Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"

Макс

Після шаленої ночі, Наті тікає від мене вранці навіть не прощаючись. Якби це була якась інша, то я б тільки зрадів, що сама встала, одягнулася і пішла без драм і претензій. Але Наті мене зачепила, викликала хвилю тих забутих почуттів, що мали давно викоренитися з мене і більше не з’являтися на поверхні. Я хотів прокинутися з нею вранці, подивитися, яка вона після сну, а потім разом поснідати, поговорити про щось відсторонене чи посперечатися про щось конкретне, почути її сміх чи впевнений погляд, коли вона доводить щосьб своє.

На неї приємно дивитися, її хочеться приборкати, зацілувати і не відпускати з ліжка. Вона ідеальна коханка і співрозмовниця. Хіба таке поєднання часто зустрінеш? А раз я зустрів, то не відпущу, поки мені її хочеться і поки я ще в Україні. Тим більше мої справи з дідом вимагатимуть присутності Наті в моєму житті, бо для нього вона — моя дівчина. То чому б нам не провести цей час разом? Дам Наті один день, щоб трохи оговтатись, а потім зателефоную і домовлюся про зустріч або ж відразу поїду до неї. Її номер телефону, домашню адресу та адресу місця роботи мені здав Сергій. Ще й жартував, що давно я з таким завзяттям не цікавився дівчиною.

Мої плани ламаються, точніше їх ламає Кирило. Як завжди причини моїх проблем — мій брат. Я не здивований. Кирило примудрився не лише ляпнути батькові Наті, що вона моя дівчина, а й спробував просунути поза конкурсом свій проєкт на будівництво його нового готелю. Впізнаю свого братика і його принципи ведення бізнесу.

Не знаю, як відреагував батько Наті на слова Кирила, але підозрюю, що сама дівчина хоче мене вбити. Переконати її, що я тут ні до чого, буде не легко, але я спробую. Кирило, здається, щось запідозрив, бо був здивований, що про «наші» з Наті стосунки її батьки не в курсі. Я проігнорував його розпитування, щоб не ляпнути якусь дурницю. Краще спочатку поговорити з Наті, бо тепер, я без неї точно ніяк не викручуюся.

Ближче до вечора скидаю Наті повідомлення з проханням зустрітися і разом піти на вечерю до її батьків. Пишу її слова вибачення, багато смайликів розкаєння та обіцяю все пояснити при зустрічі. Проходить година, але відповіді від неї я не отримую. Дратуюся, бо не звик, щоб мене ігнорували жінки. Зазвичай, все навпаки. Набираю її номер, але чую лише гудки. Пробую разів три — у відповідь те саме. Гаразд Наті, дам тобі ще трохи часу, щоб поображатися. На вечері у твоїх батьків ми  побачимося і ось тоді ти мене вислухаєш.

Кирило пропонував їхати з ним та Міланою, але я відмовився. Не хочу зайвих розпитувань про стосунки з Наті. А ще не хочу перетинатися лишній раз з Міланою, котра вчора ввечері жалілася мені, що нещаслива в шлюбі і хоче піти від Кирила. Я не можу її зрозуміти, бо так само свого часу вона жалілася Кирилу на мене, а потім вони переспали. Ця жінка сама не знає чого хоче.

Беру з собою колекційний віскі зі своїх запасів. Купую букет орхідей і заїжджаю в ресторан забрати торт, який замовив одразу, як дізнався про вечерю. Якщо пам’ять мені не зраджує тут відмінні десерти. 

Заходжу в ресторан і не вірю власним очам. За столиком в глибині зали сидить Наті з тим типом, який крутився біля неї ще на вечірці. Я відчуваю, як закипаю від злості. Довго не роздумуючи підходжу ближче і те, що я бачу мені зовсім не подобається. Спочатку вона тягнеться до нього і торкається його рук, а потім він підносить її руки до губ і цілує. В цьому жесті стільки інтимності, що мене розпирає від ревнощів. Не думав, що я здатен на такі почуття, але факт залишається фактом — мені неприємно бачити цю дівчину з іншим. Невже вона настільки захопилася цим чоловіком, що навіть не захотіла відповісти на моє повідомлення та дзвінки? Я ж дзвонив їй не один раз. Почуваю себе наче підліток, який вперше добивається дівчини, яка йому сподобалася, а та ігнорує його. Ця думка бісить ще більше ніж те, що я бачу. Ну, тримайся Наті, ти сама напросилася. 

—  Не завадив? — підходжу зі спини до Наті і кладу руки на спинку її крісла. Вона напружується і висмикує свої руки з рук свого кавалера. Той уважно дивиться на мене ніби чекаючи наступного ходу. Але я не поспішаю.

—  Що ти тут робиш? — запитує здивована Наті трішки приобернувшись на стільці. В такому положенні їй не зручно, але я стою як стояв. Нехай покрутиться.

—  Я заїхав за тортиком для твоєї мами, а ти кохана певне забула, що ми вечеряємо сьогодні у твоїх батьків? Дівоча пам’ять, що поробиш, — спокійно відповідаю я. — Якщо хочеш можемо і твого друга взяти з собою, — переводжу погляд на чоловіка, що сидить навпроти Наті. Бачу по виразу обличчя, що йому неприємно. От і добре, не має чого липнути до чужих фіктивних дівчат. 

—  Андрію, це не те, що ти думаєш! — Наті знову крутиться на стільці і переводить погляд на чоловіка поруч. Вона розгублена. — Макс жартує. Ми не разом. Та й познайомилися ми лише недавно, на тій вечірці в Олени та Сергія. Це непорозуміння, — тараторить Наті, ніби намагається помістити більше слів в одну хвилину часу. Але це не діє.

—  Здається з мене досить, — її супутник піднімається, кидає на стіл декілька купюр і йде. Добре, що зрозумів що й до чого, і нам не прийдеться з’ясовувати стосунки з ним.

Наті встає.

—  Андрію, зачекай! — намагається затримати його, а я мовчки спостерігаю за цією сценою. 

—  Краще не кажи більше нічого, якщо не хочеш почути якої я про тебе думки, — каже Андрій і йде, а Наті дивиться як його постать швидко зникає за дверима ресторану і переводить на мене погляд повний гніву. 

Ще раз подумки себе запитую для чого я вибрав таку проблемну фіктивну дівчину? Та в порівнянні з Наті, яка зараз більше нагадує розлючену фурію, Міла просто миле янголя. Ось потрібно було мені чекати це янголя, а не знайомити Наті з родичами.