Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти мене переслідуєш? Тебе найняли конкуренти, щоб мене вивести з себе чи моя ще дотепер начальниця? Якщо ні, чому ти до мене пристав? Для чого образив Андрія? Сказав йому неправду? Яке ти взагалі маєш право лізти в моє життя? — Я завелася і мене важко зупинити.
Макс сидить на місці Андрія і повільно попиває свою каву, яку встиг замовити, поки я злилася. Він ніяк не коментує мої емоційні закиди, ніби я зі стіною говорю. Це страшенно злить.
— З мене досить, — я різко піднімаюся, щоб піти, але Макс передбачає мої дії наперед і швидко ловить за руку.
— Цього разу я не хочу тебе слухати, тож розвішуй локшину на вуха комусь іншому, — у гніві випалюю я. — Ти мені неприємний, тому дай мені пройти і постарайся більше не попадатися на очі. Від тебе лише самі проблеми.
— Чому ти не відповіла на моє повідомлення, не передзвонила? — Запитує Макс. Ззовні спокійний, але з його погляду та голосу, я бачу, що він ледь себе стримує.
Цього разу йому перевести тему не вийде, бо я не хочу, щоб зі мною так поводилися як робить Макс.
— Я не буду з тобою говорити, — намагаюся звільнити свою руку з його захвату, але не виходить.
— Гаразд, не хочеш по-доброму, буде по-моєму, — Макс несподівано встає з-за столу, різким рухом закидає мене собі на плече і йде до входу.
На нас дивляться люди, але йому байдуже. Я б’ю кулачками йому в спину та кричу, але це не діє. Він виходить на двір, відчиняє задні дверцята авто і кидає мене туди, ніби я не людина, а театральний реквізит.
— Я зараз повернуся в ресторан за твоїми речами і тортом, а ти заспокойся, бо говорити нам таки прийдеться і співпрацювати також, — кидає мені Макс, перед тим як зачинити дверцята зі своєї сторони.
Чоловік повертається за 10 хвилин з моїми речами, тортом та двома паперовими стаканчиками.
— Я взяв нам ще кави. По дорозі заскочимо на набережну. Гадаю нам провітритися буде корисно. Прогуляємося, поговоримо, а потім разом поїдемо до твоїх батьків. Ось така в нас далі програма.
— А в мене є вибір? — обурююся я. — Якщо відмовлюся, то ти ж всеодно мене витягнеш за руку і будеш тягати з собою по набережній чи я помиляюся?
— Наті, в ресторані, це були крайні міри. Я і так тримався як міг. Думаєш лише в тебе є причини, щоб злитися?
— Ти не маєш права, щось мені пред’являти, бо це ти втягнув мене в цю гру. І тепер мої батьки не вірять мені, бо думають, що я приховую від них свого хлопця. Але з мене досить, більше я не буду прикидатися. Сьогодні розкажу правду, і якщо й це не спрацює, то в мене є ще Оленка. Подруга точно підтвердить, що ніяка ми не пара, а наші стосунки — вигадка, випадковість і моя необережність.Тож ловити зі мною тобі нічого. Краще подумай, що скажеш Кирилу і своєму дідусеві.
— Наті, вибач мене! Я не мав називати тебе своєю дівчиною, — несподівано каже Макс, чим мене приємно дивує. — Я зробив помилку і виправлю її.
— Добре, що ти це розумієш. Для всіх так буде краще.
Я вже налаштувалася на продуктивний діалог але Макс був би не Макс, якби не мав свого плану. Він дивиться на мене тим самим поглядом, що й в гостьовому будиночку — в ньому впертість і прохання про допомогу. Таке дивне поєдання, але у нього виходить. А я наперед знаю, що нічим добрим це не закінчиться для мене.
— Виправлю, але не зараз, бо зараз мені треба, щоб все було так, як є. Щоб всі й надалі продовжували думати, що ти моя дівчина, — випалює Макс.
— Ні, ні, і ще раз ні! — я на автоматі хапаюся за ручку і хочу вийти з автівки. Але все замкнуто, а я в пастці.
— Наті, годі капризувати. Тобі це не пасує, — каже Макс спокійно та впевнено, ніби вже все вирішено і я буду йому допомагати. Ага, розмріявся!
— Не тобі вирішувати, що мені пасує. Я свого рішення не зміню, тож викручуйся сам. Знайди собі іншу фіктивну дівчину, або дочекайся свою справжню.
— Хіба я настільки погана кандидатура на роль твого хлопця? — запитує Макс. — Я багатий, розумний, красивий, веселий, сексуальний …
— Максе, я не хочу слухати, який ти класний. Та на кожен твій плюс є два мінуси, тому я б не була така самовпевнена.
Макс розсміявся. Дзвінко, тепло, щиро, заразливо. Як в нього це виходить? Спочатку все псувати, а потім ставати таким милим, що й ніби то вже й не він головний поганець мого вечора.
— З чого смієшся? — запитую і намагаюся бути серйозною, щоб він не думав, що я знову купилася на його чарівність.
— Я радію, що настільки тебе зачепив, що ти встигла проаналізувати мої плюси й мінуси Доречі, а секс зі мною ти як оцінила?
Я ігнорую його запитання, бо ж не казати мені, що секс з ним був чудесний. І при згадці про ту ніч, мені хочеться продовження. Але краще Максу цього не знати, а мені забути.
— Ти здається хотів вийти прогулятися? — переводжу тему, щоб відволікти увагу.
Макс усміхається, ніяк не коментуючи мій ігнор на його запитання. Він виходить і відчиняє для мене дверцята, бере каву і ми повільно рухаємося набережною. Я знову почуваюся біля нього добре, затишно і захищено. Чому ці відчуття приходять до мене коли поруч він?
Я б ще довго копалася в собі, але Макс швиденько дістає мене з роздумів.
— Якщо ти не хочеш мені допомогти по доброті душевній, то скажи свою ціну, — пропонує мені Макс.
Я дивлюся на нього розчаровано.
— Ти серйозно думаєш, що мені потрібні гроші? Ти ж знаєш хто мій батько? Та й робота в мене є і отримую я достатньо, щоб не жалітися на життя. Чи я виглядаю як мисливиця за грошима?
— Всім нам щось потрібно і ціна не завжди вимірюється грішми, — каже Макс. — А на мисливицю за грошима ти точно не схожа, надто вперта. До речі, мені було б в рази простіше з тобою домовитися, якби тебе цікавили гроші.
— А ти впевнений, що зможеш потягти мою ціну не грішми? Якщо я захочу щось таке, чого ти не зможеш мені запропонувати, то що тоді? — запитую Макса, бо мені цікаво на що він здатний піти, щоб я йому допомогла.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко», після закриття браузера.