Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Перечитавши сей лист, я занепокоївся. Чи не дістав мій приятель остаточно mania grandiosa[347] — хворобу, що дійсно сталася національною, бо сливе всі визначніші й невизначніші українці страждають на неї. Ледве котрий із них в патріотичних цілях напише якусь «Сіру кобилу» або про «годівлю свиней», як уважає себе національним письменником, а не доведи Господи надряпає «Поезію в прозі», тоді вимагає ще за життя монумента! В усякім разі — се загортання в тогу невизнаного генія було недвозначною ознакою. Але що я міг допомогти? Ткнувся я до одного старого патріота, потім до другого — усе прихильників Тарадієнка, але дістав я одну відповідь: «Я сього й сподівався, я був певен, що з того пива не буде дива!» Вже я намірився їхати до Петербурга, коли се зовсім несподівано прибігає до мене Яцуня і ще з порога гукає: «Тріумф! Тріумф! Чи ти вже знаєш, що Тарадієнко повернувся, що він досяг найвищого успіху і що тесть запрохує значних людей на великий бенкет до себе!».

Я аж скам’янів з подиву та несподіванки. «Ти одержав запросини на сьогодні?» — спитав мене Яцуня.

«На сьогодні? — повторив я. — Хіба сьогодні бенкет?» — «Та сьогодні! Сьогодні ж! Я був певен, що тебе запрошено!» Я зблід, але, удаючи байдужного, спитав: «Як усе склалося?»

О, се була правдива казка з Шехерезади!

Ціла історія Тарадієнкового успіху свідчить про те, що Пан-Біг іще піклується долею України. Попереду Тарадієнку не щастило, земляки не сприяли йому, здавалося, його справа згинула. Але Тарадієнко не в тім’я битий: він заприязнився з головним камердинером міністра справ внутрішніх, почав пускати бісиків камердинеровій жінці й через цю протекцію добився авдієнції у міністра! О, міністер людина розумна, з ясною головою! Він відразу зрозумів вагу Тарадієнкового винаходу, дуже ласкаво віднісся до Тарадіє-нка, просив продемонструвати на живій особі і навіть дозволив прищепити spirillum ukrainofilicum одному з своїх кур’єрів. Дослід був незвичайно вдат-ний, бо вже через 10 мінут кур’єр вирячив баньки і з великим чуттям став шепотіти: «Вітчизно моя!.. Заплакана нене!.. Сиротино, плачеш над Дніпром!»... Потім став рюмсати, а нарешті попросив горілки й «малороссийской» ковбаси, потому вдарив гопака. Міністер остаточно переконався о вазі винаходу й призначив Тарадієнкові премію за його многоцінну працю з секретних сум поліційного департаменту в розмірі 5 тисяч карбованців... Але се ще не все. Пан міністер приобіцяв, що зробить «циркулярно» припис прищеплювати всім українцям spirillum ukrainofilicum — до закону 18 мая 1876 року «разъяснение», як додатковий пункт. Особливо мають піклуватися земські начальники про вщіплювання spirillum селянам. Тоді, на думку міністра, цілком будуть неможливі такі розрухи черні, як-от полтавсько-харківські або галицький селянський страйк. Та й взагалі Тарадієнко запевнив міністра, що се буде забезпека лояльності українського народу... «Ти розумієш, — казав радісно Яцуня, — як зумів Тарадієнко взяти міністра, як обійшов його, як зумів погодити вимоги патріотів з вимогами державного уря-довства! О, яка се мудра голова! Яка се геніальна людина!»

В міру Яцуниного оповідання якесь невимовне чуття опанувало мною. При послідніх словах я схопився з місця і, не прощаючись з Яцунею, побіг просто до Тарадієнка. Вхід до господи Тарадієнків був пишно освітлений і мав празниковий вигляд. Нервово подзвонив я до дверей. Г арно вбраний у якусь ніби ліврею парубок відчинив мені двері. У прихожій з приємно усміхненим обличчям стояв Тарадієнко, але, вглядівши мене, вираз йому змінився, й крижаним голосом промовив він до мене: «А просимо! Просимо! Не ждали, але просимо... до кабінету». Тут вже я не витерпів:

«Пане добродію! Я прийшов до Вас в справі мого винаходу спірілл українофільства. Я не кажу дати мені усі 5 тисяч, але Ви розумієте, що половина належить мені. Отже, прошу без жодних скандалів дати мені мою частину, бо інакше, присягайбі, я всім доведу, що Ви самозванець». «Пане добродію! — відповів Тарадієнко, і я не пізнав його голосу. — Ви занадто хапаєтесь. Але, зважаючи на Вашу вдачу, я Вам дарую сей шантаж. Лиш прошу сейчас винестися з моєї господи. Парубче! Випровадь сього пана!» Ми глянули один на одного, ще раз глянули, потім я вийшов...

Та я не дбаю про особисті образи. Колись-то порахуємося! Я патріот, я цікавлюся загальним добром. Але я не можу второпати, і се мене дивує, чому «додаткове роз’яснєніє» до закону 1876 року не входить досі до життя і не робить міністер нових приписів циркулярних... От так завжди у Росії: все українське принижується, припиняється, тиснеться, і найкращі винаходи або ідеї наші гинуть по теках міністрів. Але на доказ моєї безсторонності мушу додати, що я справді чув і, зважаючи на міцну Тарадієнкову вдачу, тому можна пойняти віри, що Тарадієнко хоче зробити подорож по всіх українських краях, щоб, користаючись за кордоном політичною свободою, — прищеплювати австрійським та американським русинам spirillum ukrainofilicum.

Сніп. — 1912. — № 17. — 22 квітня (6 травня); № 18. — 29 квітня (12 травня); № 19. — 6 (19) травня; № 20. — 13 (26) травня.

Частина третя. Додатки

Profession de Foi молодих українців (Символ віри для молодих українців)

ЧИТАНЕ НА ТАРАСОВІ РОКОВИНИ 1893 р. УВ УНІВЕРСИТЕТСЬКОМУ МІСТІ НА УКРАЇНІ

Знаючи сучасний стан і рух української молодіжи по багатьох містах широкої Вкраїни, стежачи по змозі за рідною літературою, що має своїм осередком Галичину, і уважаючи на попередній, так званий українофільський рух, ми, молоді українці, порадившися і спогодившися поміж себе, поклали привселюдно в коротких словах висловити наші погляди і взагалі наше PROFESSION DE FOI (символ віри).

Кожна освічена людина з науки і власного досвіду знає, що людськість уся поділяється на раси, народності, нації т. ін. Знає і тямить, що через те тільки й існують сі колективні одиниці й носять таку назву, що вони мають щось своє власне, що відрізняє одну таку одиницю від другої. Так, кожна нація має свою мову, звичаї, історію, культуру і взагалі свій світогляд, одним словом, власне психічне я.

Значить, ми, яко космофіли, що любимо усіх людей і бажаємо усій людськості однаково добра і широкої волі, повинні бути націоналами, бо того вимагає від нас моральне почуття наше. Ми повинні віддати усі свої сили на те, щоб визволити свою націю з того гнету, в якому вона зараз перебуває, і