Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

– Мамо, досить. – вкотре повторила вовчиця, коли Ліна - її мати намагалася вмовити приміряти весільну сукню, яка по традиції передавалася від матері до доньки вже багато поколінь. – Це не може почекати? У мене є дуже важлива невирішена справа, сукня може почекати. – тяжко видихнувши сіла на диван Ельза потираючи рукою очі. 
– Весілля за три дні, а сукню, можливо, доведеться підшити. Ми маємо все встигнути, то ж відклади ці справи хоча б на пів години. – сказала Ліна присівши поряд та поклавши у свої долоні руку доньки. – Проведемо цей час разом, як колись. – посміхнувшись додала мама. – Поговоримо. Якщо ти готова, звісно. 
 Ліна підвелася з дивана та стала навпроти доньки притуливши до себе сукню:
– Нумо міряти! – вони приміряли сукню та майже нічого змінювати не довелося, лише низ трішки підшити необхідно. Проте, Ліна майстерно уміла тягнути час, тому Ельза не помітила, як пройшло трішки більше час, аніж вони домовлялися провести за приміркою.
– Пів години говориш? – з легкою посмішкою на обличчі риторично запитала вовчиця. – Іноді, я забуваю наскільки ти робиш це майстерно. – сказала вона підійшовши до неї ближче.
– Не розумію про що ти. – посміхнувшись у відповідь промовила Ліна.
– Дякую, мамо. Здається, саме це мені було потрібно - розслабитися хоч на якусь мить. – промовила Ельза трішки втомлено та захопила маму у свої обійми. Вони завжди були з мамою близькими, проте останнім часом трішки віддалилися. Мама вміла її розрадити та підтримати, і, як не дивно, цього разу її материнське серце знову не підвело, що її доньці потрібне плече, яке зараз допоможе їй втриматися. Ліна пам'ятає день, коли дізналася, що носить любов під серцем, пам'ятає, як вона раділа, коли народилася дівчинка, її перші кроки. Та коли Ельзі виповнилося шість, то вона рвалася не до ровесниць, які грали в забавки. Вона прокрадалася в тренувальні табори батька, та спостерігала, як вовки відточують свою майстерність. А скільки разів Нік приводив свою доньку додому, яка побігла за ним на полювання - важко злічити. Для Ліни її донька була завжди особлива серед інших ровесниць, хоча й було багато клопоту через її бунтарський дух. Вона росла, проте залишалася такою ж запальною та шаленою. Ліна пам'ятає день, коли сама одягла цю сукню, а тепер настала черга її доньки. Ця остання думка промайнула у Ліни, коли Ельза вийшла з кімнати зачинивши за собою двері.