BooksUkraine.com » Драматургія » На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький"

160
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "На Кожумʼяках" автора Іван Семенович Левицький. Жанр книги: Драматургія. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 20
Перейти на сторінку:
здається, що не мо­же.

Гострохвостий. А чи прав­да ж то­му, щоб я та­ку дiв­чи­ну взяв со­бi за жiн­ку? Чи та­кої ме­нi тре­ба жiн­ки! Я зна­юсь з не­аби­яки­ми людьми. В ме­не бу­ва­ють вче­нi лю­ди, в ме­не бу­ва­ють усi мит­ро­по­ли­чi ба­си.

Євфросина. I справ­дi!

Гострохвостий. По­бий ме­не хрест свя­тий, ко­ли бре­шу; до ме­не хо­дить в гос­тi сам Та­рас, се­мi­нарський со­лiст. Ча­сом до пiв­но­чi гу­ляємо та спi­ваємо. Ну, ска­жiть же, чи мож­на ж ме­нi ма­ти та­ку жiн­ку, як Олен­ка? Чи во­на ж до­теп­на по­го­во­ри­ти з уче­ни­ми людьми, прий­ня­ти їх? Ме­нi тре­ба та­кої жiн­ки, як ви, Євфро­си­но Си­до­ров­но!

З две­рей кiм­на­ти виг­ля­дає го­ло­ва Ряб­ко­ва, з две­рей пе­кар­нi ви­со­вується го­ло­ва Євдо­кiї Кор­нiївни, а з-за неї виг­ля­дає Хим­ка, сп'явшись навш­пиньки.

Рябко, вгля­дiв­ши жiн­чи­ну й Хим­чи­ну го­ло­ви, мо­тає го­ло­вою й ки­ває ру­кою, щоб во­ни по­хо­ва­лись. Жiн­ка сва­риться на йо­го.

Євфросина. Тiльки та­кої, як я? Спа­си­бi вам за честь, ко­ли ви так ду­маєте; ми не го­ни­мось за та­кою чес­тю.

Гострохвостий. Ви ме­не не ро­зу­мiєте, Євфро­си­но Си­до­ров­но! Я не хо­тiв би iн­шої жiн­ки, ок­рiм вас. Ви - й бiльше нiх­то! Або ви, або нiх­то!

Євфросина (ти­хо). Чом же це вiн не стає пе­ре­до мною нав­ко­лiш­ки, як той ву­са­тий ко­пи­тан пе­ред ма­да­мою?

Гострохвостий. Ви не вi­ри­те? (Прис­ту­пає.) Ви не вi­ри­те? Так знай­те ж, що я бiльше нi­ко­го не лю­бив, не люб­лю й не лю­би­ти­му, ок­рiм вас. Як по­ба­чив я ва­шу, та­ку зав­виш­ки, як дзвi­ни­ця, ко­афю­ру на го­ло­вi, то тро­хи не вмер на мiс­цi. Як по­чув я ва­шу вче­ну роз­мо­ву, то й пок­лав, що для моєї ком­па­нiї тре­ба та­кої жiн­ки, як ви.

Євфросина (ти­хо). Оце ме­нi тро­хи по­до­бається. (Го­лос­но.) Може… не знаю. (Ко­кет­ли­во.)

З две­рей знов виг­ля­да­ють го­ло­ви Си­до­ра Сви­ри­до­ви­ча й Євдо­кiї Кор­нiївни. Вони обоє сва­ряться од­не на дру­го­го й ки­ва­ють го­ло­ва­ми.

Гострохвостий. (па­дає нав­ко­лiш­ки пе­ред Євфро­си­ною).

Євфросино Си­до­ров­но! Без вас ме­нi не жи­ти на свi­тi! Як­би я так час­то хо­див до Братсько­го мо­нас­ти­ря, як час­то ход­жу по­пiд ва­ши­ми вiк­на­ми, я б дав­но уже прис­вя­тив­ся. Вiр­те ме­нi, що го­во­рю прав­ду!

Євфросина. Як­би пак мож­на бу­ло заг­ля­ну­ти в ва­шу ду­шу та по­ди­ви­тись в ва­ше сер­це!

Гострохвостий. То там ви по­ба­чи­ли б, що зо­ло­ти­ми слов'янськи­ми бук­ва­ми на­пи­са­но: Євфро­си­на Си­до­ров­на Ряб­ко­ва. Ой, як­би зо­ло­тий ключ од ва­шо­го сер­ця та ле­жав в моєї ду­шi в ки­ше­нi, який би я був щас­ли­вий! А! Я б що­го­ди­ни од­ми­кав би ва­ше сер­це та все ди­вив­ся на йо­го! Я б не їв, я б не пив, я б не ку­рив три днi, тиж­день, та все заг­ля­дав би в ва­ше сер­це. Євфро­си­но Си­до­ров­но! Що ж ви ска­же­те? (Бе­ре її за ру­ку.)

З-за две­рей Ряб­ко i йо­го жiн­ка ра­дiс­но ки­ва­ють од­но дру­го­му.

Євфросина. Я… я… дай­те ме­нi тро­хи по­ду­ма­ти! (За­ту­ляє очi й лоб до­ло­нею.) Я так стри­во­же­на, так стри­во­же­на; так якось все ста­лось нес­по­дi­ва­но, не­га­да-но! Я… Я даю вам свою ру­ку (по­дає ру­ку), але тре­ба по­пе­ре­ду спи­та­ти батька-ма­те­рi! Ви­ба­чай­те ме­нi, що я вас на ча­со­чок по­ки­ну. (Ви­хо­дить у кiм­на­ту. Ма­ти йде з пе­кар­нi слiд­ком за нею в кiм­на­ту.)

ВИХIД 15

Гострохвостий сам.

Гострохвостий. Ну, ви­пав деньок ме­нi сьогод­нi! Як­би два та­кi деньки, то хоч i на Ще­ка­ви­ку. Так Євфро­си­на моя! Яку ж жiн­ку ма­ти­му те­пер! Ффф! Ви­со­ка, та ши­ро­ка, та на го­ло­вi пiв­пу­да кiс! Кру­гом па­нi! А шлейф! А ро­зу­му, а ро­зу­му! От те­пер, Сви­ри­де Йва­нови­чу, гу­ляй на всi зас­та­ви! Гро­шi є, лав­ка є, ще й до то­го жiн­ка па­нi! А Олен­ка… Та що ме­нi Олен­ка? Знай­де­мо де­сять та­ких Оле­нок, аби тiльки охо­та. Не пер­ший i не ос­тан­нiй Сви­рид Йва­но­вич ду­рить жi­нок та дiв­чат.

ВИХIД 16

Гострохвостий, Євфросина, Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович.

Євфросина, Євдокія Корніївна i Сидір Свиридович ви­хо­дять.

Сидір Свиридович все ню­хає та­ба­ку й при­каш­лює.

Гострохвостий. Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу i ви, Євдо­кiє Кор­нiївно! Я пе­ре­го­во­рив з ва­шою ро­зум­ною доч­кою Євфро­си­ною Си­до­ров­ною про од­ну ду­же важ­ну рiч, про кот­ру ви вже, пев­но, знаєте. Я хо­чу же­ни­тись з Євфро­си­ною Си­до­ров­ною, i во­на вже да­ла ме­нi своє сло­во, а те­пер про­шу й вас, як батька й ма­тiр, чи зго­ди­тесь ви на те?

Сидір Свиридович. Як моя доч­ка Євфро­си­на Си­до­ров­на так хо­тять, то нам, ста­рим, нi­чо­го пе­ре­чи­ти.

Євдокія Корніївна. Еге… нi­чо­го пе­ре­чи­ти. Я ж ка­жу, нi­чо­го пе­ре­чи­ти.

Сидір Свиридович. Тiльки, тiльки… ме­нi ка­за­ла звiс­на на ввесь Пе­черська бре­ху­ха Меронія i цi­лос­вiт­ня бре­ху­ха баш­мач­ни­ця i пiдб­ре­хач­ка буб­лей­ни­ця… нi­би ви пос­ва­та­ли Олен­ку: так нам якось нi­яко­во од­би­ва­ти же­ни­ха од Олен­ки.

Гострохвостий. Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу i ви, Євдо­кiє Кор­нiївно! Ви са­мi ска­за­ли, що то за лю­ди Меронія, баш­мач­ни­ця й буб­лей­ни­ця. Мо­же, я вам не до впо­до­би, а ви тiльки Олен­кою хо­че­те ме­не одiпх­ну­ти?

Сидір Свиридович i Євдокія Корніївна. Бо­ро­ни бо­же! Чи то мож­на? Чи то мож­на? Ми кра­що­го же­ни­ха не хо­че­мо для Євфро­си­ни, як ви, Сви­ри­де Йва­но­ви­чу.

Гострохвостий. Ко­ли так, то кла­ня­юсь вам ни­зенько i дя­кую вам за ва­ше сло­во. (Цi­лується три­чi з Си­до­ром Сви­ри­до­ви­чем i Євдо­кiєю Кор­нiївною.) Об iн­ших рi­чах я приш­лю сва­тiв по­го­во­ри­ти хоч би й завт­ра.

Сидір Свиридович. Хоч i сьогод­ня! Я не во­рог своїй доч­цi. Що в ме­не в скри­нi, то все Євфро­си­ни­не.

Євдокія Корніївна. Все Євфро­си­ни­не: аж чо­ти­ри шов­ко­вi сук­нi, та ще й до­ро­гi: по три кар­бо­ван­цi за ар­шин са­ма пла­ти­ла; п'ять пар че­ре­ви­кiв на та­ких ви­со­ких за­каб­луч­ках…

Євфросина. Го­дi вам, ма­мо!

Євдокія Корніївна. Що прав­да, то не грiх.

Гострохвостий. (ти­хо). Од­на­че з тих за­каб­лу­кiв та че­ре­ви­кiв ма­ло ко­рис­тi! (голосно) Прид­ба­ли ви своїй доч­цi, ма­буть, де­що й луч­че од че­ре­ви­кiв.

Євдокія Корніївна. Чо­го в моєї Євфро­си­ни тiльки не­ма! Од­но­го зо­ло­та на­ку­пи­ли…

Євфросина. Го­дi-бо, ма­мо! Є ж охо­та роз­ка­зу­ва­ти!

Сидір Свиридович. Про ме­не, хоч i до за­ручин. За мною дi­ло не ста­ло. Тiльки, ма­буть, у на­шої Євфро­си­ни й зо­ло­то­го перс­ня не­ма. Во­на та­ка мо­ло­денька! Об тiм ще й не ду­ма­ла й не га­да­ла.

Євдокія Корніївна. Де там не­ма! Ще по­за­то­рiк ку­пи­ла.

Сидір Свиридович. Ко­ли є перс­нi, то й по­мi­няй­тесь, дi­ти, не­хай ми, ста­рi, на ста­рос­тi лiт на­тi­ши­мось ва­ми.

Євдокія Корніївна ви­но­сить з кiм­на­ти перс­тень i на­дi­ває Євфросинi на па­лець; Гострохвостий i Євфросина мi­ня­ються перс­ня­ми.

Сидір Свиридович. Ко­ли так доб­ре скла­ло­ся дi­ло, то й за мо­го­рич. Пок­ли­ка­ти б, ста­ра, сест­ру Гор­пи­ну.

Гострохвостий. (як опе­че­ний). Ой, не тре­ба! Во­ни з Олен­кою те­пер на­то­ми­лись: ма­буть, вже сплять.

Євфросина. Не­на­че зро­ду не ба­чи­ли тiт­ки! Ска­за­ти прав­ду всiм у вi­чi, ме­нi б не хо­тi­лось, щоб моя

1 ... 15 16 17 ... 20
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький"