Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

***

Центральна Содія

Лорд Долайн стискав зуби і сильніше кутався в розірваний в кількох місцях плащ. Вітер дув в обличчя, обпікаючи холодом щоки, які Ліамарт вже майже не відчував. Кінь під ним ледве пересував ноги. Та все це вже не мало жодного значення, адже він та його військо в’їхало у Лланду.

Вулички столиці пустували. У таку непогоду люди воліли проводити час за стінами, які обігрівалися де гарячими джерелами, а де і камінами. Вищий лорд мав сумніви з приводу того, що за стінами будинків, які він проїжджав, було набагато тепліше, ніж на вулиці. Та все ж заздрив тим, хто мав зараз змогу не боротися з вітром та снігом.

Він рахував кроки власної коняки, не озирався на найманців, що їхали за ним. Знав, що капітани кількох загонів вже повели своїх людей до шинків чи Домів Спокуси, де ті мали перепочити і дочекатися поки корона прикличе їх аби заплатити за роботу.

Роботу, яку було виконано.

Ліамарт озирнувся вперше за довгий час. За його спиною на чорному коні їхав полонений, через якого все пішло неправильно. Той, перед ким ще нещодавно лорд Долайн схиляв голову.

Товстий чоловік здригнувся і скинув погляд. Зустрівся очима з Ліамартом і… посміхнувся.

Це настільки розлютило колишнього Вищого лорда, що він сіпнувся, як від удару. Відвернувся і знову втупився пустим поглядом у дорогу, яку занесло снігом. 

Перед внутрішнім поглядом Ліамарта досі стояла битва десь у північних землях у селі, яке більше не мало мешканців. Людей у Браяна було достатньо. Як і зброї. Ліамарт втратив сімдесят три людини. Більшість одразу. А когось… когось вони просто не змогли б довезти до найближчого селища. Їх полишили там — у місці, де до найближчого живого села було три доби шляху.

Поранених теж було достатньо. Таких поранених, яким ще можна було допомогти. Тому зараз із чотирьох сотень найманців до столиці під його командуванням увійшла лише половина.

«Щоб стало з нами, якби Крістіан їх не ослабив? — раз у раз ставив собі питання Ліамарт. — Скільки б тоді вижило? Чи перемогли б ми?» 

Відповіді на це питання лорд Долайн не мав. Він не чекав на настільки сильний супротив. Не чекав, що найманці Браяна будуть битися за нього до останнього подиху. Він очікував, що вони кинуть зброю, як тільки ворота впадуть.

Та замість цього на їхні голови впало каміння, запущене требушетами.

Хтось дуже добре забезпечив зрадників. Вони були готові до того, що на них нападуть так відкрито та нахабно. Їх попередили. 

Ліамарт вже не відчував сил, коли з білини, що застилала очі, з’явилися стіні Крижаного замку. Ворота відкрилися, варто було одному з капітанів протрубити в ріг. А далі… далі для Ліамарта все було, як в тумані.

Він не пам’ятав, як зліз з коня. Як увійшов у палац і здригнувся від тепла, яке здалося йому бридким. Йому запам’яталося лише те, як його зустріла королева.

Вона спустилася у зал на першому поверсі, де кухарі розпалили печі та накрили столи для найманців. Пройшла повз багатьох тих, хто бився за неї. І зупинилася біля столу, за яким сидів Ліамарт і… Браян Госабр.

Руки останнього були міцно зв’язані. Обличчя почервоніло, а шкіра лущилася. Голова була перемотана брудним шматком білої тканини, а у роті не вистачало зубів. Та він все одно тримав обома руками ложку і намагався черпати нею гарячу кашу зі шматками дичини.

Та що здивувало Ліамарта так це те…що у королеви зник живіт. Він звів погляд на свою королеву, очікуючи почути погані новини. Однак вона… вона світилася щастям. І лорд Долайн видихнув.

— Чекаю на вас у залі нарад, лорде, — промовила вона, поглянувши на нього. — Відпочинок почекає. Я хочу знати все, що трапилося у північних землях.

— Так, моя королево, — відповів він, опустивши ложку. І розуміючи у цю мить, що йому не очистити своє ім’я сьогодні. Дуже багато людей він втратив. І дуже багато золота.

— Королево? — Браян пирхнув із набитим ротом і посміхнувся. 

Здавалося, що він ще щось хотів сказати. Та не сказав. Лише дивився на жінку і посміхався.

— Хто дав йому їжу? — Айла Фрейвіл розвернулася у пошуках винуватця. — Відвести до в’язниці! І готуватися до страти!

Ліамарт очікував чого завгодно, але не того, що Браян розрегочеться і почне бити зв'язаними руками по стільниці.

— Якщо стратиш мене, дівко, це стане твоєю найбільшою помилкою.

— Готуватися до страти, — повторила вона, повернувшись до бранця. — За два тижні. Тебе стратять на очах всієї Содії, як зрадника корони і вбивцю короля.

Браян не відповів. Лише широко посміхнувся і спробував затовкти ложку каші собі до рота. 

***

Айла Фрейвіл

Кроки луною ширилися пустими коридорами. Теплими коридорами. Можливо, саме цим Крижаний палац відрізнявся від багатьох інших — у підвалах тут було тепло. 

Я йшла, тримаючи у руках смолоскип, і посміхалася.

Неприємна нарада із Вищими лордами і лордом Долайном залишилася позаду. Попри успіх, ми багато втратили через цю авантюру. Але… воно того вартувало.