцілити, аби його бідна світляцька душенька не стекла тут кров’ю і не гигикнулась у нас попід ногами, а воно мені — не чіпай! І як вам це?

— Хай робить, що хоче, — стенула плечима Варта. — Він нам уже не потрібен.

— Не потрібен, то правда. А я ледь не забув... — Тайфун важко підвівся і підійшов до Мілена. — Якщо ви вбили Софі, то, як думаєш, зрівняти рахунок буде чесно? Достатньо справедливо, по-вашому, по-світлячому?

Цілитель спохмурнів, проте погляду не відводив.

— Таю, не починай, — застогнав Ад. — Тобі від суду проблем тре?

— Суддя побував тут. І засвідчив, що ми зробили все за правилами, — Тайфун сяйнув широкою посмішкою. — Що відбувається поза Грою, його не гребе.

Він підступив до жертви ще на крок.

— Мені байдуже на те, що зі мною буде, — сухо відказав Мілен. — Але якщо ви погано чули ту частину правил, у якій ідеться про захист жертв від насильницької смерті, то я смію вам нагадати...

— Заткнися! — маг гаркнув так голосно, що це подіяло на всіх. — Як же це задовбало! Ця ваша зверхність. Постійне «смію зауважити», «смію нагадати», вічні стражденні посмішки — а дивитеся на нас, мовби самі божествами були! То ось ти, паршивцю, не янгол. Ти такий же, як ми. У твоїх венах тече кров, а не свята вода. І якщо тобі всю ту кров випустити, то...

— Дік, заспокійливе, — шепнула Варта.

Вона знала силу Тайфуна і тому вірила, що ще зможе спинити його. Утримати на грані, через яку він зараз перехилявся. Темрява закипала й захльоскувала.

Відьма коротко кивнула і без зайвих слів тицьнула подрузі в долоню крихітну пляшечку.

— Ад, підстрахуй, — кивнула Варта і повернулась до Тайфуна. — Гей, жевжику! Спинися.

— Га? Ти щось бовкнула? — озирнувся той.

Варта здригнулася: аура чаклуна горіла тим же вогнем, що й мітка перед тим. Вогняними язиками сила здіймалась угору і випалювала все довкола.

— Так, — Варта швидко підійшла до мага і сміливо схопила його за передпліччя. — Годі!

Вона хотіла рвучко розвернути друга обличчям до себе, проте такий бугай, як Тайфун, не піддався. Довелося увімкнути підсилення... Варта таки рвонула його назад, повалила на траву і здерла корок з пляшечки Дикорослої. Вона хлюпнула весь вміст в обличчя Тая.

Закляті трави здійнялися в повітря й осіли на волоссі, плечах і руках мага.

— Що ти... — Тайфун не договорив і чхнув.— Що за...

— Потім подякуєш, — Варта швидко відскочила вбік, щоб не зачепило і її.

Тайфун глибоко вдихнув.

— Падлюки... довкола одні падлюки...— шепнув він, а тоді підстрибнув на ноги і з розгону заїхав кулачищем просто в обличчя Мілена. — Це тобі за Софікоду!

— Таю! — Варта кинулась на нього разом з Адом.

Але маг різко відвернувся від світляка і пішов уперед сам. Його аура погасла, вогонь мітки теж зникав.

— Геть звідси! — гаркнув він. — Хто хоче їхати на колесах, а не пиляти пішки — за мною.

Варта зиркнула на закривавлене обличчя Мілена. Але світляк не виражав ні найменшого бажання йти з ними і стояв, ніби заціпенілий.

— Сам розбереться, — кисло кинула Дикоросла. — Пішли, Варто.

— Ні, — дівчина висмикнула руку із чіпких обіймів подруги. — Світляче, йди сюди, — наказала вона різко. — Вже.

Мілен стрепенувся і зиркнув на неї.

— Що тобі треба? — спитав він відсторонено, притискаючи долоню до обличчя.

— Щоби ти забрався звідси. Ворушися, — Варта клацнула пальцями. — Ти йдеш з нами. І я за тобою прослідкую, аж поки ми не підтвердимо, що Ерран та її охоронці вже вільні. Ясно?

— Я не зобов’язаний... — почав було світляк.

Варта зібрала весь свій спокій в тугий вузол усередині, взяла цілителя за поранену руку і потягла за собою.

— Мені байдуже, зобов’язаний ти чи ні, — кинула вона. — Але я пам’ятаю тебе, Міле. Я пам’ятаю, як ти приперся якось під Новий рік на гулянку до нас. Як хотів побитися з Таєм. Провокував усіх і твердив, що тобі нема чого жити, — вона стиснула руку світляка і потягнула його ще швидше. Гілки боляче ляскали по обличчю, по плечах, зачіпали волосся, але Варта відчувала навісну злість і йшла вперед. — Я пам’ятаю, — видихнула вона, — як тебе переламало тоді. І якщо твоїй світлості раптом стрельне в голову підставити нас і покінчити із собою зараз... чи нарватися ще на якусь підозрілу дурницю посеред нічного лісу, то моя справа не дозволити це тобі. Затямив? Затямив?! — Варта зрозуміла, що сіпнула надто сильно, бо Міленова рука, яка до того висіла безвольно, напружилась, і він висмикнув її.

— Боляче, навіжена! — крикнув світляк. — Боляче, втямила?

— Овва, воно розмовляє! — вклинилась Дикоросла.

— Добре. Значить голова ще варить, — Варта знизала плечима, втішена тим, що побачила нарешті хоч якийсь прояв емоцій від жертви. — Тепер сам підеш чи тобі підсрачника треба?

Мілен не відповів, але припустився крізь кущі зі швидкістю, якої дівчина від нього