Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Принаймні деякі, — ухилився від прямої відповіді Іварссон. — І все ж таки значно краще хоча б знати, хто саме вчинив пограбування, навіть якщо злочинець залишається на свободі. Так ми вивчаємо його манеру й методи. І цілком можливо, візьмемо його на наступному злочині.
— А якщо наступного не буде? — поцікавився Харрі. Він звернув увагу, що коли Іварссон сміється, над вухами в нього набрякають вени.
— Любий ти наш спеціалісте з убивств, — із неприхованою іронією вів далі Іварссон. — Варто тобі огледітись, і ти побачиш, що в більшості це твоє запитання викликало посмішки. Річ у тім, що коли злочин удався, грабіжник завжди — завжди! — намагатиметься повторити його. Для нього це — як закон тяжіння. — Іварссон поглянув у вікно, дозволив собі ще раз насмішкувато гмукнути й різко крутнувся на каблуках. — Ну що ж, якщо ми нарешті завершили з лікнепом, то, може, подивимося, що конкретно в нас є? Ула?!
Ула Лі подивився на Іварссона, нібито роздумуючи, підводитися йому чи ні, проте кінець кінцем, напевно, вирішив говорити сидячи:
— Учора ввечері було моє чергування. Готовий матеріал, який включає записи всіх камер спостереження, надійшов до нас у п’ятницю о восьмій вечора. Я зібрав усіх чергових агентів зовнішнього нагляду в «Камері тортур» і змусив переглянути записи. Тих, хто у п’ятницю був вільний, викликав на суботу. Всього матеріал переглянули тринадцять агентів. Перший — у п’ятницю о восьмій вечора, останній…
— Відмінно, Уло, — перервав Іварссон. — І що вони?
Ула видав нервовий смішок, який прозвучав різко, мовби каркаючий крик чайки.
— Ну так що?
— Еспен Воланд зараз на бюлетені, —- зам’явшись, сказав зрештою Ула. — Він знає в обличчя більшість грабіжників. Спробую витягти його сюди завтра.
— Так що ти все ж таки можеш нам сказати?
Ула обвів поглядом усіх присутніх.
— Зовсім небагато, — тихо видушив він.
— Ула все ще відносно новачок у цій справі, — сказав Іварссон, і Харрі побачив, як на вилицях його заходили жовна. — Йому потрібна стовідсоткова гарантія розпізнання, що само загалом похвально. Однак це вже перебір, особливо якщо грабіжник…
— Убивця.
— …у масці, повністю переодягнений і до того ж середнього зросту, вважає за краще помовчувати, рухається явно нетипово й носить взуття занадто великого розміру. — Іварссон злегка підвищив голос. Ну, Уло, не муч. Так хто ж у нас у списку найбільш імовірних підозрюваних?
— Підозрюваних немає.
— Обов’язково мусить бути хоч хтось.
— Але його немає. — Ула Лі ніяково кашлянув.
— Ти хочеш сказати, що ні в кого немає на цей рахунок ніяких припущень? Ні в кого з наших найбільш ретельних шукачів, тих, що добровільно відвідують найбільш буйні кубла Осло, вважачи справою своєї честі щоденне спілкування з найогидні-шими покидьками суспільства? У тих, хто в дев’яти з десяти випадків хоч краєм вуха чув, хто вів машину, хто ніс гроші, хто стояв на сторожі, і раптом — жодної здогадки?
— Здогадки-то є, — сказав Ула. — Вони назвали мені шість імен.
— Ну так викладай, старий.
— Я перевірив усіх. Троє з них сидять. Одного з решти наша людина в момент пограбування бачила на Платі[10]. Другий зараз у Патайї, в Таїланді, це я перевірив. А ще одного всі агенти назвали практично одностайно, позаяк він схожий; фігурою, та й сам злочин учинений дуже вже професійно. Це такий собі Бьорн Юхансен із твейтського угруповання.
— І?
В Ули був такий вигляд, наче в цю мить йому більше за все хотілося сповзти зі стільця та сховатися під столом.
— У п’ятницю в лікарні Уллевол йому зробили операцію з приводу аит аЫае.
— Аит аІаХае7.
— Капловухість, — простогнав Харрі, змахуючи з лоба крапельку поту. — У Іварссона був такий вигляд, ніби він ось-ось вибухне. Ну, і скільки намотав?
— Щойно проминув двадцять перший кілометр. — Голос Халворсена лунко відбивався від стін тренажерної зали, розташованої в підвалі Управління поліції Осло. День іще тільки схилявся до вечора, й тому вони тут були майже єдиними відвідувачами.
— Зрізуєш ти, чи що? — Харрі зціпив зуби і спробував швидше тиснути на педалі. Навколо його велотренажера вже розтеклася калюжка поту, тоді як у Халворсена на лобі ледве виступило кілька краплин.
— Виходить, поки у вас жодної зачіпки? — запитав Халворсен, намагаючись дихати спокійно й рівно.
— Атож, якщо не вважати того, що Беате Льонн сказала насамкінець.
— А що ж вона сказала?
— Вона працює зараз із однією комп’ютерною програмою, що на основі кадрів відеозйомки дозволить їй дістати тривимірне зображення голови та обличчя злочинця.
— У масці?
— Ця програма використовує ту інформацію, яку їй удається зчитати із плівки. Світло, тіні, заглиблення, випуклості. Чим щільніше маска прилягає до обличчя злочинця, тим більш імовірно, що реконструйоване зображення нагадуватиме його зовнішність. У будь-якому разі це буде лише начерк, ескіз, однак Беате говорить, що зможе порівняти його з фото підозрюваних.
— За допомогою ідентифікаційної програми ФБР? — Халворсен обернувся до Харрі, з деяким злорадством зауваживши, що пляма поту, яка раніше проступала в того на грудях лише біля логотипу «Jokker&Valentine», тепер розпливлася по всій майці.
— Ні, в неї є краща програма, — сказав Харрі. — Скільки там у тебе?
— Двадцять два. І що це за програма?
— Fusiform gyrus[11].
— Майкрософт? Еппл?
Харрі постукав зігнутим пальцем по багровому лобі:
— Загальнолюдський програмний продукт. Міститься у скроневій частці мозку. Єдина функція — розпізнавати обличчя. Більше нічого не може. За допомогою цього біта пам’яті ми розрізняємо сотні тисяч людських облич, однак навряд чи відрізнимо один від одного дюжину носорогів.
— Носорогів?
Харрі зажмурився, намагаючись зморгнути піт, який заливав очі.
— Це всього лише приклад, Халворсене. Проте стосовно Беате Льонн,тут випадок особливий. У неї в цій звивині є ще кілька додаткових завитків, завдяки яким вона пам’ятає всі обличчя, які коли-небудь бачила. Кажучи «всі», я маю на увазі не тільки обличчя знайомих їй людей або тих, із ким їй доводилося перекинутись кількома словами, але й фізіономії, які вона побіжно бачила в натовпі на вулиці років п’ятнадцять тому, хай навіть наполовину сховані темними окулярами.
— Брешеш!
— Аніскілечки. — Харрі опустив голову, дочекався, поки відновиться дихання, і вів далі: — Таких, як вона, і двох сотень не набереться. Дідрік Гудмундсон розповідав, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безтурботний, Ю. Несбе», після закриття браузера.