Читати книгу - "Полювання на чорного дика"

Лонжюмо, Франція

Затягнутий туманом Лонжюмо наче набрався настрою у Лондона. Такий самий похмурий і холодний, хоч у круглих клумбах уздовж тротуару все ще височіли замерзлі молочні пуп’янки троянд та квітли мініатюрні хризантеми дивного кольору какао.

Марко нахилився, зірвав одну з них, розтер пелюстки між пальцями. Аромат був терпким і міцним, з гірчинкою і нагадував запах спецій з далеких екзотичних країн. То був аромат із дитинства. Отакі квіти восени розквітали у садку біля хати у Кам’янці. Мама називала їх хризантемами, а бабця Гелена по-народному — дубком. Мабуть, тому, що їхні листочки нагадували дубове листя.

Мама зрізала гострими ножицями кілька квітучих гілочок того дубка, давала йому малому в руки: «Маркусю, потримай, поки я наберу у горщика води». Марко занурював обличчя у той пахучий букет і глибоко вдихав його аромат, а потім відчував його під носом ще кілька днів — таким міцним він був…

Батько не любив запах хризантем, і ввечері, заходячи до вітальні, пхекав: «Ганю, знову ти тих смердючих квіток до хати нанесла!»

Як би Маркові хотілося повернути той час! Батько, мати, дубок у горщику… Кам’янець-Подільський… Україна.

Минали роки, змінювалися країни, а він пам’ятав той свій втрачений дитячий рай до дрібниць, так, ніби вчора залишив його…

Тихе передмістя Парижа і без того наганяло на Шведа меланхолію, хоч він й оселився у вельми затишному триповерховому готельчику на Марі-Роз.

Готель належав мсьє Франсуа Мальтерру. На першому поверсі був манюсінький ресторан, де постояльці могли снідати, обідати та вечеряти. А ще через стіну на тому ж таки першому поверсі тулилася букіністична крамничка — в усіх відношеннях вигідне сусідство. Нею володів той самий мсьє Мальтерр.

Готельчик, хоч і не вирізнявся особливою розкішшю — її тут просто не було де розмістити, — однак приваблював небідних постояльців. З тих, що прагнули усамітнення. А букіністична крамничка Мальтерра була гарним місцем для їхніх капіталовкладень, бо придбання рідкісних видань Меріме, Флобера чи Золя звичайним триньканням грошей не назвеш, як не крути.

Цю адресу Шведові дав чоловік тітки Дарини, дядько Альбер, зазначивши, що далі усе залежатиме виключно від самого Марка та від його здатності розбалакати Мальтерра.

А поміж тим у старого букініста-готельєра була цікава життєва біографія.

Ще до того, як він почав співпрацювати з французькими спецслужбами, розповідав дядько Альбер, Мальтерр мав геть інше ймення — Ізраель Шуазі.

Тут, у тихому передмісті Парижа Мальтерр на гроші, надані йому французькою розвідкою, придбав ошатний триповерховий будинок, в якому відкрив невеличкий готель, ресторан для постояльців та букіністичну крамничку. Так вимагала його легенда.

Охочий до пригод, жвавий та енергійний, він почувався у Лонжюмо, наче на засланні. Життя, здавалося, минало повз.

Та у 1909-му його час таки настав: Шуазі раптом отримав завдання, яке могло трохи розворушити його буденність. По сусідству, у квартирці на Марі-Роз, 4 оселилася молода сімейна пара: невисокий русявий чоловік у темному картузі та жінка з печальними риб’ячими очима.

Попри своє єврейське коріння, Мальтерр усе ж був наполовину французом, а тому добре розумівся на жіночій вроді. Ту жінку можна було б назвати навіть гарненькою, якби не її незмінний, аж занадто скромний вигляд та бліде, як у рослинки, що пробилася у темряві, обличчя.

Чоловік же навпаки, був жвавим, енергійним, щоранку на старому велосипеді намотував кола, ганяючи сонними вуличками Лонжюмо чи їздив по Гранд-рю до найближчої крамнички по свіжу випічку та молоко. Жінка — вочевидь, його дружина, — бліда, завше гладенько зачесана, незмінно одягнута в непоказну темну сукню, словом, геть нецікава, привертала увагу менше, та Мальтерр давно помітив, що саме вона зустрічала й проводжала гостей, які часом приходили до подружжя. Приймала з рук поштаря пакунки, котрі надходили мало не щодня, поводилася досить впевнено, і це ніяк не в’язалося з її смиренним та блідим образом.

Словом, складалося враження, що кожного ранку вона натягала на себе цю сіру невиразну маску, щоб приховати справжню натуру, яка відчувалася у кожному її кроці чи дії.

У всьому укладі та способі життя, який вела дивна пара, було щось і справді незрозуміле, тож Мальтерр, не маючи усієї інформації, почувався майже Шерлоком Голмсом, спостерігаючи за ними і ретельно занотовуючи усе, що привертало його увагу.

Іноді з двору до нього долітали уривки розмови між чоловіком у картузі та рибоокою жінкою. Вони розмовляли то французькою, то німецькою. Нічого особливого, про побутові речі. Та Мальтерр не втрачав надії.

За кілька тижнів до сімейної пари приїхала літня пані. Вона так зраділа зустрічі з рибоокою, що просто посеред двору кинулася їй в обійми і голосно вигукнула: «Наденька! Наконец-то, дорогая! А где Володенька? Почему ты одна?»

Та аж заціпеніла. Шикнула на гостю, підхопила однією рукою поділ своєї сукні, іншою — валізу гості і майже бігом подалася до будинку.

І Мальтерр нарешті второпав: його сусіди — російські емігранти, які чомусь видають себе за французів.

Скоро його здогади отримали підтвердження.

За адресою Марі-Роз, 4 в маленьку квартирку часто доставлялися пакунки, посилки та усілякі пакети. Якось Мальтерр навіть підкупив кур’єра, щоб той дозволив йому оглянути один із тих пакунків. То були продукти з Росії: ікра паюсна, горілка, топлене масло, білі сухарі, варення, яблука та в’ялене м’ясо.

Зовсім скоро квартира на другому поверсі маленького будиночка на Марі-Роз, 4 перетворилася у вельми залюднене місце. Туди постійно приходили, приїздили і навідувалися невідомі люди. Одні перебували там цілими тижнями, інші приходили і йшли собі за якусь годину…

Мальтерр нічого не розумів! Він просто казився від того, що так недолуго протрафлює це завдання… Він уже вигадував якийсь спосіб, аби підібратися ближче до своїх дивних сусідів й бодай одним оком поглянути, що діється у тій квартирці на другому поверсі.

Аж раптом трапилося непередбачуване!

Кумедний чоловік у картузі з квартири на Марі-Роз, 4 сам прийшов до нього! Правильніше сказати, до його букіністичної крамнички.

Він таки був з інтелігенції, добре освіченим і, вочевидь, мав підприємницьку жилку, бо розумівся не тільки на мовах та історії, але й на вартості рідкісних видань. Із Мальтерром він одразу знайшов спільну мову, представився мсьє Маєром і зізнався, що хотів би по-сусідськи іноді приходити до крамниці, щоб погортати деякі книги… Грошей на придбання безцінних фоліантів він не мав, однак за можливість читати і переглядати книги сусід обіцяв платити якісь гроші, наче за послуги бібліотеки.

Франсуа Мальтерр люб’язно