Читати книгу - "На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гострохвостий. Ви заговорили до мене! Який я щасливий, що почув ваш срiбний голосочок, Євфросино Сидоровно! За одно ласкаве слово дякую вам. (Кланяється.)
Євфросина. Не дякуйте, бо нема за вiщо. Менi не дуже потрiбно вашої дяки. Обiйдемось.
Гострохвостий. Ой Євфросино Сидоровно! Я б оддав половину свого вiку, щоб тiльки знати, за що ви караєте мене так тяжко! (Сiдає на стiльцi й затуляє очi долонями.)
Євфросина. Отак. Виплачтесь на похмiлля. В Оленки пили, а до мене прийшли похмелятись.
Гострохвостий. Хто вам набрехав, що я пив у Горпини Корнiївни?
Євфросина. Менi нiхто не брехав, ми з такiвських, що все знаємо. Пхе! Як од вас тхне на всю хату; зовсiм так, як од моєї тiтки Горпини. (Одмахується хусточкою.) Химко! Химко! Давай сюди курева.
ВИХIД 11
Ті самі й Химка.
Химка (дме в покришку). Оце схотiлося вам того курева! Кахи! Кахи! Таке добре, аж у горлi душить! (Тихо.) Це все примхи! Хочеться їй цього курева, неначе велика панi! (Голосно.)Чи годi, чи ще?
Євфросина. Кури ще, поки не викуриш злого духа.
Химка. Та вже так накадила, що всi чорти повтiкали б з хати, якби тiльки були, не проти ночi згадуючи.
Євфросина. Коли не всiх викурила, то викуриш, може, хоч одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тiтчин дух.
Химка виходить.
ВИХIД 12
Євфросина й Гострохвостий.
Євфросина. Чи добре ж вам там гулялось, Свириде Йвановичу? Мабуть, було що їсти, пити й по колiнця в вiвсi бродити.
Гострохвостий. Ат, мусив зайти, коли стара затягла. Посидiв трохи, побалакав… Та хiба ж ви не знаєте, яке там балакання. Мiщанки попились, почали спiвати, потiм почали плакати, потiм почали лаятись. Насилу-силу втiк та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.
Євфросина. Сюди б то принесли свою душу… А може, ви покинули свою душу в тiтки?
Гострохвостий. Ви жартуєте, Євфросино Сидоровно. Їй-богу, жартуєте. Я своєї душi не покину будлi-де. Хiба покинув би її там, де буде ваша душа, Євфросино Сидоровно, там - i бiльше нiгде.
Євфросина. Чи гарно прибралася Оленка на той бал? Мабуть, надiла шовкову сукню, убралася в золото та в срiбло, натягла кринолiн отакелецький (показує), розпустила коафюру на головi, як гору. Ото шкода, що менi не довелось подивитись на Оленчин убiр.
Гострохвостий. Що це ви, Євфросино Сидоровно! Хiба ж ви не знаєте Оленки! Їй-богу, жартуєте! Хе-хе-хе!
Євфросина (з злiстю). Але правда, що вона гарна? Яке в неї бiле личко, неначе хто обсипав борошном. Якi в неї блискучi великi очi. А брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?
Гострохвостий (важко зiтхає. Тихо). Ой правда, правда! Де вже не правда! Ой очi, очi! А щiчки! (Голосно.) Як ви гостро жартуєте, Євфросино Сидоровно. Але Оленка зовсiм не така, як ви малюєте; то ваш язик такий гарний, що з-пiд нього виходить якось все гарно. Ой Євфросино Сидоровно! (Встає й наближається до неї.) Як послухаю вашої розмови, то аж поздоровшаю.
Євфросина. Одначе слухали цiлий день, аж сiртук i жилетку скинули з себе… Химко! Курева! Аж катеринку на радощах мусили найняти, аж пiввiдра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха!
Гострохвостий. (тихо). Чи не бiсовi п'янi мiщанки! Певно, вже котрась забiгала сюди i все дочиста розбрехала. (Голосно.) Цьому всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести. Я вам докажу, що я тут нi в чому не винен…
Євфросина. Куди ж пак! Докажу, що нi в чому не винен! Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!
Гострохвостий. Не вiрте!
Євфросина. Вiрю!
Гострохвостий. Ба не вiрте!
Євфросина. Ба вiрю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла. Я постерегла, що нема правди на вашому язицi. (Бiгає по хатi.)
Гострохвостий. (слiдком за нею). Ба не постерегли, бо я на Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, i бiльш нi на кого.
Євфросина. Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче менi, ой душно менi! Води! Води!
Гострохвостий. Боже мiй! Бодай покорчило язики тим проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку з водою, наливає води.)
Євфросина. Не дам над собою кепкувати. Ви думаєте, що менi треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ганок та тiльки свисну, то назбiгається їх повнiсiнький двiр. Євфросина Сидоровна не на те вчилась в пансiйонi, щоб дати водити себе за нiс. Ой душно менi! Ой горю, ой палаю! (Бiгає по хатi.)
Євдокія Корніївна i Сидір Свиридович вбiгають в хату.
ВИХIД 13
Євфросина й Гострохвостий, Євдокія Корніївна i Сидір Свиридович.
Євдокія Корніївна. Євфросино! Що це з тобою? Чого тобi душно?
Сидір Свиридович. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?
Євдокія Корніївна. Що тут таке дiється, що аж до крику доходить? Що з тобою, Євфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так страшно розгорiлася?
Сидір Свиридович. Така червона, як жар. Борони боже чого! Що це з вами, Євфросино Сидоровно?
Євфросина. Чого вам треба? Що вам до того, чого я розчервонiлась? Дайте менi покiй!
Сидір Свиридович. Де вже, дайте покiй. Люди молодi. Борони боже чого: до напастi недалеко.
Євфросина. Ви, тату, йшли б босi в кiмнату спочивати; нащо вам знати, чого я розгорiлась? Ви нас не розумiєте, то й не питайте.
Сидір Свиридович. То й не питатиму, а то швидко старий стану.
Євфросина. Йшли б, мамо, в пекарню!
Сидір Свиридович. Ходiм, стара! Це, бач, у них не по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ятаєш? Це в них по-модному, по-теперiшньому. (Позiхає.) От як свiт мiняється, та й мода мiняється. (Виходить до кiмнати. Євдокія Корніївна виходить в пекарню.)
ВИХIД 14
Євфросина й Гострохвостий.
Гострохвостий. Заспокойтесь, Євфросино Сидоровно! Прошу вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце бiда! Ще як розсердиться та прожене мене з хати, то прощавайте мої надiї на Рябкове срiбло-золото! Ох! А тут Волько та Берко пристають з векселями за довги. (Голосно). Сядьте та поговоримо тихенько та любенько.
Євфросина. Про мене… говорiть що хочете, бо я втомилась. (Сiдає на канапi.)
Гострохвостий. Чи вже ж ви, Євфросино Сидоровно, думаєте, що я й справдi люблю Оленку? Чи можна ж менi, Свиридовi Йвановичу, любити мiщаночку, що з кошиком ганяє по городу та кричить: "Сюди яблучок, сюди солодких". Пхе! Цього нiколи, нiколи не може бути.
Євфросина. Менi
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький», після закриття браузера.