Читати книгу - "Король шрамів, Лі Бардуго"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зморшки в Толі на чолі стали такими глибокими, що в них можна було посіяти насіння.
— Не варто, щоб корона асоціювалася з такими видовищами.
— Напевно, ні, — погодився Ніколаї. — Але равканцям подобаються їхні лідери, коли ті поводяться трохи недоречно. Вони не довіряють тим, у кого забагато чеснот.
Толя примружив золотисті очі.
— А ви справді довіряєте тому, у кого їх майже немає?
— Я знаю, що ти цього не схвалюєш. Але Кіріґін грає роль, про яку я його попросив. Можливо, він не великий розумник, але відданий.
— Як він може взагалі сподіватися, що Зоя гаятиме на нього свій час?
— Молімося, щоб цього ніколи не сталося. Бідолашному Кіріґіну краще спробувати станцювати вальс із ведмедем.
За люб’язністю і браком амбіції Кіріґіна ховалося добре серце. Він був благородною людиною з романтичними ідеями про обов’язок перед своєю державою й помітно соромився батькової поведінки, а це подобалося Ніколаї. Король боляче сприймав репутацію власного батька. І це була ще одна з багатьох причин, чому він навідувався до «Лазлайона» якомога рідше. Із тієї миті, коли погодився сісти на трон, Ніколаї чудово розумів, що мусить бути ліпшою людиною, ніж його батько, і ліпшим королем, ніж міг уявити себе його брат. Василія вбив Дарклінґ, і Ніколаї щосили намагався тужити за ними, але правда в тім, що братова неочікувана смерть виявилася надзвичайно вчасною.
Ніколаї із задоволенням помітив, як два садівники вийшли з-за живоплоту, коли вони з Толею звернули з гравійної доріжки. Уся прислуга Кіріґіна, від дівчаток-посудомийок до конюха й покоївки, складалася з королівських шпигунів.
— Бачите в небі соколів? — гукнув Ніколаї, скориставшись паролем, який дозволяв їм проїхати, уникнувши перевірки службою безпеки.
— Ні, але ми чуємо, що в лісі є лисиці, — відгукнувся один із чоловіків, і садівники повернулися до роботи. Пароль і відгук змінювалися щотижня й були одним зі способів приховати, що насправді відбувалося в «Позолоченому Болоті».
Над південним берегом озера висів густий штучний туман, і, лише подолавши цю імлу, Ніколаї з Толею побачили доки, у яких роїлися гриші й інженери Першої армії. На воді вишикувалася флотилія найновіших прототипів суден на повітряних крилах, вигаданих Ніколаї. Справжню флотилію планували сконструювати на таємній базі равканського узбережжя; вона мала складатися з невеличких, оснащених гарматами кораблів і велетенських транспортних суден для перевезення чого завгодно — від військових загонів до літальних апаратів. Це якщо Ніколаї якось удасться знайти гроші для цього проєкту.
Навіть Кіріґін не був достатньо багатий, щоб модернізувати цілий військово-морський флот.
Ніколаї хотів залишитися й подивитися на випробування, та сьогодні в нього були інші пріоритети. Вони з Толею припнули коней біля одного з порослих мохом гротів і увійшли в печеру. Повітря мало б бути вологим, та грот був несправжній, а ступінь вологості в лабораторіях і внутрішніх коридорах ретельно контролювали Верескуни. Ніколаї знайшов потрібну зазублину в камені поряд зі штучними соляними ліліями й занурив у дерен великий палець. Камінь посунувся, відтуливши латунну камеру. Король потягнув важіль, двері за ними зачинилися, і вони з Толею стали спускатися під землю, на глибину шостого поверху, до славнозвісного «винного льоху» Кіріґіна. Туди можна було дістатися кількома таємними ліфтами, що були розташовані по всьому маєтку.
— Ненавиджу цю частину, — пробурмотів Толя, — Здається, наче тебе поховали.
Ніколаї знав, що Толя мало не загинув під обвалом у печері під час служби із Заклинателькою сонця.
— Тобі слід було зачекати нагорі. Подивитися, як тестують нові двигуни. Мені б придався звіт про їхні успіхи.
Хлопець поправив стрічку, що стягувала його довге чорне волосся, та схрестив велетенські, укриті татуюваннями руки.
— Тамар каже, що страхи схожі на бур’яни. Якщо не зважати на них, вони розростатимуться.
Непогано, пощастило Тамар, Толиній близнючці: вона абсолютно нічого не боялася.
— Отже, для тебе змусити себе спуститися під землю щось на кшталт прополювання бур’янів у садку?
Толя заскреготів зубами.
— Якщо я не стикнуся зі страхом віч-на-віч, то ніколи не переможу його.
Ніколаї вирішив притяти язика.
Піт, що виступив на Толиному широкому чолі, й міцно зчеплені щелепи свідчили про те, що ця підземна екскурсія не йшла йому на користь. Однак у кожного з них після війни залишилися рани, і хлопець мав право зцілювати свої так, як йому видавалося належним. Ніколаї зігнув пальці в рукавичках і подумав про чорні шрами, якими вони вкрилися.
«Чи стало б мені сміливості подивитися чудовиську в очі?» Достеменно він цього не знав.
Ліфт відчинився, вони вийшли в чергову латунну клітку, і шлях їм перегородили товсті сталеві двері. Ніколаї взявся відчиняти Шайлерів кодовий замок, про який дізнався від одного вправного злодія в Кеттердамі. Уже за мить двері розчахнулися, і він опинився на місці.
Лабораторії були поділені на чотири основні відділення, однак за потреби всі вони співпрацювали: лати і броня для артилерії, морська зброя, повітряна зброя, а ще лабораторія, де намагалися розробити протиотруту для юрди парем і різновид препарату, який дозволить гришам нарощувати власну силу, не викликаючи залежності. Ніколаї завжди щонайперше зазирав до лабораторій. Він швидко побалакав зі своїм Алкемі, щоб підтвердити здогадки щодо протиотрути, які ґрунтувалися на останньому звіті, і забрати крихітний слоїк речовини, якою мав поділитися з Тріумвіратом. Зважаючи на те, що король збирався запропонувати радникам, йому хотілося привабити їх чимось конкретним.
Щоб знайти Давіда Костюка, йому знадобилося трохи більше часу, позаяк Творець працював у всіх лабораторних відділеннях. Та зрештою вони помітили його згорблену постать над кресленнями біля величезних резервуарів, де виготовляли мініатюрні прототипи нових підводних апаратів. Рукави Творцевої багряної кефти були потерті, а недбало підстрижене русяве волосся додавало хлопцеві схожості з глибоко замисленим кошлатим псом.
Ніколаї побачив крізь скло найновішу версію ізмарсії — підводного човна. На суходолі вони здавалися незграбними: широкі, пласкі, громіздкі, наче хтось узяв шматок якісного металу й розплющив його в крилатий млинець. Та під поверхнею води човни ставали елегантними гнучкими хижаками, які ковзають глибинами, слухаючись наказів Плиноробів; їхні екіпажі забезпечувало придатним для дихання повітрям поєднання сили Верескунів і фільтру, на вдосконалення якого Ніколаї з Давідом витратили майже рік. Неабияким викликом була необхідність озброїти флотилію. Лише тоді кораблі перетворяться на справжню зграю акул. А після цього? Це залежало від того, скільки військових кораблів збудують вороги Равки. Ізмарсія мала б непомітно рухатися водами Світового океану й атакувати, не виринаючи на поверхню. Вони змінять уявлення про морську зброю.
Давід підвів погляд із того місця, де радився з Надею
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король шрамів, Лі Бардуго», після закриття браузера.