Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Майл продовжував займатися пошуками Ніко, проте це не давало бажаного результату, про що він й повідомив вовчиці.
Ельза сиділа у своїй кімнаті дивлячись, як по склу стікають краплі дощу, ввечері почало гриміти так, ніби Зевс пронісся на своїй колісниці кидаючи блискавки з небес. Спалахи блискавок освітлювали кімнату. Вигляд захопливий та одночасно моторошний. Ельза любила дощ, грозу - прекрасний хаос, який зазвичай глушив її думки. Зараз їй було не до сну, завтра вона офіційно стане дружиною Тео, й ця думка чомусь її бентежила не менше гибелі вовків біля Мільська. Вовчиця була не готова до заміжжя, не готова придушити свою свободу, яку вимагав звір всередині неї. Та шляху назад немає, є лише одна дорога, яку вона мусить завтра пройти - дорога до вівтаря. Можливо, інша б на її місці зраділа такій події та це точно не Ельза, ця подія її лякає. Знову спалах блискавки освітив кімнату, а грім продовжував барабанити в небі без спочину. Шум крапель, які стікали з даху та приземлялися на траву перебив інший звук. Ельза заплющила очі та перевела увагу на вовчий слух. Вона відчула кроки на сходах, які ставали ближче й від цього стукіт підошви лише посилювався. Звук стих біля її кімнати, вовчиця повільно підвелася та стала навпроти дверей. Секунда й вони відчинилися, точніше Тео відчинив їх.
– Якого біса ти сюди прийшов? – продовжуючи стояти навпроти вовка запитала Ельза.
– Як чарівно. – Тео зробив декілька кроків назустріч, проте вовчиця крокувала спиною якомога далі від нього. Доки не намацала спиною стінку, в яку вона вдарилася відсторонюючись від вовка. На обличчі Тео з'явився задоволений вискал. – Невже не сумувала? – вовк навис зверху неї притиснувши свої долоні до стіни. Ельза підвела очі та зустріла погляд Тео - суворий, глибокий. Її збентежила думка, що у нього очі дуже гарні.
Вона замахнулася, щоб вдарити, проте вовк перехопив руку, а потім й другу та завів їй над головою. Він нахилився до її губ та поцілував. Ніжно, не поспішаючи та відсторонившись легенько вкусив її за носа сказавши лише:
– Добраніч. – єдине, що встигло вилетіти з губ Ельзи на прощання - "Козел!" та вовк вже пішов не звертаючи уваги на вигуки.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва», після закриття браузера.